Монреальські нотатки
Співати гойдалками, танцювати водограями
Історичний центр Монреаля має цілий острів культури, зосереджений довкола площі Фестивалів і площі Мистецтв: там і Філармонія, і Музей сучасного мистецтва, й університет Квебека, і театри, і, звісно, безліч всілякої туристичної комерції. Загалом — яскравий район. Але щось подібне є в багатьох містах.
На другий день ми з друзями виявили там дещо справді несподіване — гойдалки. Довгий ряд уздовж проспекту Президента Кеннеді. Вперше я побачив їх увечері, вони світилися. Відзначив для себе, пішов далі. Коли, майже випадково, повернувся наступного дня, то виявив, що вони ще й співають. Тобто коли сідаєш і розкачуєшся, гойдалка починає видавати не рипіння, а саме мелодійний, музичний звук. Якщо хтось долучається поруч, то додає інакшу тональність. І виходить уже п’єса, а інструментів для неї — аж 21, підвішених по три в спеціальних рамах. І вони майже весь час зайняті. Причому в основному цілком дорослими громадянами. Котрі гойдаються з по-дитячому щасливими обличчями. Гойдаються і музикують. Коли я й собі сів, то через півхвилини гримаса в мене була приблизно така сама.
З другого боку площі Мистецтв, на вулиці Сент-Катрін, серед бутіків, дорогих ресторанів, готелів і натовпу туристів виявилася ще одна гарна забава. Посеред вулиці розстелені кілька великих шахівниць, надрукованих на пластикових простирадлах, і народ грає в шахи півметровими фігурами, охоче випадаючи з вічно святкового потоку роззяв і фланерів. Варто бачити, з якою серйозною зосередженістю і гравці (наприклад, сивочолий чолов’яга проти пані в крисатому капелюсі й леопардовому костюмі), і глядачі, абсолютно однаковим жестом схрестивши руки на грудях, застигають у комбінаційних роздумах.
Ще штрих на додаток: в кількох кроках на площі Мистецтв малеча диригує фонтанами, котрі вистрілюють з бруківки за складним алгоритмом.
Так, це все теж є деінде, але в Монреалі чомусь зворушує особливо.
Звісно, важливі і архітектура, і гарні дороги, і зручне розташування магазинів, і парки, й озеленення, й безліч інших дрібниць. Але genius loci (геній місця) прочитується саме за такими дрібницями. Геній Монреаля задирає ноги, злітаючи у небо в тональності «ля», танцює зі струменем води й переставляє пішака з Е2 на Е4. Несуперечливо тримає в собі й дитину, й дорослого.
І йому не треба боротися за свободу. Він уже вільний.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День» Монреаль — Київ
