Звір із безодні: від Гітлера до Путіна
Напад Росії на суверенну територію України — Крим — багато хто з політичних діячів та аналітиків порівнює з агресією Гітлера проти Чехословаччини та аншлюсом Австрії 1938 р. Аналіз безпрецедентних в історії новітньої Європи дій Путіна свідчить про вражаючі подібності між стратегією нацистського фюрера та сучасного кремлівського вождя, незважаючи на певні скориговані часом відмінності.
ТЕОРIЇ ГIТЛЕРА...
1940 року, коли вже розгоралося полум’я Другої світової війни, а Сталін ще був союзником фюрера, в Лондоні вийшла книжка «Говорить Гітлер» («Hitler speaks»). Через рік було надруковано нову книжку «Звір з безодні» («The Beast from the Abyss»). Автор — блискучий німецький письменник, музикознавець, колишній відомий нацист, у 1933—1934 рр. президент сенату «вільного міста Данцига», політемігрант Герман Раушнінг. Першу книжку складають майже документально записані розмови автора з Гітлером, який, довіряючи Раушнінгу, ділився з ним своїми сокровенними ідеями і планами, що й сьогодні, через 80 років, не втратили своєї актуальності — як показує це агресія Росії проти України.
Друга книжка — аналіз дій нацистів, які, використовуючи слабкість і роз’єднаність демократичних сил Заходу, завдали руйнівних ударів «старій Європі» та її цінностям.
Зі сторінок книжки Раушнінга представ «інший Гітлер» — не той божевільний невіглас чи знавіснілий психопат, до образу якого ми звикли, дивлячись примітивні пропагандистські фільми, а інфернальний геній Зла, Сатана — новатор, креативний винахідник найсучасніших руйнівних політичних і військових технологій, які дозволили Гітлеру захопити пів-Європи підступом і погрозами, «м’якою» націоналістичною силою німецької діаспори і твердою силою танкових дивізій Вермахту — при розгубленості та прямому сприянні демократичних урядів Заходу.
Наскільки ці ідеї резонують із сучасним світоглядом Путіна, читач може зробити самостійний висновок (цитується по російському виданню обох книжок Раушнінга, Москва, МИФ, 1993):
«Я готов гарантировать любые границы, подписывать пакты о ненападении и договоры о дружбе с кем угодно... Любой пакт рано или поздно нарушают или признают недействительным».
«Если немецкий народ хочет быть глобальным народом, а не населением государства на европейском континенте — а он непременно должен стать глобальным народом, чтобы выстоять в борьбе, — то он должен требовать полноты государственного суверенитета и независимости».
«Политические успехи, за которые мне приходится бороться, всегда зависят от планомерного разложения и коррумпирования собственников и власти предержащих. Экономические войны, любовные игры и честолюбие — то есть желание властвовать — вот три основных диапазона».
«Моя тактика — планомерное расширение парализующей растерянности и разобщение нации».
«Наша основная война... должна закончиться еще ДО начала военных действий».
«Если я возьмусь воевать... то в один прекрасный день я просто введу войска в Париж. На них будет французская форма. Они будут маршировать по улицам средь бела дня. Никто не задержит их... Они займут министерства, парламент... Я уже давно связан с людьми, которые образуют новое правительство. Правительство, которое мне подходит».
«У нас будет достаточно добровольцев, таких как наши штурмовики — молчаливых и готовых к самопожертвованию. Мы перебросим их через границу в мирное время. Никто из них ничем не будет отличаться от обычного туриста... Мы высадимся на аэродромах. Наша стратегия — уничтожать врага изнутри, чтобы он сам себя побеждал».
«Перед тем, как задействовать армию, мы будем вести психологическое ослабление врага посредством пропаганды. Враждебный народ должен быть деморализован и готов к капитуляции, и только потом можно будет думать о военных действиях».
«Во вражеской стране у нас повсюду есть друзья, которые помогут нам... Смятение, внутренняя борьба, нерешительность, панический страх — вот наше оружие».
«Если враг внутренне деморализован, если он стоит на пороге революции, если ему угрожают народные волнения — тогда время пришло. Один единственный удар уничтожит его».
«Ничто меня не испугает. Никакие так называемые нормы международного права. Никакие договоры не удержат меня от того, чтобы использовать предоставившееся мне преимущество».
...ТА ПРАКТИКА ФЮРЕРА
До «класичного репертуару» Гітлера напередодні Другої світової війни (1939) належить захоплення окремої незалежної країни, члена Лігі Націй — Австрії (1938), окремої частини незалежної країни (Судетська область Чехословаччини — 1938), спроба захоплення окремого «міста німецької слави» Данцига (Гданськ) — 1938—1939 рр., яка, власне, формально призвела до початку Другої світової війни.
АВСТРІЯ. Ще перед Аншлюсом Муссоліні 1936 року заявив, що німецький характер Австрії потребує того, щоб ця країна стала сателітом свого СТАРШОГО БРАТА.
12 лютого 1938 р. Гітлер заявив канцлеру Австрії Шушнігу: «Я вважаюся вождем всіх німців не тільки в Райху, а й у цілому світі». Він висунув проект німецько-австрійського МИТНОГО СОЮЗУ, вимагав створення військового союзу і підпорядкування австрійської закордонної політики Німеччині.
Виступаючи 10 лютого 1938 р. в райхстазі, фюрер заявив: «Німеччина не може бути байдужою до долі 10 млн німців, що проживають у двох сусідніх країнах (Австрія, Чехословаччина). Німецький уряд буде прагнути до об’єднання цілого німецького народу».
Боївки гітлерівців у Відні та інших містах Австрії спровокували криваві зіткнення. Пронімецькі маніфестації відбувалися під гаслом: «Один народ — одна держава!» Молодь у мундирах СА і СС вивішувала прапори зі свастиками, нищила державну символіку Австрії. Для недопущення проголошеного канцлером Австрії Шушнігом плебісциту «За вільну німецьку католицьку Австрію» Гітлер оголосив ультиматум із вимогою відкласти плебісцит, легалізувати НСДАП, визнати СС і СА допоміжними підрозділами австрійської поліції. У Гітлера в Австрії був свій гауляйтер Зейс-Інкварт — як у Путіна в Криму Константинов і Аксьонов.
12 березня 1938 р. сто тисяч солдатів Вермахту, 800 танків, 700 літаків вдерлися до Австрії. У останньому зверненні до народу канцлер Шушніг сказав: «Ми поступаємося під тиском сили. Не хочемо проливати німецьку кров (!). Тому війську дано наказ — не чинити опору».
У зверненні Гітлера до австрійців, зачитаному Геббельсом, були такі слова: «Танкові підрозділи, піхотні дивізії, формування СС та ескадрильї німецьких літаків, запрошені націонал-соціалістичним урядом у Відні (тобто самозванцями. — Ю.Щ.), гарантуватимуть австрійському народові можливість вільного (!) вибору, вирішення шляхом справжнього (!) плебісциту свого майбутнього».
«Плебісцит», що відбувся в окупованій Австрії, показав результат, навіть вищий за «референдум» у Криму: за аншлюс проголосувало 99,7% виборців (!) «Оригінальним» було питання плебісциту: «Чи визнаєш нашого вождя Адольфа Гітлера — і тим самим возз’єднання 13 березня 1938 року Австрії та Німеччини?»
СУДЕТИ. У Судетськой області Чехословаччини проживало 3,5 млн німців. Усього в країні нараховувалося 6,8 млн чехів, 2,7 млн словаків, 700 тис. угорців, 470 тис. українців, 160 тис. поляків. Не дивно, що Гітлером був розроблений план знищення ЧСР у два етапи. 1) Захоплення «братніх» Судетів. 2) Знищення цілої Чехо-Словацької держави.
25 березня 1938 р вождь судетських німців Генляйн висунув... що б ви думали? Правильно: вимогу ПЕРЕБУДОВИ Чехословацької держави, визнання нею територіальної автономії (читай — федералізації).
Як Путін не вважає Україну суверенною державою, так і Гітлер називав ЧСР «ефемерним, тимчасовим штучним утворенням», яке має ось-ось розвалитися. Члени німецької партії Генляйна мали в нижній палаті парламенту ЧСР 55 місць, у сенаті — 26. У німецькомовній пресі лилися крокодилячі сльози з приводу нещасної долі німців, утискуваних чехами, поширювалися заклики «визволення» страждаючих судетських братів. У прилеглих до Судет районах Баварії та Австрії в бік чехословацького кордону сунули танкові й механізовані війська, артилерія, стрілецькі підрозділи, тилові частини. Командування Вермахту, звісно, заперечувало факт концентрації військ.
Коли уряд ЧСР у відповідь на збройні провокації німців оголосив часткову мобілізацію, Гітлер висунув такі вимоги:
♦ проголошення територіальної автономії судетських німців;
♦ проведення плебісциту в ЧСР у справі державної приналежності інших меншин;
♦ нейтралізація (!) Чехословаччини на взір Швейцарії або приєднання Судетів до Райху.
За місяць до Мюнхена Англія і Франція покірливо погодилися з цими вимогами.
Уряд Чехословаччини пішов на великі поступки, зокрема у мовному питанні, прийнявши т.зв. Статут меншин. Крімчеської мови, дозволялося вживання в урядових інституціях і судах мови тієї меншини, яка становила не менше ніж 15% від загальної кількості населення території. Німцям призначалося 28% посад у державних установах. Ці пропозиції були відкинуті й висунуто вимогу виселення із Судетів чеського населення. Загони СС, СА, відділення НСДАП і гестапо були створені в Судетах. Сьогоднішні переселенці з Криму можуть уявити трагедію чехів, яким довелося кидати рідні домівки і землю, де народилися.
На партійному з’їзді в Нюрнбергу у вересні 1938 р. Гітлер заявив: «Не для того Провидіння створило 7 млн чехів, щоб пригнічувати 3,5 млн судетських німців! Не дозволимо загинути судетським німцям!»
За кілька годин після виступу фюрера почалося збройне повстання в Судетах. Масові демонстрації супроводжувалися стріляниною та насильством, всюди вивішувалися прапори зі свастикою.
Зворушливим (і повтореним у Криму) стало гасло: Lieber Hitler, mach uns frei von der Tschechoslovakei! — «Любий Гітлер, звільни нас від Чехословаччини».
Година ганьби і трагедії демократично-ліберальної Чехословаччини пробила — і водночас це була година ганьби Англії та Франції, похмура прелюдія Другої світової війни.
ДАНЦІГ (ГДАНСЬК). Останнім актом «мирної» європейської трагедії стала вимога Гітлера до Польщі — приєднати Данціг до Райху. Ідеологічною підставою стала програма НСДАП, написана під диктовку Гітлера: «Вимагаємо об’єднання всіх частин Німеччини з метою створення великої німецької держави. Всі люди, в жилах яких пливе німецька кров, навіть якщо живуть тепер під данським, польським, чеським, французьким чи італійським пануванням, повинні бути включені до єдиного німецького Райху». Методологія реалізації цієї програми була проста: спочатку висувалися вимоги культурної, мовної автономії, згодом — територіальної, в межах якої починали діяти місцеві штурмовики — так звані загони самооборони, підрозділи СА і СС. Німецькі організації за кордоном Гітлер називав «лінією фронту німецького бойового руху». Звертаючись до німецької п’ятої колони, він казав: «Ви перші представники нашої армії. Ви повинні маскувати наші приготування до атаки».
Уже в роки Другої світової війни, оцінюючи угодовську політику свого попередника Чемберлена щодо умиротворення Німеччини, В. Черчилль писав: «Англія повинна була вибирати між війною і ганьбою, її міністри обрали ганьбу, щоб невдовзі одержати війну».
ПУТIН ЯК УЧЕНЬ ГIТЛЕРА
Міністр фінансів ФРН Вольфганг Шойбле порівняв анексію Криму із захопленням Судетів 1938 року, що викликало невдоволення канцлера Ангели Меркель. Зрозуміло, що добре знаючи «друга Владіміра», Меркель не може порівняти його, корупціонера й мільярдера, плей-боя, крутого мачо і посереднього чекіста андроповського розливу з гігантською зловісною постаттю тевтонського ідейного Сатани, який організував Холокост, пролив ріки крові і призвів Німеччину до катастрофи. Воістину незрівнянні масштаби особистостей та їх значення для історії.
Але здрібніння сьогоднішніх володарів світу в порівнянні з 1940-ми роками не означає, що дехто з них не приміряє на себе тихцем сталінську шинель чи гітлерівській плащ.
Існує жорстка логіка диктатури, спільний алгоритм агресії та загарбання чужих територій, безправного переділу державних кордонів і знищення суверенітету незалежних країн.
Путін, ставши на шлях побудови особистої диктатури в Росії, поставивши перед собою параноїдальну мету відновлення російсько-совєтської імперії (або її карикатурної ампутованої подобизни), проголосивши право Кремля на перегляд кордонів і однобічну денонсацію міжнародних угод та договорів, уподібнився до Гітлера або, як коротко і зрозуміло сказав російський публіцист Борис Соколов «Путин — это Гитлер сегодня» (Грани. Ру. 25.03.2014.)
Слова Путіна про російський народ, як «найбільш поділений народ у світі» (!!) — чому не Корея? — Ю.Щ.), повністю повторюють риторику Гітлера і створюють небезпечний прецедент для країн Балтії, Білорусі, Казахстану та інших країн, не кажучи вже про Україну, де войовничі російські меншини можуть почати (навіть без згоди Кремля) війну за самовизначення. Погрози Путіна на адресу «націонал-зрадників» (тобто російських опозиціонерів) дослівно повторюють інвективи Гітлера щодо National verrater з його «Майн камф».
Зруйнувавши всю систему європейської безпеки, знищивши вестфальський, післяялтинський і постгельсінський світоустрої, побудовані на принципі недоторканості державних кордонів, Путін, як і Гітлер, відкрив скриню Пандори — як для Європи і всього світу, так і для Росії.
На тлі бурхливих світових протестів і провального для Росії голосування в ООН, коли Генеральна асамблея засудила агресію Путіна 100 голосами проти 11, у Москві пролунав голос на захист Гітлера. Треба визнати, що це — нове слово в постсовєтському «гітлерознавстві», більш ніж переконливе схвальне порівняння збирача російських земель Путіна з Гітлером.
Йдеться про статтю «Наши Передоновы» відомого україножера і грузиноненависника Андраніка Міграняна, нині — голови нью-йоркського представництва Інституту демократії та співробітництва (!), опубліковану в газеті «Известия» (3.04.2014) — органі «Газпрому» (тобто Кремля).
«Нужно отличать Гитлера до 1939 года и Гитлера после 1939... Пока Гитлер занимался собиранием земель...и если бы он...был славен только тем, что без единой капли крови объединил Германию с Австрией, Судеты с Германией, Мемель с Германией, фактически завершив то, что не удалось Бисмарку, и если Гитлер остановился бы на этом, то остался бы в истории своей страны политиком высочайшего класса...ни для кого не секрет, что собиратели земель в истории каждого народа занимают почетное, важное место в национальном пантеоне героев (!)»
Хотілося б, щоб пані Меркель, а з нею й увесь німецький народ прочитали ці слова і вдумались у те, що відбувається сьогодні з Росією та її вождем, який разом із Гітлером претендує на «почесне місце в національному пантеоні героїв».
ЗВІР IЗ БЕЗОДНІ. СПОГАД 2001 РОКУ
...У серпні 2001 року я приїхав з Канади на кілька днів до Києва на святкування десятої річниці Незалежності України. Я супроводжував офіційного представника Канади на це свято — колишнього генерал-губернатора (главу держави), канадського українця Рамона Гнатишина.
Увечері напередодні свята я вийшов на балкон, із якого відкривалася частина Хрещатика і Бессарабська площа. Лагідні передосінні сутінки пригасили яскраві барви сонячного дня — і в цих сутінках було виразно видно групу з дев’яти — десяти чоловіків у чорних костюмах, які тихо посувалися серединою Хрещатика у напрямку Бессарабки. У центрі групи йшов невисокий чоловік, супроводжуваний Віктором Чорномирдіним.
Це був Путін.
Щось зловісне було в ході цих людей (хоча на цей час нічим особливо прикметним підполковник КГБ себе ще не виявив), які неспішно, по-хазяйськи приглядалися до центральної вулиці «матері городів Руських».
Наступного дня я знову побачив Путіна на майдані Незалежності, де стояв він на трибуні, уважно вдивляючись у ходу військового параду та святковий барвистий український концерт на асфальті Хрещатика.
Зловісна метафора історії: Путін стояв і ходив там, де у лютому 2014 р. точилися криваві бої, де падали повстанці, вбиті пострілами п’ятої колони Путіна.
Цей Звір із безодні був на Майдані. Він прагне туди повернутися. Цей «збирач земель» хоче забрати в нас Майдан, забрати Україну, знищити наш народ. Він не заспокоїться, не змириться з програшем. Він люто ненавидить нас і хоче розтерзати. Не маймо ілюзій — він готується до нового стрибка.
Але згадаймо слова Івана Богослова, на які посилався в своїй книжці Герман Раушнінг:
«Звір, якого ти бачив...має прийти з безодні, і ЙДЕ НА ЗАГИБЕЛЬ».
