Обурення та злість тридцять сьомого дня
Тяжко тримати себе в руках, коли захльостує обурення. Зарубіжні колеги, що пишуть про російсько-українську війну, стримані в епітетах: «жахлива брехня», «неприховане нехтування життям» - найсильніші з них. Як і багато українців, чиї емоції передають соціальні мережі, не можу підібрати слів для характеристики дій та заяв російської сторони. Вони обстрілюють ракетами наші міста з незворушністю позбавлених почуттів роботів. Але коли гелікоптери вражають нафтобазу на території їхньої країни, заявляють, що це обурливо і «заважає мирним домовленостям». Маріуполь та Харків не заважають, підірване нафтосховище у Львові не заважає, убиті діти не заважають... У житті не зустрічав подібного дистильованого лицемірства. І не пам'ятаю, щоб воно траплялося мені в книгах, чиїхось оповіданнях та документах архівів. Спочатку демонстраційна брехня здавалася наслідком божевілля Путіна, його генералів і дипломатів, але тепер надивившись на їхні збільшені телекамерами обличчя, помічаю дику лють в очах. Кам'яний спокій бовванів викривають ці очі, що горять жагою крові. Химера з головою президента, серцем чекіста та нутром карного злочинця люто нас ненавидить за відмову влазити у приготоване ярмо. Пам'ятаєте, як він насолоджувався ввечері 23 лютого, розсипаючи погрози: «Буде вам декомунізація, буде вам націоналізм…» Але на спалах зла Україна відповіла вибухом обурення, що розтрощило вторгнення.
Наше обурення проти їхньої злоби. Розклад такий. Два сильні почуття відрізняються складовою справедливості. У них її немає, тому немає і меж аморальності. Чим більше дратують ці тварюки, тим міцніша наша емоційна оборона. Обурення благородніше зла, і воно накопичується, як ресурс помсти, необхідної для перемоги і мирного наступу після неї.
Обурення України сьогодні закриває російське зло для всього світу. Це почуття викликало небачений сплеск інтересу та поваги до всього українського. Часом у найнесподіваніших сферах. Вчора у професора англійської літератури француза Марка Порі прочитав дивовижне пророцтво з минулого, написаного великим англійцем, натхненним великим українцем. Це рядки із поеми Дж.Байрона «Mazeppa». Для рими на українську та російську їх переклали не точно. Втратилася ідея помсти. Дослівно це звучить так:
«Час відновлює
всі речі; і якщо ми вміємо чекати
сприятливої години, немає людської сили,
Яка, не маючи прощення, могла б уникнути
Довгих переслідувань та пошуків того,
Хто вирощує свою злість, як скарб. »
(For Time at last sets all things even,
And if we do but watch the hour,
There never yet was human power
Which could evade, якщо unforgiven,
The patient search – and vigil long –
Of him who treasures up a wrong.)
«Нехай українці, які хочуть перечитати історію катувань Мазепи, сьогодні черпають із неї підстави для надії тут і зараз. - підсумовує професор. - Поетичне правосуддя не єдине, що має відбутися. Міжнародний кримінальний суд міг би закликати до ухвалення рішення про «злість».
Наше обурення прибиває до ганебного стовпа всіх злісних нікчем Росії, будьте певні.
