Демократична Україна воює за майбутнє Європи
Війна спустошує схід Європи. Україна стала жертвою російської військової агресії і, подобається вам це чи ні, її доля, власне кажучи, визначить долю Європи, оскільки нинішня криза сформує правила і принципи, за якими європейці житимуть у XXI сторіччі.
Чи Європою керуватимуть відповідно до принципів свободи, демократії, верховенства закону і непорушності національних кордонів? Чи торжествуватиме неприкрита сила і бажання її застосовувати? Чи будуть «керовані» демократії і принцип поділу світу на сфери впливу, чи зневажати право країн, великих і маленьких, самостійно вибирати своє майбутнє?
Після завершення холодної війни та краху Радянського Союзу незалежність України та її територіальна цілісність швидко стали наріжними каменями європейського порядку. Цей стратегічний факт зараз ще очевидніший, аніж будь-коли раніше. Простіше кажучи, нинішня демократична Україна воює за майбутнє Європи.
Російський президент Володимир Путін хоче відновити міжнародний порядок, заснований на ексклюзивних сферах впливу, підконтрольних великим державам, — така система домінувала в Європі, яку роздирали війни, в XVIII і XIX сторіччях. Європейська Україна і Європейський Союз протистоять цим спробам. Саме тому нинішня російська політика націлена на повну дестабілізацію України, особливо з військового та фінансового поглядів. У своїх власних інтересах Європа зобов’язана не дозволити такій політиці перемогти.
Попри війну, яка триває на сході, Україна зуміла зробити важливі кроки в бік демократії після відставки президента Віктора Януковича в лютому минулого року. Після повстання «Євромайдану» в Києві в листопаді 2013 року з’явилася нова Україна. Вільні й справедливі президентські та парламентські вибори привели до влади лідерів, які, проводячи радикальні реформи, прагнуть до виконання запиту виборців на сучасну економіку та припинення корупції. Проте, мета внутрішньополітичної стабілізації ще далека від досягнення. Основна причина цього не так у розбіжностях усередині українського уряду, як у відчайдушному фінансовому становищі країни.
Сполучені Штати, Європейська комісія і основні країни-члени ЄС погодилися, принаймні, принципово, що Україні потрібна швидка й значна фінансова допомога для протистояння російській агресії. Також вони домовилися підтримувати глибокі соціальні та економічні реформи, які Україна зобов’язана проводити.
Проте досі жодних коштів не було виділено, що викликає занепокоєння, оскільки МВФ уповноважений надавати гроші Україні лише в тому випадкові, якщо країна гарантує фінансову стабільність, принаймні, протягом 12 місяців. Україна зіткнулася з жорстким браком грошей, що може призвести до серйозної фінансової кризи на додачу до нинішньої важкої воєнної кризи.
Труднощі прийняття конкретних фінансових зобов’язань ЄС пояснюються браком коштів. Головна слабкість зовнішньої політики ЄС полягає в тому, що немає гнучких інструментів розподілу фінансової допомоги сусіднім країнам. Буде абсурдно, якщо українська фінансова криза почнеться лише тому, що в Євросоюзі не змогли домовитися про виділення фондів на те, щоб запобігти цій кризі.
Запобігти такому розвиткові подій можна, пристосувавши під потреби України один із двох інструментів ЄС, призначених для країн, що не входять до єврозони: схему макрофінансової допомоги — гнучкий інструмент, який дозволяє поєднувати кредити з прямими субсидіями, чи механізм допомоги платіжному балансові, який доповнює програми МВФ для країн ЄС. Використання цих інструментів може бути обмежене умовами, які гарантують, що вони спрямовуються не на підживлення нестримної корупції, а туди, де їх більше за все потребують. Окрім того, в рамках донорської угоди мають бути взяті зобов’язання, які забороняють використовувати цю допомогу для здійснення прямих виплат Росії.
Сьогодні важливіше дати адекватну фінансову підтримку Україні, ніж запроваджувати нові санкції проти Росії. Саме тому Росія може бути також зацікавлена в конференції донорів і в свіжих грошах Європи для України. Дійсно, економічні санкції не лише поглиблюють кризу в Росії; вони також негативно впливають на інші європейські країни. Навпаки, фінансова допомога Україні ясно дасть зрозуміти, що Євросоюз не має наміру терпіти дестабілізацію країни, але одночасно забезпечить економічні стимули для України і всього регіону.
Настільки ж важливо й інше. Якщо ж відповідь Заходу на російську агресію проти України фактично обмежиться економічними санкціями, Путінові простіше буде звалювати вину на захід і його начебто ворожість щодо Росії, за падіння рівня життя рядових росіян. Тим самим, він зможе подвоїти ставку на агресивний націоналізм.
На сьогодні єдиною річчю, якої бракує для надання фінансовій допомоги Україні з фондів ЄС, є політична воля. Першочерговим кроком має стати ініціатива президента Європейської комісії Жан-Клода Юнкера про виділення фінансування з мінімальними бюрократичними затримками. Навіть якщо це займе якийсь час, початок процесу дасть потужний сигнал, що демонструє рішучість ЄС підтримувати Україну. Одне лише оголошення про нього допомогло б Україні в її важкому фінансовому становищі.
Багато лідерів Європи зустрінуться на цьому тижні на конференції з безпеки в Мюнхені. Їм варто скористатися шансом і підштовхнути Юнкера на початок процедур, необхідних для того, щоб пристосувати під нові цілі один із двох доступних фондів ЄС. Фінансова криза на додаток до воєнної та політичної може стати руйнівною для України. Немає жодних причин, з яких її не можна було б уникнути.
Проект Синдикат для «Дня»
