Михайло Верес in memoria
Помер Михайло Верес – легенда Чернігівської облдержадміністрації. Вночі зупинилося серце. Як би сказав Михайло Дмитрович: «От і все, що було». А було багато – вистачить не на одне насичене життя.
Народився Михайло Верес 16 листопада 1940 р. в селі Розважів Іванківського району Київської області у родині вчителів. За фахом – освітянин (закінчив фізико-математичний факультет Чернігівського педінституту), працював вчителем, три роки служив в армії, а згодом пішов у комсомольско-партійні структури – перший секретар Чернігівського міському комсомолу, очолював відділ агатації та пропаганди міському партії, згодом – заступник голови міськвиконкому Чернігова, потім – начальник управління культури облвиконкому, з березня 1990 р. по грудень 2003 р. працював в апараті Чернігівського облвиконкому та облдержадміністрації – від заступника начальника відділу – до заступника керівника апарату та радника голови. Нагороджувався Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.
Він жив та працював у свій час, який час – така й особиста історія Михайла Дмитровича. Робив свою справу чесно – на відміну від інших своїх колег статків не здобув, бо не міг собі дозволити нічого такого, що суперечило б його особистим етичним нормам. Кожен по-різному сприймає біди оточуючих – він пропускав їх не лише через голову, а й сприймав серцем, емоційно (хоча й не показово). І тим відрізнявся від багатьох.
Натомість Михайло Дмитрович був одним із кращих апаратчиків-професіоналів середньої ланки, без якої жодна система існувати не може. Це якраз той елемент, якого так критично не вистачає сучасній Україні. Верес міркував: «Знаєте в чому наша проблема? У нас багато тих, кто висуває гасла, а мало – тих, хто можуть їх реалізовувати, які здатні підняти прапор. Щось собі заплануємо, а потім половину не виконуємо і знову плануємо». В основі його особистості – величезний досвід, досконале знання своєї справи, аналітичне мислення, виконавська дисципліна, блискуче знання законодавства, сміливість, відкритість. Михайло Дмитрович був людиною з тонким гумором, зрозуміти який можна було лише відчувши його від природи критичне ставлення до дійсності. Власне, це і був той важель, який робив Вереса – Вересом, а саме – Людиною, Постаттю.
Згадуючи бурхливі події минулого з притаманним йому сарказом, Михайло Дмитрович казав: «І що характерно – на мітингах, крім першого секретаря обкому, згадували ще й моє ім`я!». І то не випадково – він нестандартно підходив до розв`язання заплутаних проблем. Мабуть, тому навіть з ідеологічними опонентами, у нього склалися специфічні стосунки – не просто поваги, але й розуміння один одного. Багато з організаційних форм роботи, що понині використовують виконавчі структури на Чернігівщині, запропоновані та запровадженні свого часу Вересом. Та от біда – на його ж думку, вони вже давно застарілі, потребують змін.
А ще автор цих рядків вдячний долі та Михайлу Дмитровичу за те, що кілька років, після завершення кар`єри в адміністрації, працювали разом у місцевому Центрі підвищення кваліфікації. Михайло Верес, фактично, став моїм вчителем та всіх тих, з ким він працював в останні роки життя. Тепер його нема – вічна пам’ять та шана.
Володимир БОЙКО, Чернігів
