«Ви вже перемогли…»

Згідно з соціологічним опитуванням агенції «Рейтинг», 56% українців вважають, що основна мета вторгнення росії в Україну – повне знищення українського народу. Так вважають у всіх регіонах України. Ще 15–17% думають, що агресор хоче змінити політичний курс України або запобігти розміщенню баз НАТО. Трапляються й такі, котрі вважають, що таким чином російські окупанти захищають російськомовних, – 2%.

Те, що ми усвідомлюємо, що нас хочуть знищити, – це основний виклик, основа травми, яка вже формується в українців.

«Коли я дізнався, що росія напала на Україну, я дуже переживав, колеги ж мені сказали: «Що ти, Сашо, розхвилювався? У нас це відбувається кожний понеділок і четвер”. Але я відповів, що є велика різниця між тим, що відбувається у нас, і що – в Україні. Так, у нас теж люди гинуть від ракет, є вже залізний купол, але в Україні існує загроза для існування країни. І це – дуже суттєвий фактор, який впливає на вас як на громадян», – розповів доктор психології, психотерапевт  Центру травм і стійкості (Ізраїль), автор книги «Надання допомоги і подолання стресу після ракетних обстрілів»  Олександр ОСТРОБРОД.

На його думку, це потрібно враховувати, допомагаючи справлятися українцям із стресом внаслідок ракетних обстрілів.

«РАКЕТА ПАДАЄ НА ОСОБИСТІСТЬ»

Згідно із даними Пентагону, росія випустила в Україну вже близько тисячі ракет. Не у всіх постраждалих зараз є доступ до психологічної допомоги, в українських психологів мало досвіду роботи з травмами, викликаними війною, зокрема ракетними обстрілами. Тому кожному дорослому важливо знати певні важливі речі – як мінімізувати вплив травми на психіку (свою та близьких) і не допустити розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Найважливіше розуміти: все, що відбувається з людиною під час війни – паніка, заціпеніння, злість, сльози, крик, тремор тощо, – це все нормально. При цьому в кожної людини своя реакція на травму, все залежить від її особистості.

«Ракета падає не на людину, а на її особистість, і реакція залежить від особистості. Реакція дуже індивідуальна, але основна робота із травмами розпочнеться після перемоги. Але ви вже перемогли – це як психолог вам кажу», – вважає експерт.

За словами Олександра Остроброда, ПТСР виникає, якщо виконуються дві умови: надзвичайна подія, а війна – саме така подія, та коли є небезпека для цілісності людини (стати інвалідом, постраждати тілесно, психологічно, померти).

На превеликий жаль, більша частина українців зіткнулася саме з такими переживаннями та викликами. Також має бути тріада симптомів у людини, щоб говорити про ПТСР.

«Синдром – це сукупність симптомів: симптом повторного переживання, коли в пам’яті знову виникають жахливі картини, думки, звуки, можуть снитися жахи. Другі симптоми – уникання: коли людина намагається не думати, не повертатися в місця, де зазнала сильного стресу, уникає розмов, думок – усього, що нагадує про пережите. Третій набір симптомів тримається дуже довго: це симптом гіперактивації, надзбудженості, а також надчутливості – коли нам якийсь звук нагадує вибухи, постріли тощо. Тобто коли із всієї інформації, з усього, що відбувається, виділяємо саме це, здригаємося, акцентуємо всю увагу на цьому», – розповів пан Олександр.

ЗНАЙТИ СМИСЛ У ВІЙНІ

Дуже важливо після першої стадії – гострої травматичної реакції (1-2 дні) – стабілізувати свій стан і не допустити гострого стресового розладу, який може наступити через 1-2 місяці, та посттравматичного стресового розладу – після трьох місяців після стресових подій.

«Перше і найголовніше – потрібно надати смисл тому, що відбувається, тоді ситуація стає менш травматичною. Щоб не почуватися жертвою, необхідно знайти відповідь, навіщо все це. Тоді людина може здолати будь-які труднощі», –  вважає Олександр Остроброд.

Це – одне із найскладніших завдань, тому що у багатьох українців картина світу, уклад життя, все, що було пов’язано з цілями і планами, перевернулося, розлетілося: ми не знаємо, що буде далі, де і як ми будемо жити, заробляти кошти, чи потрібна буде та робота, яку ми виконували, ми абсолютно дезорієнтовані. Це – хаос. Але смисл необхідно знайти – як на рівні країни, так і на рівні окремих людей.

Один із клієнтів пана Остроброда так пояснив цей смисл колись: «Нічого не дається просто так, аби існувала країна й діти жили щасливо, за це потрібно платити».

Друга річ, яка має бути в житті людей, аби долати страх і тримати себе у нормі, - цілеспрямована активна діяльність. Саме цілеспрямованою діяльністю долається страх, каже психолог. Людина завжди може знайти можливість робити щось корисне, важливе для себе та інших.

За словами експерта, при цьому важливо прийняти страх – що ми не такі вже сильні, зрозуміти, що не все можемо контролювати. Дуже важливо не піддаватися паніці, адже, за словами психолога, людина у паніці має набагато більше шансів наразитися на небезпеку, від якої тікає. Має бути розумна обережність. Це дасть можливість не розвинути в собі постстресовий синдром.

Третє – обов’язково висловлювати почуття.

«Накопичуються дуже багато емоцій – злість, відчай, страх, біль. Невиражені емоції погано впливають на організм. Аби їх «відпрацювати», є два способи. Перший – експресивний: розповісти про свої емоції комусь, виразити їх, побивши грушу, розірвавши газету, вибити подушку. Це дуже допомагає – висловити ці негативні емоції, які створюють внутрішнє сильне напруження. Або – кричати десь на околиці міста. Другий підхід – творчий. Коли в  США трапилася пожежа в метро, у якій  загинуло багато людей, психологи порадили повісити аркуші ватману та цій станції і дати можливість всім бажаючим  малювати на них усе, що в них накопичилося. Згодом опитування показало, що людям, які малювали, стало набагато легше… Також підходить гра на музичних інструментах, фізична активність. Головне знати, що всяке висловлювання почуттів, крім насильства, є нормальним», – сказав пан Олександр.

Четверте – відчути підтримку з боку навколишніх людей та надавати її іншим. Тоді людина почувається впевненіше.

П’ята порада – використовувати свій минулий досвід, свої внутрішні ресурси, які є домінантними. Це може бути віра в перемогу, соціальні зв’язки, фізичний рух, творчість тощо.

Шоста порада – використовувати почуття гумору.

«Це допомагає долати травматичний стрес: подивитися на події під іншим кутом, справитися з тривогою, розслабитися – зняти емоційне і м’язове напруження. Гумор звільняє наш потенціал: ми стаємо більш гнучкими і можемо знайти більш конструктивне рішення», – переконаний Олександр Остроброд.

ПТСР МОЖЕ ВИНИКНУТИ У ВСІХ

Аби допомогти дитині, доросла людина має спочатку допомогти собі. «Реакція дитини на події теж  є індивідуальною. Діти реагують дуже важко, адже вони не навчені реагувати на стрес, у них немає досвіду. Їх потрібно виводити із стресу, тому що у довгій стресовій ситуації можуть виникнути серйозні проблеми. Хороша новина в тому, що у дітей симптоми можуть пройти самі, але у будь-якому разі ними потрібно займатися»,  –  наголосив психотерапевт.

Основні симптоми перенесеної травми у дітей: порушення сну, настрою, вони можуть стати сумними, замкнутися, скаржитися на головні болі, можуть виникати фізіологічні реакції – свербіж,  енурез, втома, їх може трясти тощо. Також коли є зміни у поведінці: наприклад, підліток веде себе як трирічна дитина, чи мала дитина веде себе як дорослий. Ще один важливий симптом – коли дитина стає дуже активною, але ця активність не є продуктивною. Теж слід пам’ятати, що всі ці реакції – нормальні на ненормальні події.

Натомість критерієм того, що у дитини все добре, є те, що вона продовжує своє звичне життя, коли її характер та реакції на події не змінилися.

«Реакція дитини на стрес дуже залежить від батьків: якщо батьки – у стресовому стані, це передасться дитині. Тут є великі труднощі, бо батькам важко, у них самих – стрес. Тому батькам потрібно подумати про свою поведінку – як вони виглядають в очах дітей. Потрібно демонструвати спокій, навіть якщо у вас всередині все кипить»,   – наголосив психотерапевт.

На думку фахівців, дуже важливо допомогти дітям висловити свої почуття. Ще одна необхідна частина допомоги – інформація. Дитина має потребу в ній. «Розповідати про війну потрібно, враховуючи вік дитини. До семи років можна розповісти, що на нас напали погані дяді, але обов’язково сказати, що нас захищають і ми переможемо. Старшим можна розповісти і політичні речі: дитині буде легше – коли вона розумітиме, що відбувається»,  –  зазначив Олександр Остроброд.

І наостанок – важливе для дорослих та дітей. Необхідно зберегти (або створити, якщо є переїзд) рутину життя, аби щодня відбувалися звичні речі: якісь традиційні заняття (робота, готування їжі, спільна вечеря, прогулянка, перегляд фільму, ігри). Це дає впевненість, нормалізує та є способом попередити посттравматичний стан.