«Не так уж врут календари»
Це стара Хлестова в грибоєдовському «Лиху з розуму» гадала: «Всё врут календари». А вони, якраз, щиро радять надівати шапки в січні і знімати валянки в травні. А ще календарі підносять до наших облич люстра, і запитують: подивіться на себе з боку, а нічого не помічаєте? Ми не розуміємо запитання, правомірність якого особливо очевидна наприкінці року.
На Різдво наш світ поділяється на календарні півкулі і 12 днів існує поза астрономічними, часовими і просторовими вимірами. Кожен живе за своїм звичаєм, календарем і правилом. Така ось космічна мультикультурність. 24 грудня половина населення Земної кулі (а це не лише католики й протестанти, але й атеїсти, які поділяють традиції суспільства) відзначають Xmas (Різдво Христове в латинському скороченні). Все розпочалося 1582 року, коли Папа Римський вирішив привести літочислення до астрономічних даних обертання Землі довкола Сонця. Впродовж сторіч з такою ухвалою Папи, і Григоріанським календарем, погодилися всі народи світу, включаючи китайців. Ті, хоч і відзначають Новий рік, як свято весни, але поважають обертання планет. У перший буденний день 2015 року китайці вийдуть на роботу не в травні, а раніше католиків. Те ж саме можна сказати про мусульман. Оскільки точної дати народження пророка Мухаммеда немає, то пам’ятну дату його шанування — Мавлід, було приурочено до дня кончини, і відзначається відповідно, без танців.
З іншого боку, календарна тема ніколи не сходила з порядку денного нашої цивілізації, і залишається предметом інтелектуальних суперечок, загадок історії, і навіть війн. Незадовго до встановлення Григоріанського календаря єпископ Дієго де Ланда Кальдерон, який проповідував на таємничому Юкатані, зібрав усі відомості про календарі та літературу майя, а потім спалив першоджерела, відвізши до Ватикану сокровенні знання. Декілька років опісля, мабуть не за випадковим збігом обставин, папа Григорій XIII запровадив літочислення свого імені. Хіба не сюжет для захоплюючого сценарію фільму на кшталт «Коди Дієго де Ланда», адже справжні мотиви цієї історії ще не розкрито.
За 200 років велика Французька революція замінила папський винахід — своїм республіканським календарем, який, слава Богу, проіснував лише до 1803 року. Тут потрібно віддати належне консульському генієві Наполеона I, який скасував «брюмери та термідори», інакше б ми з вами гарували б протягом дев’ятиденного робочого тижня, як планували французькі реформатори.
Друге визнання григоріанського календаря відбулося, проте, не без обмовок. З 1890 до 1900 рр. у європейських країнах проходили бурхливі дискусії щодо реформи існуючого «порядку років». Людство готувалося ввійти до нового сторіччя з новими знаннями про час і про себе. Із цього приводу існувало безліч проектів, які ґрунтуються на місячних циклах, швидкостях обертання Землі, Сонця і знаннях про Всесвіт. Дуже популярний був позитивістський календар Огюста Конта, винайдений ще 1848 року, але визнаний лише в двадцятому сторіччі. 1931 року в Лізі Націй слухалася спеціальна доповідь про Perpetual Calendar (Вічний календар), розроблений із врахуванням ідей Конта британськими вченими. Цей календар передбачав нульовий день, або день без числа, який людство могло використовувати для самоудосконалення. Була велика ймовірність запровадження його з 1 січня 1933 року, але, на жаль, вона залишилася лише в архівах Ліги Націй.
І на сьогодні ми відчуваємо наростаючу потребу змін у підрахунку ресурсів часу. Життя прискорюється за астрономічними, біологічними та соціальними критеріями. Ми летимо разом у Всесвіті в незвідані глибини Космосу, наші діти й онуки освоюють за дні обсяги річних пізнань дідів і батьків. Творці григоріанського календаря добиралися з Нового до Старого світу за довгі місяці плавань. Ми ж долаємо цю віддаль за декілька годин. Ясно, що настають зміни. І — не прості! Календарі продовжують приховувати свої таємниці і закликають до роздумів. Чому, наприклад, при одному Місяці, (в розумінні — одному нічному світилі) у нас безліч різних місячних календарів: китайські, японські, арабські, юдейські. Я б іще зрозумів їх відмінності, якби їх було пов’язано з географічними координатами, але не розумію, як можна керуватися місяцем по-китайськи в Польщі? Адже Місяць — не ресторація!
Виходить, що час на нашій планеті лине не лише за законами астрофізики, але й за суб’єктивними правилами людей. Особливо на території нашої країни, що опинилася в завихренні між швидкими і повільними потоками. Якщо із західного боку життя і час змінюються постійно, то зі східного — змін немає. 1700 року цар Петро «перевів стрілки» хронометра на юліанський календар, який уже помер у Європі за сторіччя до указу. Так 7208 рік від створення Світу, плавно перейшов на 1700. І лише 1918 року Раднарком вирішив приєднатися до «культурного людства», як було написано в декреті про доцільність життя за григоріанським календарем. Але не всі ще приєдналися.
«Секуляризований світ бажає нав’язати християнам свій безбожний світогляд. Намагається нав’язати нам усім думку про потребу реформування Церкви, її вчення, її життя, переорієнтації її цілей і завдань стосовно умов та інтересів цього світу. Але не такий має бути християнин...» Це можна прочитати на сайті http://ancient-orthodoxy. narod. ru/doc/arh2009_p1.htm стародавньої православної церкви. Сайт у віртуальному просторі нового часу є, а сам час заперечується. Це ж не релігійний, а вже світоглядний постулат: помічати чи ігнорувати зміни в природі, де вічне життя означає переходи до різних станів. Утім, з ортодоксальними поглядами сходу категорично не згодні багато віруючих в Україні. Предстоятель української Греко-католицької церкви Блаженійший Святослав нещодавно висловив намір пастви приєднатися до братів во Христі всього світу й відзначати Різдво 25 грудня. Так, як це робить Грецька православна церква. Тут теж неконфесійна проблема. Chrismass, Le Noel, Vanoce, Boze Narodzenie хіба це лише релігійне свято? Його відзначають люди, які ніколи не ходили до церкви, або такі, хто сповідає інші релігії. В усякому разі, російські і китайські квартали на американському континенті, виглядають нарівні з італійськими — у вогнях і посмішках незалежних від віросповідання. У Європі — тим більше! У кожному куточку континенту існують безліч ідеалів і вірувань, які не збігаються. Чому ж мультикультурна ковдра Старого Світу, зшита з клаптиків різних матерій, гріє і влаштовує всіх віруючих і атеїстів? Чи не тому, що головне тут не теологічні дискусії, і відмінності в обрядах богослужіння. Є базові цінності християнського світу: перш за все загальна віра в силу любові, заперечення насильства та брехні. Ось головні мотиви цих прекрасних днів завершення одного і зустрічі наступного року. З цими цінностями живуть усі релігії сучасного світу, зробивши висновки з колишньої історії поневолення з ім’ям Бога на вустах. Відірвані аркуші старих календарів не варто приклеювати на колишні місця, час від цього не поплине до юліанської доби.
