Невже люди під впливом Кремля – це чесні політики?
Про рух «Чесно» і його критерії доброчесності
Наблизилися парламентські вибори — й активізувався рух «Чесно». Загалом це добре — що з більшого числа «рентгенівських апаратів» громадянського суспільства просвічують сьогодні політикум, то більші шанси на його бодай часткове (але реальне!) оновлення. Безумовним досягненням руху «Чесно» слід вважати публікацію поіменного списку тих голосувальників за «закони 16 січня» або «закони про диктатуру», які знову балотуються до Верховної Ради. 15 таких персонажів у списку «Опозиційного блоку», 13 — у списку КПУ, 11 — у списку «Сильної України» Сергія Тігіпка. Цікаво, що жодна із цих політичних сил не обіцяє свободу і демократію... Ну, а інші нардепи з числа прихильників диктатури йдуть до Ради у мажоритарних округах — за допомогою стандартного «депутатського обладунку» — гречка, консерви і 200 гривень «на ніс». Та дуже великих бігбордів. Без жодної прозорості — хто на ці «забави» виділив гроші та чим із цим «хтосем» депутат збирається розплачуватися. Про це також можна знайти дані на сайті руху «Чесно».
Але... Скажімо, серед депутатів-корупціонерів (у «Списку небезпечних кандидатів») на сайті «Чесно» фігурувало двоє «свободівців». Мовляв, про їхні корупційні оборудки писала одна львівська газета. Після публічних протестів керівництва ВО «Свобода», яке посилалося на те, що суд змусив цю газету спростувати неправдиві відомості, ці два прізвища зникли. Хіба не можна було не наражатися на такі «дрібниці», які компрометують вірну справу? А на додачу депутат-»свободівець», журналіст за фахом Ігор Мірошниченко емоційно, але, як на мене, правильно оцінив деякі аспекти попередньої діяльності руху «Чесно»: «За так звані диктаторські закони 16 січня голосували 28 депутатів, яких раніше рух «Чесно» назвав «доброчесними». Серед цих «достойників» — такі одіозні персонажі як Станіслав Скубашевський, Сергій Кузьменко, Михайло Опанащенко, Ірина Спіріна, Ольга Левченко, Андрій Табалов. Отже, рух «Чесно» також частково співвідповідальний за утвердження в країні диктатури на початку 2014 року. Під зверненням до польського сейму, автори якого офіційно просили чужу державу публічно принизити Україну, що є відвертою підривною діяльністю, поставив свої зрадницькі підписи 21 депутат із «доброчесних». Серед них — Світлана Фабрикант, Андрій Шибко, Анатолій Гіршфельд, Володимир Бідьовка, Ольга Борита, Віталій Немілостєвий, Володимир Купчак. А ось ще одна вельми промовиста статистика: із 24 нардепів, які їздили до Москви на засідання Держдуми РФ, свого часу ну дуже «доброчесними» було визнано п’ять запроданців-комуністів — це Олег Буховець, Сергій Гончаров, Василь Демедюк, Володимир Кудря та Руслан Скарбовійчук».
Невже платні чи ідейні люди, які знаходяться під впливом Кремля — це чесні політики? Проблема не нова: автор цих рядків аж двічі писав про істотні хиби «вимірювальних інструментів» руху «Чесно», й одну з цих статей було присвячено якраз феномену Табалових, які стали першими «тушками» у Раді нинішнього скликання, але... «На сайті руху «Чесно» Андрій Олександрович Табалов фігурує як такий, що відповідає всім критеріям доброчесності, жодних зауважень до нього немає, отже, це ледь не ідеальний депутат. А насправді? Хіба зрада своїх виборців, які тобі повірили, та політичної сили, яка тебе висунула в депутати, не є брутальним порушенням засад доброчесності?» («День», №229, 2012). З’ясувалося, що за критеріями руху «Чесно» — ні.
Сьогодні ж у «Списку небезпечних кандидатів» руху «Чесно» бачимо Юлію Тимошенко, Юрія й Ірину Луценків, Олександра Турчинова, Павла Петренка, які — на основі переважно статей та повідомлень з сайту «Української правди» — оголошені страшними корупціонерами, але чогось не знаходимо низки інших прізвищ. Скажімо, де Вадим Новінський з «Опозиційного блоку»? Хіба історія з «проблемним» (читай — збанкрутілим) банком «Форум» та зареєстрованою на Кіпрі компанією Yernamio Consulting Limited, яка володіє 98,77% акцій цього банку, не є підставою для зарахування цього депутата-олігарха до списку «небезпечних»? А де Андрій Деркач? А де Вадим Рабинович? На початку 2000-х його прізвище фігурувало не тільки в українських, а й у знаних західних мас-медіа поруч із прізвищем сумнозвісного Семена Могилевича, хіба не так? А чому у списку відсутній ще один грошовитий кандидат у депутати — Валерій Хорошковський? Хіба про нього не було дуже й дуже цікавих даних у ЗМІ, не спростованих через суд? Список можна продовжити...
А тепер візьмімо деякі зі свідчень, які послужили для «Чесно» підставою внести кандидатів до свого списку. Найцікавішим, як на мене, тут є те, що стосується такої неоднозначної постаті, як Юлія Тимошенко. У статті «Української правди», де в основі — зарахування Тимошенко до цього списку, є свідчення Петра Кириченка, партнера Павла Лазаренка, які він дав американській юстиції. Мовляв, Тимошенко 50% отриманих за газ грошей віддавала через підставні фірми Лазаренкові. Мабуть, так воно й було. Але в тій статті є ще одна цікавинка: «У поданні прокурорів згадуються свідчення Петра Кириченка про те, що Лазаренко працював з усіма за схемою 50 на 50». Звісно з усіма, хто мав серйозний бізнес і робив це, використовуючи високе службове становище, яким його забезпечив свого часу Леонід Кучма.
Я зовсім не стверджую, що Тимошенко — «біла та пухнаста», для цього в мене відсутні підстави; я просто звертаю увагу на те, що інструментарій руху «Чесно» продовжує залишатися, скажемо так, вельми проблематичним.
А от що теоретично мало б постати сьогодні в центрі роботи руху «Чесно», так це поява так званих «соціологічних досліджень», які на початку жовтня поширила компанія «Рейтинг +». Ця компанія — очевидний клон авторитетної соціологічної групи «Рейтинг». Її діяльність — складова чиєїсь єзуїтської політтехнології, оскільки і журналісти, і пересічні громадяни приймають її за «оригінал» та вірять наведеним цифрам. Друга мета — дискредитувати справжній рейтинг та результати екзит-полу, який проводитиметься у день виборів. Третя, стратегічна мета — дискредитувати соціологію як таку, щоб позбавити громадськість важливого інструменту контролю діяльності політиків, партій та державних установ. Бо ж, нагадаю, «Рейтинг +» дає дещо фантасмагоричні цифри — мовляв, до наступної Верховної Ради станом на кінець вересня гарантовано пройшли б тільки дві партії — «Блок Петра Порошенка» та Радикальна партія Олега Ляшка, ще три мали б певні шанси на проходження. Але цифри — то другорядне, їх завжди можна на щось «списати», головне — це наявність клону. Це — беззаперечний факт брудних політтехнологічних ігор. Установивши їхнього замовника, рух «Чесно» впевнено міг би назвати беззаперечно безчесну політичну силу.
Інакше кажучи, рух «Чесно» потрібен Україні. Але тільки в тому випадку, якщо він додасть до самого себе високі критерії професійної чесності й займатиметься не тільки тим, що написано в європейських методичках, які рекомендують йому грантодавці, а й тими колосальними сегментами брутальної української реальності, що постійно опиняються за межами таких методичок.
