Про брак провидців

Американський Центр імені 28-го президента США Вудро Вільсона — провідний позапартійний форум вирішення глобальних проблем посередництвом незалежних досліджень і відкритого діалогу з метою інформування політичної спільноти про здійснені ідеї.  Саме на честь цього президента, відомого як історика, політолога та лауреата Нобелівської премії миру 1919 року, було названо одну з концепцій зовнішньополітичної діяльності США. Згідно з філософією вільсонізму,  США повинні володіти політичним лідерством і здійснювати економічну експансію в Європу, спираючись на високий рівень розвитку економіки. Днями в Києві побував із візитом виконавчий віце-президент Центру імені Вудро Вільсона — Ендрю СІЛІ. В ексклюзивному інтерв’ю «Дню» він розповів, чого очікувати від Обами як у сирійському конфлікті так і при можливій ескалації ситуації на Донбасі, та чим відрізнятиметься від нинішнього глави Білого дому наступний президент США і як мають діяти мозкові центри, щоб впливати на вироблення політики.

«ОБАМА, ЯК І РАНІШЕ, СКЕПТИЧНИЙ ЩОДО ВІДНОСИН ІЗ ПУТІНИМ»

— Президент Барак Обама є частиною  Вільсоніанської спадщини. Він інтернаціоналіст і хоче співпрацювати з інституціями, створювати їх, працювати через них, але набагато скептичніше ставиться до використання «твердої» військової сили. 

Обаму було  обрано як реакцію проти Джорджа Буша, який здійснював  дуже інтервенціоністську політику. І мандат президента Обами полягав у тому, щоб вивести Сполучені Штати із війни. Він дуже неохоче ставиться до участі у можливих воєнних конфліктах. Разом із тим, на мою думку, при Обамі відбудеться зближення з Росією чи спроба створити сильний альянс із Росією щодо Сирії.

Можливо, між ними буде більш тісна координація в Сирії, ніж це було досі. Але не думаю, що США вийдуть із режиму санкцій або пом’якшення режиму санкцій. У цьому сенсі Обама визнає, що існує реальний довгостроковий виклик російській агресії в Україні, яка являє собою загрозу ширшому регіону. І він буде твердим у цій позиції, але водночас,  природно, не буде схильним до втручання в конфлікти, які можуть ескалувати. Він віддає перевагу іншим формам сили — як-от санкції, а не бойовій дії, без залучення військ.

«ХОЧ КОГО ОБРАЛИ Б НАСТУПНИМ ПРЕЗИДЕНТОМ, ВІН ВІЛЬНІШЕ ЗАЙМАТИМЕ ЖОРСТКІШУ ПОЗИЦІЮ»

— Я сподіваюся, що наступний президент, чи то демократ, чи республіканець, проводитиме більш традиційну зовнішню політику США, яка включає в себе ширше використання «твердої» сили. Не думаю, що ми побачимо повернення до періоду президента Буша, коли було велике бажання застосування військової сили. А з другого боку, пройшло чимало часу після війни в Іраку, й що далі від неї, тим легше для американського президента вже не перебувати в тіні війни в Іраку.

ПРО ФЕНОМЕН ТРАМПА ТА ШАНСИ РУБІО

— Мультимільярдера Дональда Трампа підтримує 30 відсотків республіканців, але в дійсності ми говоримо про 10 відсотків американського населення. На мою думку, Трамп має дві переваги. По-перше, він представляє себе як чесну людину.  В той час, коли політики дуже обережні у своїх висловлюваннях, він каже, що думає. Але чи по-справжньому він чесний, чи ні, я не впевнений. Протягом усього свого життя він займав різні позиції, отже, я не впевнений, що цю чесність можна назвати чесністю, але, гадаю, для деяких виборців він справляє враження людини, яка не читає заготовлені промови.

По-друге, ми живемо в час повільного зростання економіки США, великої невизначеності. Це вперше в сучасній американській історії люди не впевнені, що їхні діти житимуть краще, ніж вони. І, вважаю, Трамп грає на почуттях певної частини американського електорату, який невдоволений урядом, чекає на когось, хто прийде й виправить становище. Але, зважаючи на те, скільки груп він віддалив та образив, я не впевнений, що він може отримати реальну більшість.

Щодо сенатора Марко Рубіо, в нього є шанси бути обраним. Він дуже талановитий сенатор, політик, дуже розумний і дуже добре виявив себе на дебатах. На мою думку, він набагато консервативніший, ніж Джеб Буш або, звісно, Хілларі Клінтон, але водночас — прагматичний. У цьому сенсі він ближче до Білла Клінтона чи Джеба Буша, які роблять ставку на практичні рішення, а не ідеології.

«НА СВІТОВІЙ АРЕНІ НЕ МАЄ ЛІДЕРА, ЯКОГО МОЖНА БУЛО Б НАЗВАТИ ПРОВИДЦЕМ»

— Щодо фрази Вудро Вільсона: «Можна почути багато голосів із порадами, але дуже мало голосів із баченням». Не думаю, що ми зараз маємо бачення, а маємо лише хороші переговори. Ангела Меркель і Барак Обама нині відмінні переговірники, вони використовували стриманість і співчуття у своїх підходах до політики. Вони врятували світ від повного економічного краху.

Утім, мабуть, зараз на світовій арені не має лідера, якого можна було б назвати провидцем, принаймні в Європі та Сполучених Штатах. Нинішні лідери комфортно почувають себе, прагматично реагуючи на специфічні ситуації, не думаючи про якесь широке бачення майбутнього.

ІДЕОЛОГІЯ «РУССКОГО МИРА» — ЗАГРОЗА ДЛЯ МІЖНАРОДНОГО ПОРЯДКУ

— Якщо говорити про порівняння з «Ісламською державою», «русский мир» — це інша ідеологія, але очевидно, що вона є загрозою для міжнародного порядку. Ви бачили досить суворий режим санкцій у відповідь на поширення цієї ідеології в Україні. Меркель і Обама дійшли згоди щодо санкцій і не збираються від них відмовлятися. Франція та Італія вже явно посилають сигнали, що вони хотіли б бачити інший підхід до Росії, але я не бачу жодного бажання у Вашингтоні змінити свою політику. Я не думаю, що в Білому домі відчувають, що отримають що-небудь від більш тісної співпраці з Росією в Сирії, а навпаки, багато втратять в Україні та в регіоні в цілому. Це не лише Україна, це — Литва, Латвія, Естонія, Грузія, це — цілий регіон. Гадаю, Обама та його команда не бачать цього. Те ж саме, на мою думку, стосується німців: коли вони проаналізують на ситуацію, то не повірять у можливість створення реальної коаліції в Сирії, вони знають, що це зробить багато країн уразливими до російської агресії.

«БУЛО Б ДУЖЕ МУДРО ПОМІРКУВАТИ НАД ТВОРЧИМИ СПОСОБАМИ ЗБЛИЖЕННЯ США ТА УКРАЇНИ»

— Щодо передбачення-застереження британського журналіста Ланселота Лоутона, який  1933 року у виступі перед британським парламентом заявив, що без вирішення українського питання в Європі не буде спокою. Історія справді часто повторюється в Україні. Вона неодноразово полем битви для інших країн та інших амбіцій. Росія багато в чому демонструє своє розчарування, що її не приймають усерйоз як наддержаву, зокрема її стурбованість щодо проблем в Україні.

Зважаючи на те, що в нашому Центрі відбудеться представлення освітнього плану Маршалла для України, можна зазначити: США та Європа зараз недостатньо демонструють вигоду  від того, що Україна стане повноцінною частиною Європи, Заходу. І для мене це — відкладений виклик. Тепер очевидно, що при скороченні бюджетів у Сполучених Штатах і Європі (їхня економіка почувається не дуже добре) малоймовірна поява справжнього плану Маршалла. Але, звісно, було б дуже мудро поміркувати над творчими способами зближення наших країн.

ПРО ПРОСТІ УРОКИ ДЛЯ МОЗКОВИХ ЦЕНТРІВ

— У своїй лекції 24 листопада в Американському домі (інтерв’ю записувалося ранком цього дня. — Авт.) я планую звернути увагу на три речі. 

По-перше, потрібно мати чіткі цілі й знати, чого ви можете досягти, а не просто чого ви хочете досягти. Саме такі прості уроки я отримую від спілкування з мозковими центрами в усьому світі.

По-друге, треба чітко знати, хто ваша аудиторія. І в мене таке відчуття, що в Україні відбуваються дуже позитивні зрушення в мозкових центрах, які думають не тільки про уряд як аудиторію для мозкових і аналітичних центрів, а й також про широку громадськість.  Як у такий спосіб ви формували громадські побажання чи ідеї, щоб, зрештою, вплинути на політику? Історично склалося так, що нам довелося вивчити цей урок у Сполучених Штатах: ми спочатку зосереджували увагу на уряді, а потім дізналися, що нам насправді потрібно  формулювати те, як люди розуміють речі та чому мають слідувати політики.

По-третє, важливе вміння домагатися того, щоб ваш голос був почутий, використання людського капіталу, щоб створювати знання й бути почутим. Навіть для невеликих організацій існують деякі дуже творчі способи здійснення потужних досліджень і діалогу з допомогою журналістів, науковців, незалежних письменників, щоб збудувати мережу і продукувати ідеї. Все залежить від того, наскільки ви творчо підходите до завдання та як залучаєте людей.