Червона калина та українсько-польські взаємини
Знаменна подія в українсько-польських взаєминах – колись вона мала статися. Щоправда залишалося невідомо де, що саме, за яких обставин. Отже, 19 квітня 2022 р., другий день після настання Великодня за григоріанським календарем – ксьондз одного із костьолів у Варшаві присвятив свою проповідь (казаніє) Україні та запропонував прихожанам разом заспівати «Ой у лузі червона каплина...», прокоментувавши пісню. Текст парафіянам роздали заздалегідь, а для підбадьорювання присутніх священник використовував й магнітофонний запис.
Справа в тому, що йдеться не лише про знамениту мелодію та слова, що нині отримали нове життя та шалену популярність, новітній шлягер. Це український військовий марш доби Української революції 1917–1921 рр., поширений також за часів Другої світової війни. Не переповідатиму походження – воно добре знайомо, бажаючі можуть швидко знайти потрібну інформацію. Наголошу – це, фактично, гімн добровольчого національного формування у складі армії Австро-Угорської імперії – Українських Січових стрільців, сформованого з мешканців Галичини та Буковини.
У липні 1917 р. більшість його потрапила в полон до російської армії, а в листопаді того ж року в Києві колишні вже бранці сформували курінь Січових стрільців. Він поповнився вихідцями з Наддніпрянщини та відіграв важливу роль у подальшій війні червоної Росії з Українською Народною Республікою. В листопаді 1918 р. Січові стрільці стали на чолі антигетьманського повстання. Згодом вони розгорнулися в дивізію та корпус у складі армії УНР, ставши однією з найбоєздатнатніших її частин. Разом із нею на Наддніпрянщині з`явилося та поширилося ціле гроно красивих та надихаючих пісень Січових стрільців, серед них – «Ой у лузі червона калина».
Між тим 1917 р. в Австро-Угорщині було сформовано новий курінь Українських Січових стрільців. 1918 р. він розташовувався на Херсонщині та входив до групи князя Вільгельма Габзбурга, відомого як Василь Вишиваний. Після повернення до Галичини легіон УСС брав участь у боях українців та поляків за Львів у листопаді 1918 р., а наступного року був переформатований у корпус та й надалі воював.
І от століття по тому поляки, варшавяни, за пропозицією ксьондза, в костьолі, на Великдень заспівали українську бойову пісню. З проповіді стає зрозумілим, що священник порівнює калину, яка похилилася, зі смертю Христа, а те, що вона піднімається – з його воскресінням, відповідно – й України. Надзвичайно сильне порівняння та образ. В такий спосіб сталося сприйняття поляками одного з ключових українських символів. Велична згода на основі спільних цивілізаційних цінностей, суголосного розуміння минулого, загроз сьогодення та бачення майбутнього. Відбувається свого роду світоглядний обмін між народами – явище абсолютно необхідне для сучасного розуміння Європи.
Вочевидь, подібні речі тепер відбуваються й з української сторони. Про це свідчать позахмарні відсотки визнання українцями поляків як найбільш дружної нації. Не готовий сказати чи вже десь сталася подібна до згаданої українська подія – можливо, ми про неї ще не знаємо, а може – це питання найближчого часу. На наших очах та за нашої участю формуються новий рівень взаємин двох вільних народів, які дуже добре знають один одного, промовистий та потенційно здатний змінити порядок денний на Європейському континенті. «І знову іменем Христовим Ми оновим наш тихий рай», – як писав колись Тарас Шевченко.
Володимир БОЙКО, історик, Чернігів
