Багаторічна праця з «континентом культури»
У видавництві «Смолоскип» опубліковано дослідження Валентини Саєнко «Поезія Ліни Костенко: традиція, контекст, художня своєрідність»Це розлоге і докладне видання насамперед буде цікаве тим читачам, які прагнуть якнайглибше пізнати поезію Ліни Костенко, відчути нюанси її інтерпретації, а також тим, кого цікавить багатоманіття методів дослідження поезії.
КУЛЬТУРОТВОРЧИЙ І КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТИ ТВОРЧОСТІ Й БІОГРАФІЇ ЛІНИ КОСТЕНКО
У п’яти розділах книжки Валентини Саєнко втілено чимало дуже різних підходів до вивчення творів знаменитої поетки. Так, розпочинаються її студії з розмови про культуротворчий і культурологічний контексти творчості й біографії Ліни Костенко. Тут і взаємодія поетки з важливими міфологемами культури на зразок саду, душі та й, зрештою, самої культури, і багаторічна її праця з «континентом культури». Дослідила Валентина Саєнко також жанрову систему поезії Ліни Костенко.
У другому розділі найбільше йдеться про архетипи та народнопоетичні мотиви. Кожен, кому траплялося читати вірші Ліни Костенко, зрозуміє, наскільки це важлива тема в розмові про її поезію, бодай вже з огляду на посилену афористичність, безліч цитат і алюзій, прагнення узагальнити психологічно-історичний досвід. Цікавим моментом наступного розділу є проведення паралелей між поезією, авторською позицією та іншими нюансами творчості Ліни Костенко й Олени Теліги. Саме ця «компаративна» пара, на перший погляд, видається досить несподіваною: надто вже різні вихідні дані, біографії, контекст, та й естетичні координати не назвеш подібними. Втім, «вольовий» вектор Теліги, закорінений і у «вістниківстві», і в середовищі «Празької школи», і частково в неокласиках, і, можливо, в Кіплінгу, і в ультраправих радикальних тенденціях міжвоєнної культури, по-своєму знаходить відгуки в творчості шістдесятників, і не лише в Ліни Костенко, але й, скажімо, у Василя Стуса та в інших. Не варто забувати і те, як шістдесятники відновлювали культурний зв’язок із забороненими блоками української літератури попередніх років, — від «Розстріляного Відродження» до емігрантських явищ.
Звичайно, в книжці «Поезія Ліни Костенко: традиція, контекст, художня своєрідність» детально інтерпретується такий ключовий твір, як віршований роман «Маруся Чурай». Розібрано й композиційний підхід поетки до творення циклів віршів «Інкрустації» та «Невидимі причали».
Через усе дослідження проходить також лейтмотив поєднання у письмі Ліни Костенко уваги до традиції з новими, нетрадиційними підходами до творення образів, текстів, жанрів.
А особливо цікавим і яскравим для багатьох читачів, напевно, стане останній розділ — «Феномен веселки». У ньому Валентина Саєнко подивилася на творчість Ліни Костенко через призму синестезії (поєднання образності, асоційованої з різними органами чуття). Вірші, пов’язані зі слуховими, кольоровими, смаковими, запаховими, больовими, температурними та іншими формами сприйняття, дослідниця не лише описала та інтерпретувала, але й навіть звела до табличок, які, напевно, багато про що розкажуть уважним читачам поезії Костенко.
«СУЧАСНІ КРИТИКА І ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА НАУКА ПОКИ ЩО НЕ ОСЯГНУЛИ ВСЬОГО МОГУТНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТВОРЧОГО НАБУТКУ ПОЕТЕСИ, ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ТА УНІВЕРСАЛЬНОЇ ЙОГО ВАГИ»
Книжку завершує бібліографія творчості поетки. Але це той випадок, коли бібліографія — не просто фінал плюс інструмент для дослідників, а великий самодостатній розділ, окрема праця з окремим сенсом.
«Поезія Ліни Костенко: традиція, контекст, художня своєрідність» — книжка, з одного боку, пристрасна, сповнена патетичних і великою мірою особистісних тверджень (емоційність, тяжіння до афористичності нагадує і творчість поетки), а з другого — пов’язана з науковими і навіть математичними підходами. Варто відзначити й широкий контекст цитованих і порівнюваних із головною героїнею авторів із різних літератур — від Григорія Сковороди до Лесі Українки, від Ірини Жиленко до Інґебор Бахман. Обсяг і змістове розмаїття цього дослідження засвідчує, що робилося воно не принагідно, до дати, а вже досить давно. Відтак, книжка є органічною частиною хвилі переосмислення творчості шістдесятників у цілому. Адже потреба в новій, черговій розмові про це явище абсолютно очевидна. Як висловилася сама Валентина Саєнко: «Недарма творчість Ліни Костенко з кожним кроком дедалі гучніше відлунює в українській і світовій поезії. Сучасні критика і літературознавча наука поки що не осягнули всього могутнього потенціалу творчого набутку поетеси, загальнонаціональної та універсальної його ваги. Через те є широке поле для обсервації психологічних основ світобачення поетеси, які виходять із пракоріння мистецького феномену».
