Гарячі теми:

Нечужа Флоренція

Як українці живуть у місті музеїв, історії та квітів

22 грудня, 18:38

Європа змінює тебе на краще. Подорожуючи, людина розвивається, пізнає новий світ, виходить із зони комфорту, вивчає. Країна, яка без сумніву варта дослідження – Італія. Розташована у Західній та Південній Європі вона займає Апеннінський півострів, відмежований від решти континенту Альпами та оточений кількома середземноморськими островами.

У місті Флоренція, назва якого, згідно з однією з версій, пов’язана з іменем Флори – давньоримської богині квітів та весни, авторка цих рядків живе вже протягом пів року. Місто не дуже велике (близько 370 тис. жителів), але надзвичайно цікаве – своєю архітектурою, музеями та загалом історією.

Однак найбільше українця вражає особливий характер італійців: їхня харизма, емоційність, жестикуляція, привітність і життєрадісність. Усмішки тут можна найчастіше зустріти саме на обличчях місцевих жителів – флорентійці виглядають задоволеними. Водночас туристи переважно зосереджені та розгублені – вони передусім прагнуть не заблукати у натовпі та встигнути побачити якнайбільше. Гуляючи центром, інколи забуваєш, що ти в Італії – довкола лунає англійська, французька або німецька мови.

Собор «Санта-Марія-дель-Фйоре»

Італійці – мов ті актори. Життя для них – це вистава. Ставляться до нього з демонстративною легкістю. Дуже багато часу проводять у громадському просторі. Велике значення для жителів цієї країни має те, як ти представляєш себе перед іншим. Викликає повагу вміння італійців любити себе. І мова не про егоїзм, а передусім про повагу. Коли ти любиш і поважаєш себе, так само до тебе будуть ставитися й інші.

Ці люди беруть від життя все. За обідом або вечерею обов’язково збираються всією родиною. На столі – найкращі прибори та тарілки. І неодмінно келихи з вином, яке доповнює смак страви. Обов’язковий «інгредієнт» – спілкування, обмін враженнями та думками.

Повага до старших – важлива риса італійського менталітету. Дуже часто під одним дахом мешкають одразу декілька поколінь. Діти можуть жити з батьками до тридцяти років і більше, не надто переймаючись власним працевлаштуванням. Водночас старше покоління не стримує себе в бажанні ділитися досвідом і давати поради.

Дітей тут не просто люблять – їх обожнюють. І дозволяють робити все, що заманеться. Також місцева культура передбачає особливе ставлення до жінок. Ними заведено захоплюватися. Причому цей принцип не залежить від віку – жінка завжди в центрі уваги.

Palazzo Pitti

Українська діаспора в Італії має давню історію, але найбільше співвітчизників приїхали до країни після розпаду СРСР. Тимчасові заробітки для багатьох перетворилися на повноцінну еміграцію. Чимало українців опинилися в країні після початку повномасштабного вторгнення. У кожного – своя історія.

Багато українських мігрантів осіли у Флоренції. У 1967 року Київ і Флоренція стали містами-побратимами. А у 2021 році тут встановили перший в Італії офіційний пам’ятник Тарасу Шевченку. Він постав у самому центрі міста – у дворі історичної бібліотеки «Облате», що неподалік від кафедрального собору Санта-Марія-дель-Фйоре.

У 2002 році у Флоренції з’явилася громада Української греко-католицької церква. Щонеділі та на християнські свята в храмі відправляють літургію. Поруч з церквою заснували українську школу. Передусім задля того, щоб діти не забували української мови. У цьому приміщені також відбуваються різноманітні святкування, різдвяні вертепи. Традиція триває вже протягом багатьох років. Наші люди спілкуються, співають колядки і понад усе прагнуть одного – зберегти свій зв’язок з Батьківщиною.