Сумний «ювілей»-10

ЛЮБОВНІ ТА ШПИГУНСЬКІ ПРИСТРАСТІ
    Як і в романі «Чого не гоїть огонь», маємо достатньо любовних і шпигунських пристрастей у наступному творі письменника – романі «На твердій землі».
    Писався цей роман у 1963–1966 рр. – якраз коли письменник пройшов 60-літній рубіж. Опублікований він був у 1966 р. То був час, коли за плечима були не лише молоді, а й зрілі роки. І ось тоді в житті письменника з’являється нова симпатія – Люба Генуш. Знаємо про неї небагато. Їхнє інтенсивне листування тривало з 1952 по 1964 роки. Хоча й пізніше, до 1968 р., вони переписувалися. Наскільки можна судити, письменник познайомився з Генуш ще у свій період «Планети Ді-Пі». Вона, як і Самчуки, перебралася в Канаду. Генуш була художницею. І, між іншим, виставку її робіт зробили в Москві, подаючи як представницю «русского зарубежья». Певно, неспроста. І, певно, не просто так з’явилася вона в Самчуковому житті.

Але звернімося до роману «На твердій землі». Головний герой твору начебто в чомусь нагадує Самчука. Звати його Павло Данилів. Знову тут маємо певну символіку імен. Фактично прізвище героя дещо видозмінене – від «Данильчук». Це поряд із Самчук було одне з його родинних прізвищ. І саме на нього письменник з часом отримав канадський паспорт. Данилів народжений у лютому, під знаком Зодіака риби – так само, як і Самчук. Перебував у Німеччині під час Другої світової війни, будучи змушений працювати на Третій Райх. Як Самчук, знаходився в таборах Ді-Пі й змушений був покинути свою батьківщину, Європу й податися до Канади. Він говорить: «…після довгого одісейного блукання по широкому, розбурному світі, я ступив нарешті на тверду землю великого, спокійного континенту з його іншим, відмінним ладом…»

Самчук подає свого героя таким, яким би йому хотілося бути, скинувши так літ зо двадцять. Даниліву 38 років. Самчуку, коли ж він починав писати роман, було 58. Щоправда, коли він познайомився з Генуш, то був не набагато старший свого героя. Данилів, на відміну від Самчука, не гуманітарій. Він має технічну освіту. Тому непогано влаштовується на канадській землі. Варто відзначити, що Самчук і його дружина, живучи в Торонто, підтримували добрі стосунки з родиною Ярослави й Оксани Соколиків. Голова цього сімейства був інженером. Щоправда, Ярослав Соколик – не прототип Даниліва. Але інженер-українець, який непогано заробляв, міг стати для Самчука прикладом. Соколики ж допомагали Самчукам. Тому письменник зробив цю родину розпорядником своєї спадщини.

Але повернімося до роману «На твердій землі». Данилів відносно легко знаходить собі непогано оплачувану роботу на підприємствах Торонто. Купує шестикімнатний будинок, який сам же підремонтовує й облагороджує. Йому, щоправда, досить і двох кімнат. Інші, відремонтовані, він здає квартирантам, отримуючи певний дохід. Сам же поки живе в невідремонтованих у спартанських умовах. Словом, відчувається господарська жилка – як і в деяких інших Самчукових героїв.

А ще Данилів – одинак, не одружений. Можливо, таким хотілося би бути Самчуку, коли він познайомився з Генуш. Адже пропонував їй серйозні стосунки!

Звісно, головний герой роману – завидний жених. У нього будинок, гроші… За ним полюють жінки. Тому має чимало різних любовних історій.

Одна зі знайомих Даниліва намагається звести його з молодою перспективною художницею Леною Ґлідерс (як-не-як, а дещо співзвучні ці ім’я й прізвище з іменем та прізвищем Любові Генуш!). Вони домовляються про зустріч. Сама ж художниця телефонує й каже, що не прийде. Однак… через п’ятнадцять хвилин після відмови приходить. Наступає гра. Лена ніби хоче бачитися з Данилівим, але істерично реагує на кожен його дотик. Каже, що з неї ніколи не буде забавки, коханки.

І тут така собі Галина Дуб попереджає Даниліва щодо Лени: «…ціла та ваша романтична пригода, велика ваша любов, за якою ви вмираєте, ніщо інше як звичайна інтриґа совєтських аґентів…» Говорять про це йому й інші. Правда, Данилів ставиться до таких речей з іронією. Тій самій Галині Дуб він, зокрема, каже: «…між нами всіх обзивають агентами, а в тому також вас, мене і кого хочете. Це і є той розклад еміграції».

Воно то так. Але не зовсім так. До Даниліва шукають підходи. Такий собі інженер Трухлий, якого вважають радянським агентом, пропонує йому змінити життя й навіть повернутися на батьківщину.

Розгортається непроста любовна історія з Леною, де чимало загадкових моментів. Схоже на те, що вона пов’язана з радянською агентурою, з тим самим Трухлим. Однак Лена, яка стає коханкою Даниліва, намагається переконати його: мовляв, це просто такі собі шпигунські ігри. Але чи так?

Здавалося, справа йде до одруження Даниліва й Лени. І нарешті, коли, здавалося, ось-ось вони стануть під вінець, Лена зникає.

Тим часом герой рятується від нещасного кохання роботою. Продає придбаний будинок. Купує за містом землю й занедбаний на ній дім. Приводить його до ладу. Лена ж періодично з’являється в житті Даниліва чи нагадує про себе поштовими листівками. Вона виходить заміж. Її чоловік має хорошу професію – він лікар. До речі, Люба Генуш теж була одружена з лікарем. Незважаючи на шлюб, дивний роман Лени з Данилівим триває.

Данилів же, досягнувши добробуту й перейшовши працювати на завод фірми «Форд», теж одружується. Його обраниця – українська дівчина Катруся, яка працювала покоївкою у місіс Сомерсет, в котрої він купив дешево землю. І тут у черговий раз вривається в життя Даниліва Лена. Аякже, її ж коханець працює на заводі Форда. А роботою цієї фірми дуже цікавилася радянська розвідка.

Черговим приїздом Лени до одруженого Даниліва завершується роман «На твердій землі». Самчук збирався написати ще другу частину цього твору. Але його відмовили. Занадто скандально виглядав цей роман. Та й Люба Генуш була незадоволена.

На «Твердій землі» – далеко не єдиний твір Самчука про діаспору. Йому належать і твори документального характеру, де розповідається про українців Північної Америки. Це – «Слідами піонерів: епос української Америки» й «Живі струни: бандура і бандуристи» про капелу бандуристів імені Тараса Шевченка в США.

Під час емігрантського життя Самчука в Канаді були опубліковані також його мемуарні твори – «На білому коні», «На коні вороному», «П’ять по дванадцятій», «Планета Ді-Пі». Перевидавалися й давніші твори письменника – трилогія «Волинь», роман «Марія».

Коли відзначали 75-літній ювілей Самчука, була спроба висунути його на Нобелівську премію. Офіційно це зробив російський емігрантський журнал «Современник». Однак ця престижна премія письменнику так і не дісталася. А шкода… Він був цілком достойний її.

Словом, з багатої спадщини Самчука є що вибрати для шкільної програми. Була би на це воля керівництва Міністерства освіти!

Завершення. Початок див. у № 5 - 6 від 28 січня 2022 р. та на сайті «Дня»