Мудрість запобігання кризам

Незважаючи на те, наскільки по-різному уряди можуть формулювати політику, забезпечення фінансової стабільності є їх загальним обов’язком. Це вимагає реальної й ефективної координації політики і всеохоплюючої макропруденціальної структури управління як на національному, так і на міжнародному рівні.

Проста істина полягає в тому, що витрати на запобігання фінансовим кризам значно нижчі, ніж витрати, які виникають після їх початку. Врешті-решт, фінансові кризи безпосередньо пов’язані зі значним спадом виробництва і різким зростанням рівня безробіття; а також, що не менш важливо, вони частенько серйозно підривають соціальну згуртованість.

Через п’ять років після її початку наслідки фінансової кризи і рецесії, спровоковані крахом американського інвестиційного банку Lehman Brothers, продовжують відчуватися. У багатьох розвинених країнах реальний ВВП залишається нижчим за докризовий рівень. Рівень безробіття і дефіцит бюджету вищі, а співвідношення державного боргу і ВВП перебуває на рекордно високому рівні.

Макропруденціальна політика не може замінити розумну макроекономічну політику; проте вона має велике значення для запобігання появі великих скупчень активів і спотворень на фінансових ринках, таким чином знижуючи ризик несприятливих шоків як для ринків, так і для реального сектора економіки.

Наприклад, фінансова криза в Туреччині 2001 року сталася здебільшого через відсутність ефективної системи регулювання і контролю банківського сектора. Криза призвела до різкого стрибка коефіцієнта державного боргу на 30 відсоткових пунктів. Реальний ВВП скоротився на 5,7%, а рівень безробіття зріс на 4,9 відсоткового пункту.

Відтоді Туреччина приділяє основну увагу фінансовій стабільності і структурним реформам, які зміцнили економічні показники і зробили країну більш стійкою до потрясінь. Справді, Туреччині не довелося витратити ані копійки з грошей платників податків на рекапіталізацію або реабілітацію банків під час світової фінансової кризи. Але витрати на фінансову допомогу для банків під час власної кризи Туреччини 12 років тому становили близько 25% ВВП.

Завдяки сильній фундаментальній і макропруденціальній системі Туреччини 2008 року світова фінансова криза не мала тривалої дії на турецьку економіку. Відновлення було швидким і сильним, а зростання реального ВВП становило приблизно 9% у 2010—2011 роках. Рівень безробіття в Туреччині наразі має найнижчий показник за останні десять років, а коефіцієнт державного боргу — значно нижчий за докризовий рівень.

Досвід Туреччини показує, що під час створення макропруденціальної структури необхідно враховувати як внутрішні, так і міжнародні фінансові зв’язки. Міжнародна структура повинна, перш за все, придушувати ризики і побічні ефекти, що виходять від системно значимих фінансових інститутів. Розробка і впровадження банківських стандартів «Базель ІІІ» необхідні для введення антициклічних буферів капіталу і додаткової абсорбції збитків цих інститутів.

З точки зору внутрішніх заходів інституційна архітектура країни — це ключовий елемент забезпечення фінансової стабільності й ефективної координації і кооперації політики. Туреччина створила Комітет з фінансової стабільності для нагляду за ефективним і своєчасним здійсненням політики, що безпосередньо впливає на фінансовий сектор, і Раду економічної координації для моніторингу й оцінки проблем, що стосуються загальної економічної стабільності. Обидва органи служать для кращої оперативної розробки і реалізації макропруденціальних заходів.

Наприклад, режим таргетування інфляції, здійснюваний Центральним банком Туреччини, було переглянуто з урахуванням фінансової стабільності, і нова кредитно-грошова політика набрала чинності з кінця 2010 року. Кредитно-грошова політика нині спирається на більш повний набір інструментів, таких як відсоткові ставки, коридор відсоткових ставок, коефіцієнт обов’язкових резервів, а також механізм визначення резервних вимог.

Турецьке Агентство з банківського регулювання і нагляду (BRSA) та інші органи також вживають макропруденціальних заходів. 2011 року, скажімо, BRSA набуло нормативного значення коефіцієнта «кредит до вартості забезпечення» за іпотекою з метою обмеження швидкої кредитної експансії, що випливає зі зростання споживчих кредитів. Раніше, 2009 року, BRSA вжило ще одного важливого заходу, який заборонив домогосподарствам брати позики в іноземній валюті, тим самим позбавляючи їх від наслідків валютної волатильності.

Що стосується банківського сектора, стрес-тести проводяться з 2004 року, а цільовий коефіцієнт достатності основного капіталу підтримується на рівні 12% з 2006 року. Навіть під час кризи коефіцієнт достатності банківського капіталу був вищим, ніж потрібні за угодою «Базель II» 8%, а розподіл прибутку перебуває під пильним наглядом BRSA з 2008 року. У результаті було створено достатні резервні фонди за балансовими звітами банків, а рентабельність власного капіталу залишається високою.

Туреччина також внесла поправки до податкового законодавства, аби попереджувати надмірні зовнішні позики з боку нефінансових організацій і впроваджувати значні стимули, спрямовані на заохочення довгострокових заощаджень населення.

Проте, незважаючи на ці заходи, ситуація залишається тривожною. З початком глобальної кризи найбільші країни з розвиненою економікою провели нетрадиційну кредитно-грошову політику, що привело до масових потоків капіталу до країн, що розвиваються, які знизили вартість позик і розширили доступ до кредитування. Тоді як у країнах, що розвиваються, балансові звіти державного сектора сильніші, ніж будь-коли — низький дефіцит і заборгованості супроводжуються великими запасами іноземної валюти — використання позикових коштів домогосподарствами і корпоративним сектором зросло. Це підвищило уразливість багатьох ринків, що розвиваються, до різких змін напряму потоків капіталу.

Особливо це стосується країн, що розвиваються, які, як Туреччина, мають великий дефіцит за поточними рахунками. Оскільки зовнішній дефіцит Туреччини дорівнює 6% ВВП, влада прийняла макропруденціальну політику, яка комбінує заходи, спрямовані на зниження волатильності обмінного курсу в дуже короткі терміни з заходами зі збільшення внутрішніх заощаджень і підвищення міжнародної конкурентоспроможності реального сектора економіки в довгостроковій перспективі. Цю модель варто розглянути й іншим країнам, що розвиваються.