Хрестоматійна книжка Василя Голобородька

У серії «Українська Поетична Антологія» видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» з’явилася друком книжка вибраних творів одного з найвидатніших поетів сьогоднішньої України Василя Голобородька під назвою «Яблуко добрих вістей». До неї увійшли вірші шістдесятих, сімдесятих, вісімдесятих і дев’яностих років двадцятого століття.

ПРЕДСТАВНИК «ПРОУКРАЇНСЬКОЇ» ЛУГАНЩИНИ

Василь Голобородько народився 1945 року на Луганщині. У шістдесяті роки ввійшов до легендарного літературного середовища, відомого як Київська школа поезії. За вияви інакодумства (наприклад, розповсюдження самвидаву), а також за те, що перша його збірка поезій, «Летюче віконце», побачила світ у США, в емігрантському тоді видавництві «Смолоскип», Голобородько зазнав гонінь і обмежень. Найвідчутнішими ударами стали фактична заборона друкуватись і неможливість здобути вищу освіту (тривалий час йому довелося, наприклад, працювати на шахті).

Наприкінці вісімдесятих Василь Голобородько повернувся на публічну літературну сцену, відтоді в нього вийшло чимало книжок. З часом «наздогнав» вищу освіту і став досліджувати фольклор. «Оновила» увагу до постаті поета війна — адже в 2014 році йому довелося стати переселенцем. Відтоді Голобородько живе під Києвом, в Ірпені, в Будинку творчості Спілки письменників, та належить до чільних репрезентантів «проукраїнської» Луганщини. Людина не вельми публічна, він усе ж часом дає інтерв’ю, зрідка виступає, а також оприлюднює свої вірші та міркування з приводу політичних подій і літературного процесу в інтернеті — у Facebook.

РОЗВИТОК І МЕТАМОРФОЗИ ПОЕТОВОГО ПИСЬМА

Василь Голобородько — дуже оригінальний і самобутній поет, якому дано поєднати в своїй творчості досить різні тенденції, напрями. Так, він майстерно пише твори прозоро-зворушливі, грайливо і сентиментально стилізовані під наїв, інфантильну щирість:

(...)Ми їли густий мед,

намазаний на окраєць,

і запивали вечірнім молоком.

На призьбі сиділи мати

і дивилися, як ми їмо

із сестричкою...

А потім ми запросили

вечеряти

білу грушку,

яка стояла під хатою.

Мати принесли їй ослінчика,

налили молока,

намазали окраєць медом -

і грушка сіла (...)

А в інших випадках вдається до, умовно кажучи, «концептуалістських» вправ із сенсами та структурами:

невимовлене слово перед

вимовленим словом

невимовлене слово між двома

вимовленими словами

невимовлене слово після

вимовленого слова

невимовлене слово всередині

 мовчання.

Поєднання дитинності (настояної на фольклорній традиції, на давній міфології — невипадково ж Голобородько, як уже було згадано, є не тільки поетом, а й дослідником народної творчості) з експериментальним, авангардним духом, до речі, дещо наближає Голобородька до таких постатей ще з літератури, народженої в 1920-х, як, до прикладу, Андрій Чужий. Є в «Яблуку добрих вістей» і прямі посилання на тексти й долі тодішніх письменників, від Григорія Косинки до старшого приятеля Чужого — Михайля Семенка.

Василь Голобородько то занурюється в цікаві та самодостатні плетива асоціацій, метафор і символів, то вдається до елементів громадянської лірики, в найкращих випадках не прямолінійної, але вигадливої, очудненої, іронічної:

(...) упала у паризьку криницю,

викопану чекістським

найманцем Шварцбардом,

киця Петлюра;

упала у мюнхенську криницю,

викопану кагебівським

скритовбивцею Сташинським,

киця Бандера.

Не читай історичні книжки,

читай натомість казки,

і ти будеш знати, як здобути

 волю України,

сину мій,

котику мій!

Формат вибраних творів, сортованих за роками і збірками, звісно, має ту перевагу, що дозволяє простежити за розвитком та метаморфозами поетового письма. У мене склалося враження, що з-поміж змін у поезії «Яблука добрих вістей» можна зауважити рух від прозорішої та простішої мови до складнішої та «густішої». А ще, можливо, в пізніших текстах (хоч і далеко не в усіх) посилилося суто інтелектуальне начало, та й публіцистичне теж. Те, що до «Яблука добрих вістей» не увійшли твори 2000-х і 2010-х років, зрозуміло, робить таку картину не надто повною. Це не шкодить яскравості та хрестоматійності самої книжки (абсолютно незамінної на полицях усіх любителів української поезії ХХ—ХХІ століть), а крім того, дає надію і на нові подібні видання.