Чому Європа не може мислити стратегічно

Чи винен Євросоюз у тих нещастях, які припали на долю України? Це питання зараз усе частіше ставлять завдяки британському політикові Найджелу Фараджу, який стверджував, що в Європи теж є «кров на руках», — мабуть, це тому, що європейці безвідповідально заохочували прагнення України «увійти до Європи», абсолютно не думаючи про те, як реагувати, якщо раптом Росія поведеться агресивно. Погляд Фараджа піддався різкій критиці. Проте, про провину Європейського Союзу говорить не він один. Такий же погляд доводилося чути і від азіатських, і від американських політиків.

Отже, чи справедливо звинувачувати Євросоюз? Вважаю, що ні. Відморозки, які розстрілювали демонстрантів у Києві, діяли не за наказом із Брюсселю. Навіть безглуздо вважати, що Європа мала передбачати цю бійню. Вся криза була ланцюгом непередбачених подій, які додатково до всього застали зненацька і росіян, і американців. Окрім того, важко було передбачити, що лише через декілька годин після підписання угоди з трьома міністрами закордонних справ ЄС президент Янукович накаже (або дозволить) своїм людям умирати, після чого втече з країни.

Загалом, я вважаю, потрібно визнати, що у Євросоюзу насправді ніколи не було стратегії щодо України. Європейському Союзові взагалі не вдалося виробити якусь виразну політику щодо України з врахуванням наявних ресурсів і ризиків. Замість цього, Євросоюз розглядав свою політику щодо України як справу вузькоспеціальну, технократичну, включаючи лише переговори про торгівлю з цією великою сусідньою країною, яка одного прекрасного дня може стати кандидатом на вступ до ЄС. Але, доки Європейський Союз вважав, що його стосунки з Україною являють лишень «вправу для технократів», що має на увазі у тому числі і підгонку під всілякі вимоги і стандарти, Росія побачила в цьому ознаки високої політики та геостратегії. У результаті, коли Євросоюз виявився залученим до геополітичного протистояння з Росією, він не знав, як реагувати.

Чому ж Євросоюзові ближчий технократичний підхід, ніж стратегічний? Частково тому, що весь метод Європейського Союзу полягає в тому, щоб, погасивши небезпечні політичні пристрасті, зосередити увагу на економіці та бюрократії. Як тепер люблять жартувати в Брюсселі, «раніше ми один у одного стріляли, тепер — сперечаємося про рибні квоти». Технократичний підхід завжди лежав у основі Європейського проекту. Прагнення розвивати свою зовнішньополітичну та оборонну стратегію стало виникати пізніше і оформилося лише частково.

Як тільки справа торкнулася України, то проблеми з виробленням Євросоюзом стратегічного мислення, ускладнилася ще й тим, що між країнами-членами ЄС виникли розбіжності: виявилося, що в них — різні цілі. Так, Польща і країни Прибалтики завжди підштовхували Україну до членства в ЄС. Але деякі із західноєвропейських країн-членів Євросоюзу — зокрема Франція — були набагато скептичніше налаштовані. І ось, через виниклі розбіжності виявилось, що краще б відмовитися від вироблення стратегічної лінії щодо України і замість цього зосередитися на тому, що ЄС уміє робити краще за все, — на технократичному підході.

Хтось скаже, що нинішня криза підштовхне, нарешті, європейців до вироблення стратегічного підходу щодо України. Але я не дуже в цьому впевнений. Проблема в тому, що, як показала нинішня дискусія щодо санкцій, Євросоюз все ще залишається розділеним. Поляки і прибалти все ще дотримуються твердої лінії. Британці відбулися розмовами, і наразі не зовсім ясно, з якими збитками для Сіті вони готові примиритися. Думки німців, голос яких, звичайно ж, важливий, розділилися: серед прибічників крутих заходів ми бачимо канцлера Меркель, тоді як деякі члени СДПН прагнуть до зближення з Росією. Південно-східне крило Євросоюзу — Греція, Болгарія, Словаччина, Угорщина — розглядається як найбільш проросійське.

Міжнародні кризи, які настали, пробуджують надію, що цього разу Європейський Союз, нарешті, буде змушений подорослішати і розпочати розробку своєї реальної зовнішньополітичної стратегії. Але це всього лише надія, і я не думаю, що цього разу щось зміниться.

The Financial Times, 7 квітня 2014, переклад ИноСМИ.Ru