Транзит влади в Центральній Азії відкладається

29 березня в Узбекистані відбудуться президентські вибори. Напередодні висунення кандидатів опозиція розповсюдила чутку, що діючий президент країни, Іслам Карімов, впав у кому і не виходить на роботу. Напевно, з цим не в останню чергу пов’язане те, що Карімов особисто взяв участь у роботі з’їзду Ліберально-демократичної партії Узбекистану (УзЛіДеП). Він виступив на ньому з промовою, яка мала передвиборчий характер. З’їзд висунув Карімова кандидатом у президенти.

Для дотримання процедури інші зареєстровані партії також висунули своїх кандидатів. Всього їх буде чотири.

Хоча Іслам Карімов виявився в достатньому здоров’ї, це не знімає проблеми наступника. Адже роки летять і необхідно подивитися вперед. Ось тут і криється проблема.

Зовні нічого незвичайного не відбувається. Головний індикатор — це активність силовиків у столиці та найбільших містах. Нічого подібного ні на вулицях Ташкента, ні в Самарканді або Фергані не було помічено. Армія — в казармах, працівники МВС та спецслужб не переходять на посилений режим. Проте нікого це не вводить в оману.

По-перше. В Узбекистані не уявляється можливим розіграти або азербайджанський, або венесуельський варіант. Свого часу на посаду спадкоємця розглядалася дочка Гульнара, однак не судилося. Після подій з її опалою, домашнім арештом, засудженням її найближчого оточення та розділом між іншими узбецькими олігархами бізнес-імперії «принцеси» стало зрозуміло, що донька президента остаточно позбавлена будь-якої можливості грати якусь політичну роль.

Стараннями Карімова поряд з ним немає відповідної політичної постаті, яка в перспективі могла б його замінити. Найбільш впливовим є шеф Служби національній безпеці (СНБ) Рустам Іноятов. Він навряд чи стане претендувати на вищу посаду в країні — його політичні амбіції абсолютно не відчуваються, але від його підтримки залежить перемога наступника. На разі основними фаворитами виглядають прем’єр Шавкат Мірзіяєв та його перший заступник Рустам Азімов. Інший можливий претендент — міністр оборони Кабул Бердієв має потужний силовий ресурс, але в адміністративному плані він значно поступається прем’єрові або його заступникові.

Карімов створив систему, яка тримається лише на ньому. Якщо цей стрижень витягнути швидко, вона майже напевно впаде з серйозними наслідками і для Узбекистану, і для всієї Центральної Азії. Є серйозний ризик того, що Іслам Карімов може просто не встигнути забезпечити плавний транзит влади.

Узбекистан — держава, скроєна з колишніх Кокандського, Хівінського ханств і Бухарського емірату. Гострою є проблема перенаселеної і традиціоналістської Ферганської долини, питання Бухари та Самарканду з їхнім багатонаціональним населенням, відкладений сепаратизм Каракалпакстана. На внутрішні загрози накладається виклик заполітизованого ісламізму, загрози з Афганістану, а також з Сирії та Іраку.

У сусідньому Казахстані теж хочуть обирати президента. Причому достроково. Замість 2016 року вибори можуть відбутися в квітні-травні нинішнього. З такою ініціативою виступила рада Асамблеї народу Казахстану (АНК), яка одночасно запропонувала громадянам країни об’єднатися довкола кандидатури діючого глави держави Нурсултана Назарбаєва.

Хоча АНК наділена конституцією правом делегувати своїх членів до національного парламенту, її головою числиться діючий президент країни Нурсултан Назарбаєв, у реальній політиці вона відіграє швидше церемоніальну роль. Запорукою того, що нічого несподіваного АНК запропонувати не може, слугує факт входження секретаріату організації до складу адміністрації президента Казахстану.

Ще один вельми символічний жест. Постать того, хто запропонував дострокові вибори президента — заступника голови Анатолія Башмакова — абсолютно не випадкова. По-перше, він — єдиний серед заступників етнічний росіянин, по-друге, він — депутат верхньої палати парламенту від Північно-Казахстанської області. Керівництво країни тим самим висловило довіру до казахським росіян і показує міру їхньої участі у внутрішній політиці країни. З урахуванням розмов, що після Донбасу прийде черга північної частини Казахстану чекати «ввічливих чоловічків», Москві явно показують, що їх в Усть-Каменогорську не чекають, і росіяни в Казахстані є лояльними громадянами. Їх рятувати не потрібно.

Що ж змусило Назарбаєва піти на дострокові вибори. Сукупність внутрішніх та зовнішніх чинників.

З перших можна назвати складність економічної та фінансової ситуації. Республіка стоїть на порозі другої за два роки девальвації, а влада украй заклопотана курсом рубля, що скаче. Виникають постійні складнощі з товарообігом з партнерами по Євразійському союзу. Насамперед із Росією.

На думку представника Асоціації прикордонної співпраці Марата Шибутова, «Протистояння Росії із Заходом у цей час, громадянська війна на Донбасі, активізація мусульманських радикалів — все це розцінюється казахстанським правлячим класом як можливі загрози для країни». Ініціюючи дострокові вибори, казахстанська еліта прагне показати свою внутрішню монолітність, що ситуація в країні контролюється і влада залишається легітимною.

При всій значущості наведених причин, слід вказати ще одну. У якомусь сенсі вона робить схожою ситуацію в Казахстані та Узбекистані. У московській «Независимой газете» фахівець із країн Середньої Азії, журналіст і політолог Аркадій Дубнов висловив думку, що «Ініціатива Асамблеї народів Казахстану... дозволить перевести дух значній частині казахської еліти: вирішення проблеми політичного спадку Нурсултана Назарбаєва знову відкладається. Єлбаси (так офіційно звучить в Казахстані титул національного лідера. — Авт.), ймовірно, прийняв рішення позбавити своє оточення від болісного ворожіння на кавовій гущі, кого він обере наступником. В очікуванні економічної кризи, що наближається, Назарбаєв готовий і далі керувати країною». В Узбекистані висунення кандидатури Карімова покликане відіграти аналогічну роль.

Можна не сумніватися, що Карімов і Назарбаєв на виборах наберуть великі відсотки голосів. Не як у Північній Кореї, але десь приблизно так. Проте це не знімає проблеми транзиту влади. Політичне поле довкола як одного, так й іншого президента не містить постатей явних наступників. З урахуванням місцевих традицій та специфіки елітам в Ташкенті й Астані належить виробити компроміс і на його основі висунути необхідну особу. Альтернативою може стати громадянська війна за типом таджицької і втручання сусідніх країн. Передусім Росії. Хоча тут їй доведеться рахуватися і з інтересами Китаю. Не випадково високопоставлені гості з Білокам’яної зачастили в дві найважливіші центральноазійські столиці. Москві є про що хвилюватися.