Паралельні світи
Військові не до кінця розбираються в особливостях воєн олігархів, але вони точно розуміють, що під час підготовки наступу ворога за спиною солдатів відбувається якийсь безлад
Для того, щоб зрозуміти ворога, треба не заплющувати очі і не намагатись переконати самого себе в тому, що від того, які статуси і назви ми надамо цьому ворогу, його поведінка якось зміниться. Через кілька днів після ухвалення двох Законів — «Про особливий статус» і «Окуповані території», російські бойовики розпочали чергову, ще потужнішу, хвилю наступу. В принципі, тиск бойовиків не зменшувався і до цього лише наростаючи хвилями, перманентно тримаючи українську сторону в стані напруги. За цей час ворог здійснив відповідні перегрупування, накопив сили і за класичними принципами наступу, звинуватив українську сторону в порушенні перемир’я. Прийняті згадані закони Захарченко, мабуть, не читаючи, одразу оголосив «ущемляющими» права донбасівців і такими, що порушують Мінські угоди. Зрозуміло, що бандити не збираються «вирівнювати лінію фронту», як дипломатично наші очільники АТО називали відступ. Бандити збираються цей фронт проривати.
Учора прес-центр АТО повідомив: «О 22.05 по селищу Піски бойовики били зі 120-міліметрового міномета, а о 23.30 та близько першої години ночі завдали вогневих ударів з танку по Опитному, що на Донецькому напрямку. На Луганщині о 1.15 ночі, грубо порушивши мирні домовленості, та явно демонструючи присутність реактивних систем залпового вогню, ворог з «Градів» обстріляв селище Оріхове. А близько 3-ї години ночі, в районі селища Сокільники піхота противника із використанням стрілецької зброї вступила у вогневий контакт із нашими військовими. Напад успішно відбито». Додамо, що до цього бойовики розвивають наступ в Маріупольському напрямку, постійно атакуючи селище Широкине не розмінюючись на калібр менший за 120—122 мм.
Народний депутат Дмитро Тимчук пише, що у бойовиків з’явилися «Гради-П». «П» — означає «партизан». Зрозуміло, що особливістю такої установки є її мобільність, а отже, імовірність її використання для провокацій. Бойовики і до того не соромились знищувати цілі села й містечка, списуючи атаки на «хунту». З такою ж технікою, яка розроблялась Радянським Союзом для війни у В’єтнамі, у поєднанні з «телевізійними військами» можна криваві маніпуляції довести до філігранності.
Видно, що ситуація тримається винятково (в принципі, як і завжди) на стійкості військових. Ворог просто впирається кулаками в наші груди. В цей же час в Україні тривають достатньо сприятливі для розвитку ворожого наступу події у внутрішній політиці. Один військовий з-під самої Горлівки написав мені особисте повідомлення з проханням звернутись до двох журналістів, імена яких останнім часом особливо на слуху, тому що вони борються з «олігархом Коломойським», з метою переконати деяких інших багатіїв, зокрема Єремєєва, «рейдерськи» захопити хоча б Горлівку. А краще — і весь Донбас. Солдатський гумор не висмоктаний з пальця, а навіяний конкретним смаком пороху. Військові не до кінця розбираються в особливостях воєн олігархів, але вони точно розуміють, що під час підготовки наступу ворога за спиною солдатів коїться якийсь безлад. Схоже, що народ, армія, політикум і олігархат живуть в паралельних реальностях, які далеко не завжди перетинаються. А збирати докупи ці реальності прийдеться, адже російська армія може дійти й до Києва.
Тим, хто сумнівається в можливості такого перебігу подій, можна порекомендувати зайвий раз перечитати хоч і маразматичні, але не менш ґрунтовні, статті, деяких російських вчених-політологів. Останні дають фору «Mein Kampf» і натякають на те, що нам варто частіше звертати увагу і на цей паралельний світ російської параноїдальної манії окупації.
Зокрема, в статті «Принуждение к миру-2: ближайшая перспектива России на Украине», автором якої є головний редактор журналу Moscow Defense Brief М.С. Барабанов і яка написана ще в середині січня до підписання чергових Мінських угод, зазначено: «Остаточними цілями просування військ під час операції можуть бути намічені різні рубежі в залежності від воєнних і політичних обставин і готовності Києва до швидкого погодження на висунуті йому умови миру. Тим не менш завдання мінімум може виглядати захоплення всієї території Луганської та Донецької областей (разом Маріуполем), вихід до Дніпра, захоплення Харкова і Харківської області, вихід до Криму на півдні і на підступи до Києва — на півночі. Завданням максимум може бути повне захоплення всіх восьми передбачуваних областей Новоросії (з просуванням до Придністров’я) і блокада Києва. З цих позицій і можна буде диктувати Києву умови миру».
Зверніть увагу на тон тексту — він не аналітичний і не допускає варіантів думок. Це стратегія, в озвученні якої в своїй фюрероманії Барабанов не самотній. У Росії, яка позиціонує себе на Донбасі як борець із «фашизмом», «зігують» на нацистських маршах фанати «Русского мира». Зелене світло дають російським нацистам не лише на вулицях, а і в шоу-бізнесі та культурі. Дарма ми кепкуємо з «Хірургів», Охлобистіних та інших біснуватих «клоунів» російської політичної естради. Росія зухвалість підкріплює системністю і комплексністю впливу на мізки, використовуючи сприятливий для цього накал у суспільстві.
Нещодавно в ефірі з’явилась Юлія Тимошенко, яка нагадала про особливості поведінки з Путіним, мовляв, вона знає, як треба з ним розмовляти, так би мовити, без сентиментів. Юлія Володимирівна своїми словами створює ще одну паралельну реальність до псевдомиротворчої риторики, яка наразі домінує для формування свого електорату. Але і висловлювання самої лідерки «Батьківщини» інколи так само не перетинаються між собою. Досить лише згадати, як 14 квітня минулого року Тимошенко заявляла про рішучі дії в боротьбі з терористами і підтримку АТО, а вже через 10 днів в бесіді з одним із терористів в Луганську повідомила, що «не має бути жодних антитерористичних операцій». Чи варто нагадувати, що в ті ж самі дні в Луганську один із кандидатів на посаду президента України Петро Порошенко наголошував на тому, що з терористами не може бути ніяких перемовин? Такі речі забуваються, а вони важливі для розуміння геометрії паралельних ліній між якими лежать розвиток наступу російської армії, чергові теракти в Одесі та багато чого іншого. Південь взагалі вселяє суттєву тривогу, особливо враховуючі перемогу в Гагаузії проросійської кандидатки Ірини Влах, що є ґрунтом для полум’я в сусідній Молдові.
Офіційний представник слідчого комітету Росії Володимир Маркін в образливій відповіді в «Твіттері» американському генералу у відставці Роберту Скейлзу обронив фразу: «Весна ще вся попереду». Ця фраза, як і багато інших, частенько залишаються поза увагою загалу. А дарма. Наступ бойовиків та загальні наміри Росії говорять про те, що на нас чекає спекотна весна.
