Американський Мюнхен

Хотілося вірити, що підписаний в суботу російсько-американський договір щодо Сирії дійсно стане тим самим «проривом», про який кричать на кожному розі.

І є надія, що непохитна позиція Франції (на жаль, вона залишилась тут абсолютно одна!) зрештою знову виправдає себе й поведе за собою міжнародне співтовариство.

Однак що ми бачимо зараз?

Я навіть не кажу про букву цього договору, який, на думку експертів, є:

1) таким, який не можна застосувати (як можна зібрати і знищити 1 000 тонн хімічної зброї, яка розсіяна по всій території охопленої війною держави?);

2) неконтрольованим (за найскромнішими оцінками, для нього було б потрібно в 20 разів більше інспекторів, ніж було у відправленій минулого літа групі ООНівських фахівців, які лише сиділи в готельних номерах і пересувалися виключно під наглядом режиму);

3) нездійсненним з фінансового боку (США витратили від 8 до 10 млрд доларів на ліквідацію власного арсеналу, яка триває ось вже 20 років!);

4) вписаним в графік («середина 2014 року»), який є не лише абсолютно неконкретним, але й звучить як злий жарт, враховуючи, що в країні останні два з половиною роки сотні людей щодня гинуть від звичайної зброї;

5) хитрим прийомом, який дозволить віддати на відкуп трагедію, а потім забутися безтурботним сном грішника (тут згадуються нечисті на руку підприємці, які на світанку кризи 2000-х років ізолювали свої отруйні активи у фантомних компаніях так, що вони зникли з поля зору, однак продовжували отруювати все довкола).

Ну і нехай. Я краще скажу про Башара Асада, який немов за помахом чарівної палички скидає з себе ганебне клеймо військового злочинця (про злочини проти людяності говорив і сам Пан Гі Мун) і раптом стає ключовим партнером в переговорному процесі... Готовий посперечатися, скоро його почнуть ще хвалити за відповідальність і готовність до співпраці.

Я скажу про Путіна, який вправно провернув справу, змусивши, до речі, всіх забути про його власні злочини в Грузії і Чечні, й постав перед усіма як справжній миротворець. Причому з точно таким самим апломбом, як це було, коли він зображав з себе спортсмена, супермена й рятівника тигрів та китів.

Я скажу про нерішучу й боязку Америку, яка мов рукавички міняла різні позиції щодо цієї геополітичної проблеми: ми бачили суперечливе поєднання мудрої і сильної промови Джона Керрі з переповненим коливаннями й сумнівами виступом Барака Обами. Я скажу про цю Америку, що слабшає, яку той самий Путін не відмовив собі у задоволенні принизити на сторінках The New York Times зі своїм незрозумілим уроком демократії.

Скажу я й про Іран з Північною Кореєю, де, як все на це вказує, слово Заходу, його застереження й обіцянки його союзників більше не будуть абсолютно нічого варті. Це неправильно? Необережно? А ті, хто дав Асаду дозвіл на вбивство, зрештою вийдуть з себе, коли іранські аятоли переступлять ядерний поріг? Можливо, так воно й буде. Однак про одне все ж можна говорити з повною упевненістю: ісламістські фанатики й нерозсудливі диктатори не можуть не бачити того, як Дамаск користується повною безкарністю на міжнародній арені. І це в результаті здатне породити таку нестабільність, яка залишить далеко позаду всі можливі наслідки скасованої військової операції Пентагону й Франції.

Врешті-решт, я не можу не сказати про саму Сирію, про тих мирних мешканців, які ще не загинули під обстрілом і не втікли з країни. Зараз вони сильніше ніж будь-коли затиснуті в лещатах. З одного боку стоїть урядова армія, яку підтримують російські консультанти, загони «Хезболли» й стражі революції, що прибули з Тегерана. З іншого боку — ісламістські групи, які неминуче використають відхід Заходу як аргумент на свою користь і постануть як єдиний захист народу, котрий дійшов до крайньої межі. Наслідки хвилі зрозумілі...

Скрізь лунає ганебне зітхання полегшення з приводу «віддалення перспективи ударів»... і це навіює гірші спогади.

Але уявімо собі, що окрилений небувалим успіхом Асад влаштує нову «недопустиму» різанину. Або що трагічний лічильник смертей досягне чергової рекордної позначки (150 тис. загиблих? 200 тис.?), і це раптово здасться абсолютно неприйнятним громадській думці, яка у нас тепер вирішує питання миру й війни. Або що інспекції набудуть драматичного характеру, викликавши тим самим необхідність військової відповіді й ударів. І тоді всі пригадають знамениті слова Черчилля: «Вам було дано вибір між ганьбою і війною. Ви обрали ганьбу. Й отримали війну».

 20 вересня 2013 року. Le Point, Франція. Переклад іnoСМИ.Ru

Бернар-Анрі ЛЕВІ — французький публіцист, філософ, письменник.