Iван ПЛАЧКОВ: «У Європі вже п’ють українське вино»

Екс-міністр енергетики і глава Всеукраїнської Енергетичної Асамблеї Іван Плачков, який завжди тримався далеко від політики, зробив несподівану для багатьох заявку, коли став членом президії Аграрної партії України. «Це найперспективніша політична сила, — говорить він і пояснює: — Сьогодні в Україні всі партії приватизовані. А наша — ідеологічна. Тому що основа економіки країни — це аграрний сектор. Він дає понад 30% ВВП і, разом з енергетикою, незважаючи ні на що, працює. Інакше й бути не може, тому що у нас найродючіша у світі земля й найпрацьовитіші аграрії. Більше того, земля об’єднує всіх нас. Хотілося б, щоб наша партія в перспективі стала аграрно-індустріальною й зібрала у своїх лавах не балакунів, а мислячих і чесних людей з реального сектора економіки. Вони мають бути орієнтовані на Європу й на те, щоб розбудувати її й на нашій землі. Наприклад, моє рідне село Криничне, де створена й спільно наводить лад громада, дедалі змінюється, перетворюється й оновлюється саме за європейськими стандартами».

— Іване Васильовичу, ви тільки що повернулися із закордонної поїздки. Які враження? Як ставляться у Європі до України та її проблем? Асоціація з ЄС сприяє контактам і переговорам?

— Я їздив до Болгарії, на батьківщину моїх предків. Одне питання, яким я там займався, — енергетика, друге — виноградарство й виноробство. 28 лютого у Львові відбудеться конференція з інтеграції української енергосистеми в європейську. Отже, я хотів вивчити досвід роботи болгарської енергетики в європейському енергетичному співтоваристві. Я переконався, в Болгарії тепер, як і в усій Європі, дуже високі стандарти з енергопостачання, й нам є що переймати. Зокрема, мені було дуже цікаво ознайомитися з тим, як на атомній станції в Козлодує продовжили терміни експлуатації енергоблоків. У них цим займалися по-європейськи освічені фахівці. Я провів з ними низку продуктивних зустрічей. Мені було дещо прикро за Україну. 2005 року, коли я став міністром, ми підписали Меморандум між ЄС і Україною, яким заклали основи для інтеграції енергосистем. 2008 року були реальні плани з інтеграції. Не склалося. І тепер я зрозумів, що ми втратили. Наша енергетика була б зараз зовсім іншою. У Болгарії сьогодні всі підстанції реконструйовані. Усе устаткування там сучасне. Абсолютно нова автоматика скрізь. І реконструкція, модернізація тривають.

У селах я не бачив жодної поганої дороги. Не кажучи вже про магістралі, побудовані у напрямку Румунії, Греції, колишньої Югославії. Вразив стан виноробницької галузі. Я був на підприємстві, що виробляє устаткування для виноробства й хімії. У старих цехах налагоджене абсолютно сучасне виробництво. Мене повели на склад готової продукції, і я побачив адреси, куди експортується виготовлене там устаткування: Бельгія, Данія, Німеччина, Румунія — вся Європа. Ось результат Євросоюзу. А коли Болгарія лише вступала до ЄС, я спілкувався з багатьма болгарами й розумів, що вони бояться нововведень. Зараз я провів експеримент. Нагадавши, що вони говорили тоді, я запитав: що скажете тепер? Ніхто не пошкодував про вибір, який зробила Болгарія. А деякі люди, які виїжджали в інші країни Європи, тепер повернулися й кажуть: у нас не гірше.

— Як болгари ставляться до України?

— Болгарія була традиційно налаштована проросійськи. Тепер там сприймають і Україну — як суверенну незалежну державу. В останній рік-два, коли в Україні сталася революція, потім почалася війна, а в Болгарії виникли проблеми довкола Південного потоку, і всі побачили агресивність «Газпрому» і Росії до України й українців, почала виявлятися пошана як до країни, що воює й чинить опір агресорові, в якої несправедливо забрали Крим. До речі, там ходить такий анекдот: Яку країну ти любиш найбільше? — Звісно, Росію. — А за що? — За те, що двічі нас звільняла. — А яку країну не любиш? — Америку, звісно. — А чому? — Ну хоч би раз від Росії звільнила.

— У Європі вже скуштували українське вино?

— Не лише скуштували, вже кілька років п’ють. Щоправда, я можу говорити лише про таке українське вино, як «Колоніст». Знають, звісно, й «Масандру». Ми своє вино почали виробляти 2005 року, а 2008 року вже презентували його в парламенті Великобританії. Через рік представили його там удруге. А 2010-го почали його постачати до цієї країни. Небагато: півтори-дві тисячі пляшок на рік. Його подавали навіть в Альберт-холі. А зараз у нас є контракт з Польщею. Крім того, наше вино п’ють у більшості посольств України. Особливо марок Сухолиманський і Одеський чорний, які виробляються виключно з українських сортів винограду і на етикетках яких по праву розміщено український прапорець. На всіх прийомах у День незалежності України ці вина працюють ще і як візитівка нашої країни.

Основа економіки країни — це аграрний сектор. Він дає понад 30% ВВП і, разом з енергетикою, незважаючи ні на що, працює. Інакше й бути не може, тому що у нас найродючіша у світі земля й найпрацьовитіші аграрії. Більше того, земля об’єднує всіх нас

Обговорюється також питання постачань нашому МЗС такого вина. Його зазвичай подають на прийомах для почесних іноземних гостей. Поки що бренду «Українське вино» немає. Але ми його робимо на основі цих вин. Ми вже були на виставках вин у Лондоні, в Бордо, в Італії. До речі, посол цієї країни на своїх прийомах виставляє не свої вина, а наше. Нещодавно сто найкращих сомельє в Лондоні дегустували вина й найкращі рекомендували всьому світу. За підсумками цієї дегустації в Лондоні наше вино Каберне Мерло 2013-го отримало таку рекомендацію. Думаю, настільки високу оцінку українське вино отримало вперше. Якщо нас хтось і випередив, то хіба що «Масандра».

— Нещодавно вас обурив вислів одеського губернатора про вино, яке нібито роблять болгари з порошку. Мені здалося, що вас найбільше зачепила згадка про болгар. Згоден, губернатор має бути політично коректним. Тому що шахраї не мають національності, вони є в будь-яких етносах. Але ви, протестуючи проти його позиції, значно менше уваги, ніж могли б, приділили існуванню нечесної технології у виноробстві. Можете сказати, що й тут Саакашвілі не правий, що його оцінки ситуації у бесарабському виноробстві поверхневі?

— Такі оцінки дійсно важко назвати глибокими. Для нього головне — розворушити болото, не вникаючи, як то кажуть, у всі деталі. Так, мене в першу чергу обурило й образило висловлювання Саакашвілі про наш регіон, де живуть люди понад 130 національностей. 200 років вони прожили у мирі й злагоді. Тут не було жодного міжетнічного конфлікту. І недопустимо говорити, що хтось, люди якоїсь національності щось роблять не так. Ми, вихідці з одеського регіону, пишаємося, що в нашій багатонаціональній родині немає конфліктів. Колишній посол Великобританії сказав мені із цього приводу: «Сюди, до Бесарабії, треба привозити людей з усього світу, тому що ніде більше немає такого дива».

Що стосується виноробства. Я за весь час своєї роботи ніколи не бачив ніякого порошку, більше того, впевнений, що його просто не існує. Але вина різні: авторські й навіть великі, є масове вино і є вино конвеєра. Коли ми робимо за рік 140 тисяч пляшок, то це майже те саме, що живопис Айвазовського — півтори тисячі картин. А коли роблять 40 мільйонів пляшок — то це ніби репродукції з картин Айвазовського або, скажімо, Далі. Таких репродукцій можна зробити і 60 мільйонів. У ці вина, можливо, додають кислоту, воду або вилуговують... Але головна їхня відмінність від марочних вин у тому, що для них використовується суміш сортів винограду — столовий, білий, несортовий. Звісно, таке вино не може бути якісним. Але його випускають скрізь. Наприклад, в Іспанії я був на повністю автоматизованій виноробні, де готову продукцію одночасно завантажують у чотири хури. Людина там, схоже, потрібна лише для того, щоб їх закрити після завантаження. У рік там виробляють як з місцевого винограду, так і з виноматериалу, який привозять з Аргентини й Чилі, понад 100 мільйонів пляшок вина.

Не сперечаюся, виноробницька галузь, як і, наприклад, тютюнова, теж грішить фальсифікатом. Це явище характерне й для одягу, й навіть для політики. Але якщо ти з цим борешся, то говори конкретно, називай прізвища й підприємства, посилай відповідні дані до прокуратури. Політик ні за яких обставин не може акцентувати на національностях, називати одні хорошими, інші поганими. Національність, та чи інша релігія, та чи інша рідна мова — це святе.

— Зараз йдеться про оновлення уряду, і Саакашвілі у багатьох на язику як імовірний кандидат у прем’єри. Чи напрацював Саакашвілі в Одеській області реальний багаж, з яким може йти далі ієрархічними сходами в Україні?

— Саакашвілі — це фігура політично потужна, планетарного масштабу, з колосальним досвідом реформ. Він може бути прем’єром, працювати в ООН, в Євросоюзі або у Світовому банку. Але в нашого уряду в нинішній конструкції трьох гілок влади (я працював в уряді й знаю все це не з чуток) я не бачив перспектив із самого початку. І з кожним новим днем я в цьому дедалі більше переконуюся. Не може бути перспективним уряд і система взаємин у гілках влади, якщо міністр енергетики підписує контракт (з передоплатою), що дозволяє купувати електроенергію в Росії за високою ціною, а продавати її до Криму дешево. Потім прем’єр вимагає показати цей контракт, а міністр відкрито говорить йому: це не ваша справа. Про що тут можна говорити? Ми перераховували величезні передоплати за електроенергію, яка залишалася в Росії. Усі знали, хто заробляв на цьому. Знали і Президент, і прем’єр, і вся країна. Отже, Саакашвілі я не бачу в нашій системі. У ЄС, у ООН я його бачу, а у нас — ні. У нього амбіції зовсім інші, й вони не обмежуються Україною. Хоча все, звісно, міняється. Незабаром гроші, корупція й у нас уже не гратимуть такої ролі. Наприклад, у Києві і п’ять кульків гречки зараз нікому не допоможуть. А далі не допоможуть і в Одесі, і в інших містах.