З Різдвом Христовим!
Останні години були виснажливими — втома від довгого шляху, холодний вітер, брутальна відмова хазяїна заїзду впустити пізніх перехожих під дах, до тепла. Короткий день скінчився і світ накрило темною мокрою ковдрою. Куди йти, де перебути довгу зимову ніч? Жінка тихо зітхала, затягуючи на собі довге покривало, спиралася на руку Йосипа і рухалась за ним легким, попри все, кроком. Йшли кудись у порожнечу і темряву, сподіваючись знайти хоч якийсь затишок, місце, де можна було б сісти на землю і перебути до ранку. Зрештою — знайшли. І там, в печері, трапилося очікуване: «Породила Вона свого Первістка Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його…»
Щільно заслане мокрими хмарами небо закривало отвір печери, як завіса — ззовні було ще темніше, ніж усередині. Марії раптом здалося, що морок назавжди поглинув світло, що ранок ніколи не настане — і Вона ніколи не побачить свого Сина, якого пригортала до себе, обливаючись сльозами. Та раптом через опущені вії Марія вловила якийсь слабкий відблиск чи промінчик, а потім у густій темрявi засяяв, засвітився зсередини крихітний кулачок, між стиснутими рожевими пальчиками якого пробивалися сяйво. Невдовзі маленька ручка розкрилася і печеру залило ясним м’яким світлом — на долоні Новонародженого лежала зірочка. Марія тихо радісно зітхнула і, забувши про все, надовго зупинила свій щасливий і зосереджений погляд на Хлопчику — Вона бачила Сина вперше. Поряд непорушно стояв Йосип. Згодом він обережно-обережно торкнувся своїми загрубілими пальцями теслі Його тендітної, подібної до листочка, долоні, взяв зірку і поклав її на виступі скельної стіни, неподалiк від отвору. В печері стало затишно і тепло, а її вихід засвітився у навколишній світ, наче тут, серед глухої ночі ось-ось мало зійти сонце.
Якось враз це світло привернуло увагу багатьох людей. Здивувалися місцеві пастухи, побачивши незвичайне сяйво на схилі пагорба, де, як вони добре знали, не було нічого, крім скель, каміння та отворів численних пустих печер, куди вони в непогоду заганяли вівці. Пастухи чомусь захвилювалися і, не зважаючи на ніч і непогоду, одностайно вирішили негайно йти і подивитися, що там сталося, хто прийшов і запалив світло.
Помітили сяючу точку і багаті мандрівники, що прямували шляхом. Їхали вони з далеких країн, були б тут чужинцями, але досі добре орієнтувалися по зірках на небі. Цієї хмарної ночі, однак, втратили напрямок і вельми хвилювалися, бо поспішали у надзвичайно важливій справі. Можна собі уявити, як зраділи мандрівники, побачивши світло. І їхній караван, зійшовши з битої дороги, рушив навпростець уверх по схилу — до джерела світла.
На постоялому дворі, у якому змореним Марії та Йосипу відмовили у притулку, першим помітив дивну світлу пляму господар. Йому не спалося — чомусь не йшло з голови бліде обличчя тієї молодої жінки чи, скоріше, дівчинки, яку він не пустив переночувати. Куди вона подалася разом із своїм старим проводжатим? Коли господар вгледів дивний блиск на пагорбі, він, не роздумуючи, не вагаючись, швиденько вдягнувся і подався у ніч, наче його щось штовхало. Не помічаючи, що за ним прямують чи не всі його постояльці.
Невдовзі біля входу до печери, де було видно, як вдень, зібралося чимало людей — бідних і багатих, місцевих та чужинців; всі вони «Бога хвалили й казали: «Слава у вишніх Богу, і на землі мир, а в людях — добра воля!». Розпочався відлік нової — Християнської — ери в історії людства.
