Українська «мезоеліта» Півдня
Історики Одеського національного університету імені І. І. Мечникова пояснили велике значення «другого ешелону» українського політикуму 1917—1920 рр.
Сучасне українське суспільство тільки-но наближається до розуміння: Визвольна війна в Україні 1917—1920 рр. є невід’ємною складовою в еволюції становлення української державності. Ми досі не прийшли навіть до визнання справжньої заслуги тих, хто з легкої руки радянських ідеологів перетворився на «контрреволюціонерів», тимчасом як насправді ці люди протистояли загрозі, яка не гребувала навіть розоренням монастирів.
Таємниці Визвольної війни 1917—1920 рр. спливають на поверхню суспільних дискусій передусім завдяки титанічній праці істориків і художньому осмисленню цих подій письменниками (одне з найгучніших таких осмислень — «Чорний Ворон» Василя Шкляра). Хоча цих «точкових зусиль» для масового рівня, звісно, недостатньо. До того ж, якщо тема Визвольної війни на території Центральної України — таких областей, як Черкаська, Сумська, Кіровоградська, Київська — відносно розкрита, то про самостійників Півдня України, роль яких в Українській революції важко переоцінити, відомо, на жаль, небагатьом.
Цікаві біографічні нариси про активних українців Півдня знаходимо в книзі «Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.» (Одеса: ТЕС, 2011) — спільній праці п’ятьох істориків: Тараса Вінцковського, Олександра Музичка, Вадима Хмарського, Анатолія Мисечка й Тараса Гончарука. Книга, видана науковцями кафедри історії України Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, покликана заповнити пробіл в усвідомленні беззаперечної ролі Півдня в Українській революції.
«Чорноморська хвиля...» не підручник з історії, а серйозна й цікава праця, що містить унікальні матеріали про політиків, військових, теоретиків суспільно-політичних наук, діячів культури, істориків, публіцистів, богословів і лікарів. Багатьох із них ми згадували, розповідаючи читачам «Дня» про Одесу як про місто самостійників та світоглядний осередок Української революції (див. «День» №112-113 від 1 липня 2011).
«Особлива роль «південної перлини» в революції визначалася низкою факторів, — пояснюють автори в «Інтродукції», тобто вступному слові до книги. — Це й чисельність населення, і наявність економічної потуги у вигляді порту, різноманітних промислових підприємств, прилеглих розвинутих сільськогосподарських округ, і близькість до фронтів Першої світової війни... Був ще один не менш важливий фактор. До революції в місті проживала й активно діяла українська громада, найбільш відомі представники якої проявили себе не тільки в Одесі, але й на інших територіях обох імперій. Серед орачів грунту для розгортання Української революції в Одесі слід згадати передусім батька-засновника місцевої української громади Л. Смоленського та його однодумців О. Андрієвського, Д. Сигаревича, українофілів, викладачів вищих навчальних закладів — О. Маркевича, П. Іванова, І. Бондаренка... Своєрідною школою українства майже для всіх героїв цієї книги стала одеська «Просвіта» 1905—1909 рр. та її наступники — «Одеський український клуб» й «Українська хата».
Термін «мезоеліта», який використовують історики в книзі, є характерним для державотворчих процесів 1917 року й системи владних відносин того часу. Аби краще зрозуміти роль одеських провідників Української революції як невід’ємної частини соціуму, варто навести таку красномовну цитату: «У міру розгортання державотворчих процесів протягом 1917 р., й меншою мірою пізніше, саме колишні члени цих організацій («Просвіта», «Одеський український клуб» й «Українська хата». — Ред.) не тільки брали участь у розбудові органів влади, військових, наукових, освітніх, церковних чи інших українських інституцій, але й стали ініціаторами їх створення, виконуючи функцію цих невидимих цеглин, з поєднання яких виринає більший підмурок, що зветься Держава. Для них, найбільших подвижників українського національного руху у всіх його проявах, найбільш точно, на нашу думку, підходить термін, який подекуди використовується в науковій літературі, — «мезоеліта». Тобто серединна еліта, так би мовити провінційного істеблішменту, без якого будь-які зусилля центральної влади/провідників/еліти виявилися б марними».
Ця книга важлива не лише для південних регіонів, а й для всієї України, адже видання є черговою спробою (що принципово важливо — науковою!) розвіяти стійкий міф про південну Україну як про «генетично проросійський простір», що насправді дієво підтримує українську соборність.
