Після санкцій — стратегія для Сходу

Повернувшись з літньої відпустки, канцлер Німеччини Ангела Меркель одразу почала телефонні перемовини з президентом Росії Володимиром Путіним.

Відколи Росія захопила Крим і анексувала півострів у березні, Меркель розмовляла з російським президентом по телефону щонайменше тридцять разів. І з кожною розмовою позиція Меркель ставала дедалі жорсткішою. Її голос був вирішальним у рішенні Європейського Союзу запровадити новий пакет більш жорстких санкцій на початку серпня.

Хоча Путін у відповідь теж ввів санкції на широкий спектр європейських продуктів (від норвезької риби до польських яблук), Меркель залишалася непохитною. І не тільки це. Меркель також погрожує подальшими санкціями, якщо Кремль не змінить своєї політики щодо України.

Німеччина найбільше постраждає від введених санкцій. 6 тисяч німецьких компаній, які працюють на території Росії, розуміють ціну цих санкцій. Однак Меркель дотримується точки зору, що вже неможливо повернутися до ведення з Росією «бізнесу як зазвичай».

І вона має рацію. Путін кинув виклик світовому порядку, встановленому після холодної війни, коли вдерся на територію суверенної держави. І ніби цього недостатньо. Ще й постійно підтримує повстанців, які збили пасажирський літак «Малайзійських авіаліній» 17 липня.

Проблема в тому, що кілька лідерів європейських держав не розділяють точки зору Меркель. Парадоксально, але це лідери саме тих країн, які було окуповано Червоною армією після 1945 року і залишалися під окупацією комуністичного режиму до 1989-го.

За останні кілька днів лідери Чеської Республіки, Угорщини та Словаччини розкритикували санкції ЄС проти Росії.

Мілош Земан, чеський президент, 13 серпня заявив на чеському телебаченні, що всі ці санкції не мають сенсу і є неефективними. Про це можна дискутувати: у випадку з Південною Африкою, наприклад, санкції допомогли покласти край режиму апартеїду, хоча на це знадобилося багато часу. Та зрештою, санкції прискорили зміни зсередини.

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, який має тісні зв’язки з Путіним, також критикував санкції. «ЄС прострелив собі ногу цими санкціями проти Росії», - сказав він. Лінас Лінкявічюс, міністр закордонних справ Литви, у відповідь на це написав у «Фейсбуці»: «Краще прострелити собі ногу, ніж дозволити прострелити собі голову».

Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо також заявив, що санкції ЄС проти Росії не мають сенсу. Фіцо (і Земан) також виступає проти будь-якого наміру НАТО перемістити війська чи військові бази на територію східних країн-членів альянсу.

Принаймні президент Словаччини Андрей Кіска не погодився з Фіцо, зауваживши, що ЄС повинен ставити цінності вище, ніж свої інтереси: «Санкції можуть нанести нам певні економічні збитки, але ми повинні бути готовими прийняти їх. Інтереси бізнесу не мають бути вище, ніж фундаментальні цінності свободи й демократії».

Досягти консенсусу між 28 державами ЄС завжди важко. Саме тому Росія, а також інші недемократичні держави, змогли переграти країни ЄС, які ніяк не дійдуть згоди. Криза України мало чим відрізняється, хіба що одним важливим пунктом – Меркель була максимально жорсткою у перемовинах із Путіним. І це вплинуло на політику ЄС щодо Росії.

У самій Німеччині Зігмар Габріель, віце-канцлер і голова Соціал-демократичної партії Німеччини (коаліційного партнера Меркель), всі відмовилися від віри в Ostpolitik, згідно з якою більш тісна співпраця з Росією може призвести до більш відкритої економічної і політичної системи.

Звісно, є соціальні демократи, які все ще вірять у таку співпрацю, незважаючи на поведінку Росії. Але навіть Франк-Вальтер Штайнмаєр, міністр закордонних справ Німеччини, який 17 серпня провів зустріч з міністрами закордонних справ Франції, України та Росії у Берліні, знає, наскільки великою є прірва нерозуміння між ним і Сергієм Лавровим, його російським колегою.

Однак європейським лідерам слід зрозуміти, що санкціям потрібен час, щоб принести плоди. Доки Путін має підтримку неймовірно широкого кола росіян, санкції його навряд чи зупинять. Зміни повинні прийти зсередини, від усвідомлення того, що ризики і втрати зростатимуть, якщо продовжувати обраний Путіним шлях, і розуміння переваг у випадку зміни напрямку.

Та якщо санкції не можуть забезпечити швидкий результат, стає нагально потрібною розробка стратегії, направленої на зміцнення країн-сусідів Росії. Німеччині разом із Польщею, Нідерландами, Швецією та Фінляндією потрібно зосередитися на Східній Європі, залучившись повною підтримкою Європейської комісії та Верховного представника ЄС з питань закордонних справ.

Настав час ЄС та європейським лідерам припинити дивитися на Східну Європу через російські лінзи і зрозуміти, що фундаментальні зміни у цьому регіоні будуть довготривалими і складними. Вони вимагатимуть безперервної політичної та економічної уваги з боку ЄС до тих пір, поки не будуть завершені серйозні реформи та демократизація цього регіону.

ЄС має достатньо досвіду з країнами Центральної Європи і Балканського півострову і знає, наскільки багато часу потрібно, щоб розвинути резонуючу політичну культуру, подолати ендемічну корупцію і побороти вплив Росії. У цьому контексті роль Німеччини вирішальна. Ангела Меркель довела своє лідерство, зайнявши міцну позицію проти Путіна. Тепер потрібна її ініціатива, щоб ЄС розробив стратегію для Сходу.