Про соціальний протекціонізм…
Біда України у тому, що в країні політична боротьба відбувається не так, як у цивілізованих країнах – між впливовими політичними партіями, а між територіально-регіональними кланами всередині єдиної «партії влади».
З регіонів замість професіоналів масово кооптуються віддані кадри, і при цьому чомусь мало звертають уваги на їхній професіоналізм і фахову підготовку.
За такої політичної ситуації говорити про стабілізацію соціальної системи в Україні дуже важко.
В нашій державі середній клас, котрий є основою будь-якого цивілізованого суспільства, дуже нечисленний.
Тому він не може дієво впливати ні на політичне, ні на економічне життя в країні, не може відповідати нагальним завданням сучасного кризового часу.
Детальний аналіз соціального розшарування суспільства, дослідження відображення його структуризації на формальних політичних зрізах засвідчує, що ті ж самі процеси можна розглядати з дещо іншої точки зору.
Цей аналіз свідчить, що винищується або витісняється найбільш дієздатна і освічена частина населення, котра власне і формує історію сьогодення та майбутнього українського народу.
А оскільки соціальні ліфти наглухо заблоковані, то потенційну суспільну еліту української нації витісняють у більш грубі і неперспективні сфери соціального функціонування.
Колись колишній президент Кучма проговорився, що режиму потрібні сервільні громадяни. Треба розуміти, що саме ті, котрі не задумуючись готові виконувати будь-яке «завдання», не дуже задумуючись над тим, що в подальшому за це доведеться відповідати.
Якщо ж розглядати це питання детальніше, то можна визначити, що за існуючих процесів інтелект цілеспрямовано витісняється з елітних сфер життя як економічного, так і політичного.
Від початку це відбувалося у бізнесі, а зараз поширилось на всі без винятку сфери суспільного життя. Та протекціоністська політика, котра ще велася за часів радянської влади, триває й надалі.
Ця політика, фактично є офіційною політикою правлячих корпоративно-номенклатурних кланів.
Окрім того соціальний протекціонізм, котрий керується довільно обраними критеріями, звичайно ж, порушує процеси адекватного соціального залучення та відтворення справжньої інтелектуальної еліти.
Саме у цьому в будь-якій країні, в будь-який історичний період полягає основна небезпека виродження державних інституцій та держави в цілому, оскільки подібний протекціонізм призводить до висування на ключові керівні посади далеко не найкращих, не найбільш підготованих громадян, відтісняючи найбільш дієздатних громадян у другорядні, непродуктивні сфери.
Соціальний протекціонізм продукується тим соціальним прошарком України, котрий умовно можна назвати «командою влади».
Протекціонізм вказує, як на загальний вектор направленості світосприйняття представників цього прошарку, так і на їх бачення способи побудови будь-яких стосунків.
По суті, це свідчить про повну відсутність серед базисних цінностей владного прошарку тих гуманістичних моральних засад, котрі власне і лежать в основі демократії будь-якого зразка.
Фактично психологічно і засадничо владний прошарок має абсолютистське начало і, відповідно, абсолютистське мислення.
Яскравим прикладом цього слугує хоча б повсякденне «ручне управління» бюджетом, економікою в цілому, яке свідчить не тільки про відсутність системного підходу і планування, а й про свавілля в цій галузі діяльності як відбиття колективного світогляду «команди влади».
А за відсутності планування і професійного прогнозування системний підхід сьогоднішньою «командою влади» підміняється прийняттям суто вольових, волюнтаристських рішень.
Звичайно ж причини цього коріняться в традиціях, які тягнуться від часів Радянського Союзу і з більш давніх часів, проте головна причина такого підходу – це відповідний світоглядний і психологічний базис .
По суті, соціальний протекціонізм є окремим конкретним випадком більш широкої проблеми, яка має відображення в усіх напрямках роботи апарату влади і, на жаль, у всіх аспектах життєдіяльності країни.
Власне кажучи, соціальний протекціонізм, як лакмусовий папірець, виявляє якраз ті глобальні, базисні проблеми, котрі і не дають можливості запровадити в Україні правове, громадянське суспільство.
Доки порушуються можновладцями базисні засади суспільства, дуже важко зреалізувати свої громадянські права іншим суспільним верствам, особливо зараз, коли вони завдяки соціальному протекціонізму зведені до безправного положення.
Дуже важко якимось чином змінити свій соціальний статус якщо, звичайно, представники верств з попраними правами не об`єднаються в якісь більш потужні конгломерати, партійні чи позапартійні з метою лобіювання власних інтересів у владних інституціях.
Відтак, поки не відбудеться природне структурування суспільства, вже не нав`язане за допомогою важелів соціального протекціонізму, зрушень в поступі до демократії та загального процвітання Україні не буде.
Нерозуміння нинішньою «командою влади» всієї важливості фактору якнайшвидшої стабілізації соціальної системи в Україні може прогнозовано призвести до соціальних збурень з не передбачуваними наслідками.
