СМIХ проти IДIОТИЗМУ

Десь у паперах австрійського генштабу (а це було відомство суворе і винятково пунктуальне!) аж до 1918 року, цілком можливо, зберігалося донесення котрогось із полкового начальства або ж таємних агентів, відправлене з галицьких «отруєних полів» жахливої доби Першої світової. І в цьому донесенні було сказано, що на світанку 24 вересня 1915 року єфрейтор 91-го піхотного полку Ярослав Гашек разом із денщиком свого ротного командира поручика Лукаша, Франтішеком Страшліпкою, «за обставин вельми підозрілих» здався в полон ворогові — російським частинам. І сталося це під селищем Хорупани, неподалік від міста Дубно, що на Волині. А ще цікавіше те, що кожен читач безсмертної епопеї «Пригоди бравого вояка Швейка» впізнає цього поручика Лукаша (це — один із найбільш колоритних образів роману, він виведений там під власним іменем!); що ж до денщика Страшліпки, то це — взагалі один із прототипів Швейка.

Отже, зустріч з Україною (не з квітами, не з хлібом-сіллю, а в окопах) стала переломною в житті майбутнього класика світової сатири. Потрапивши в російський полон, Гашек разом із великою колоною чеських та австрійських «горе-вояків» пройшов пішки важким шляхом осіннього бездоріжжя від Дубна до Києва (500 км!). Попереду був Дарницький пересильний табір для військовополонених, потім — тяжка зима (а цей табір, по суті, був нічим іншим, як групою бараків і землянок, обгороджених колючим дротом), згодом — табір на станції Тоцьке Самарської губернії, повернення до Києва...

Але перш ніж коротко простежити, як український досвід вплинув на подальший життєвий шлях цієї дивовижної людини, поставимо запитання: а що ж, власне, штовхнуло 32-річного єфрейтора Гашека на цей відчайдушний крок — здачу в полон? Справа, очевидно, в тому, що наш герой ще задовго до 1914 року сформував у своїй свідомості чітке уявлення про будь-яку війну як про жахливий, абсурдний ідіотизм (бо в чому, в очах свідомих чехів — а Гашек був ним! — полягав сенс світової бійки, що точилася? Хіба що в тому, щоб повернути зброю проти «рідного» імперського уряду Франца-Йосифа або ж пасивно опиратися). Творець «Швейка» обрав оцей другий шлях.

Мабуть, саме цим пояснюються і певні чудернацькі, екстравагантні витівки Гашека ще до його мобілізації в австро-угорську армію. У серпні 1914-го, відразу після оголошення війни, сатирик явився у празький трактир «У Валешів» і розіграв блискучий (але дуже ризикований!) політичний фарс, представившись... російським купцем із Москви. Зрозуміло, за доносом агента Гашек негайно був затриманий поліцією як «шпигун ворожої держави» і відведений на допит. Комісарові поліції, який виявився його старим знайомим, письменник заявив: «Я тільки хотів цим випробувати пильність рідної держави!» Наслідок — кілька днів у камері...

А ще один спонукальний мотив — це незвичайно популярна тоді ідея «слов’янського братерства», якою був захоплений і Гашек. Цікаво, що цілі піхотні полки, що стояли по сусідству з 91-м, здалися в полон російським «братам-слов’янам» і були викреслені з військових списків «за зраду».

Отож, після винятково важких випробувань суворими умовами зими і концтабору в Дарниці майбутній великий сатирик опиняється в іншому таборі, на Волзі. Там він завзято віддається новій, багатообіцяючій (на його думку) справі: участі у національному русі чехів та словаків, що з тих чи інших причин опинились на території Російської імперії.

Рух цей відзначався крайньою суперечливістю та неоднорідністю громадсько-політичних сил, що брали в ньому участь, складаючись як із підданих імператора Миколи II (серед останніх доволі багато було вихідців із Волині), так і з військовополонених. Ідеологи чехословацьких колоністів — підданих Росії — марили ідеєю створення «Чехословацького королівства святого Вацлава, осяяного короною Романових». Після повалення російської монархії ця суспільно-політична течія розділилася на два табори: помірковано проросійський (його представники, маючи досить сильні позиції в Києві, видавали тут чеською мовою газету «Чехослован») та проєвропейський, що тяжів до Чехословацької національної ради в Парижі (на чолі з Томашем Масариком та Едвардом Бенешем).

Що ж до Гашека, то він, відомий ще задовго до війни дотепний публіцист-сатирик, не дуже прагнув прилучатися до того чи іншого табору. Його гаслом, сенсом його життя стало: «Незалежність Чехії будь-що!». Повернувшись влітку 1916 року з Поволжя до Києва, письменник пробув у нашій столиці (з деякими перервами, пов’язаними з поїздками на фронт) аж до лютого 1918-го. У творчому відношенні український період виявився у житті автора «Швейка» напрочуд плідним і цікавим. І насамперед він блискуче проявив себе як публіцист.

Основна громадська трибуна Гашека зразка 1916 — 1918 років — це вже згадана газета «Чехослован». Офіційно видавалась вона Президією Союзу Чехословацьких товариств (містилася по вул. Володимирській, 36 у Києві, а згодом — у будинку №104 по вул. Жилянській). Беручи активну участь у русі чехословацьких добровольців, що озброювалися для майбутньої активної боротьби з Австро-Угорщиною (протягом другої половини 1916 та у 1917 році було сформовано 7 таких полків; саме на цій основі утворився потім відомий чехословацький корпус, що налічував у 18-му році 30 тисяч солдатів!), Гашек, проте основні зусилля спрямовував на співробітництво з «Чехослованом». Гуморески й вірші, надруковані в газеті, сатирик підписував власним прізвищем, а публіцистичні статті — псевдонімом Володимир Станко.

В політичному відношенні основний зміст публікацій Гашека (лише до лютого 1917-го їх з’явилося на сторінках «Чехослована» 23, протягом 1917— 42) — це заклик до чеських і словацьких полонених боротися за розгром монархії Габсбургів. А щодо художньої вартості цих творів, то серед них знаходимо справжні перлини, що є найвищими досягненями Гашека-сатирика; винятково яскраво письменник намалював авторитарний ідіотизм державного устрою Австро-Угорщини, наскрізь пронизаного мілітаризмом, ретроградністю та свавіллям.

Яскравий приклад — фейлетон «Повість про портрет цісаря Франца- Йосифа I» («Чехослован», липень 1916 р.). Празький крамар Петішка, виведений у фейлетоні, заклопотаний однією-єдиною проблемою: йому неодмінно треба збути з рук залежалий товар — портрет свого імператора, котрий зовсім не користується попитом. Задля цього Петішка раз у раз знижує ціни на портрет, одночасно друкуючи про це повідомлення в газетах. Поліція грізно попередила крамаря, що такі дії межують із образою честі й гідності монарха. Тоді бідолага поклявся бути уважним і склав нове оголошення: «П’ятнадцять крон радо пожертвує кожний чех, щоб мати змогу повісити в своєму домі нашого старого імператора» . Один із власників газети, прочитавши цей текст, із жахом спитав простака Петішку: «Невже ви хочете, щоб нас усіх перестріляли?» Після цього крамар вивішує «священний» портрет у вітрині свого торговельного закладу, написавши над ним: «Цей старий монарх продається тепер замість 15 за 2 крони» . Реакцію публіки, а згодом — і поліції коментувати, мабуть, не варто.

Ще один блискучий зразок творчості Гашека-фейлетоніста київського періоду — це невелика мініатюра «Карел Дудера із Шкварнова» («Чехослован», жовтень 1916 р.). Тут ідеться про фанатичного чеха-австрофіла, чия любов до імператора майже сягала ступеня ідіотизму (були й такі!). Навіть потрапивши в полон, Дудера ні на хвилину не розлучається з фуражкою, прикрашеною кокардою з ініціалами Франца-Йосифа — предметом «найвищої гордості». Коли від нього категорично зажадали зняти її — цей «герой»-яничар натомість вирішив... проковтнути, з’їсти фуражку, аніж піддаватися такій нарузі. І резюме Гашека: «Зараз він у божевільні в Саратові. Коли стоїть гарна днина, Дудера сідає під будинком на лавці й ретельно чистить яку-небудь бляшку...»

І ось що дуже знаменно. Саме у Києві, восени 1917-го, у друкарні видавництва «Чехослован» вийшла невелика книжечка — повість Гашека «Бравий вояка Швейк в полоні». Це й було те зернятко, з якого потім, у 1921 — 1922 роках, вже в незалежній Чехо-Словаччині, виріс шедевр світової літератури — сатирична епопея про Швейка!

Слід зауважити, що, перебуваючи в Києві, Гашек уважно стежив за нашим громадським життям в різних його проявах. Так, цікавий його репортаж в «Чехословані» про участь чехів і словаків у демонстрації на вулицях Києва на честь перемоги Лютневої революції (16 березня 1917 р.). До Центральної Ради творець «Швейка» спочатку поставився доволі позитивно (твори «Різдвяний фейлетон», віршоване «Послання першому полку», кінець 1917 р.), але очікував від неї продовження збройної боротьби з німцями та австрійцями. Коли ж Рада обрала інший шлях, Гашек приймає рішення терміново залишити Київ (лютий 1918 р.) і відступає разом із червоними військами на схід. Попереду був новий Гашек — Гашек- більшовик (це — окрема, складна тема), повернення на Батьківщину наприкінці 1920-го року. виснажлива, згубна для здоров’я праця над «Швейком» і передчасна смерть у неповні 40 років 3 січня 1923 року.

На могилі Гашека в місті Ліпніце під Прагою свого часу вибили його слова: «О, Австріє, ніколи, напевне, ти не була ще такою близькою до загибелі, такою приреченою і проклятою». Показово, що ці рядки великий борець зброєю сміху з мілітаристським та тоталітарним ідіотизмом теж написав у Києві!