«Вышел ежик из тумана...»
Життя прикрашається передбаченнями — китайськими ліхтариками непевних часів. Завдяки їм, видніється світло в кінці тунелю, чорна смуга на крупі зебри буття змінюється білою, і світило Творця проглядає крізь хмари Лукавого. Перебуваючи в стабільно важкому стані, хто не протягне ручку Піфії в циганських моністах. Всіх зігріває надія за двадцять гривень почути скоромовку з акцентом про неминуче наближення щастя. І краще вже так, аніж читати прогнози наших паперових і віртуальних ЗМІ, сумних оракулів, які щодня впадають у священний екстаз ясновидіння. Проте на відміну від дітей сонця рома, яким золотять ручку, дні радості вони не пообіцяють. Буде гірше, ніж у Греції і на Кіпрі. Вибори вже не проведемо. Країна розпадеться з дня на день. Диктатури не уникнути. Вимремо до 2050 року. Замерзнемо між Росією та Євросоюзом. Нікому не можна вірити. Це останній парламент. Протестувати немає сенсу. І подібне, і подібне... На паперті храму медіа хто лишень не зазирає за обрії знань.
Добре передбачати загальні бажання, чи навпаки, відповідати на спільні страхи. У першому випадкові надія, а в другому переляк підвищують рейтинг провидця і довіру до слів. Але найбільш ходовий вид огляду майбутнього силою третього ока, використовується для констатації очевидних фактів. Ну, на зразок того, що ціни зростатимуть, або політична ситуація загостриться. А то вони знижувалися у момент «затуплення» мас!
На жаль, інших методик прогнозів наразі не бачу. Замість політологічних і економічних аналізів зі спокійним результатом, отримуємо епікризи летального. Хоч убий, не бажає суспільство позитивно оцінювати власні перспективи. І навіть влада, що завжди відрізнялася веселим личком при поганій грі, і припливами оптимізму, які компенсують відпливи капіталу, раптом посмутнішала. Знайшовся навіть міський голова великого міста, який порадив співгромадянам «валити» від гріха подалі з керованого його колегами «Титаніка». Ось і думайте: у нього дар передбачення такий чи точні відомості про стан вертикалі?
Парадокс не лише в одкровеннях міських голів. Країна захлеснув паводок байдужості до завтрашнього дня. Досі не знаємо, що будуємо, за що боремося і куди йдемо. А провісників — хоч греблю гати. На кожному каналі телебачення і по парі, і по одному в усіляких установах. Підеш отримувати гроші в «Ощадбанку», тобі скажуть: добре, що зараз прийшли, а то ми не знаємо, як у наступному місяці буде. У крамниці канапу підшукав — купуй відразу, інакше не привезуть або не вироблять, як переконливо пояснить менеджер. Про іпотеку і накопичувальні вклади згадувати, все одно, що в будинку повішеного про мотузку. Отже, минуле випили до дна, майбутнього не бачимо, а сьогоденням жити не хочеться. Вважаємо за краще прогнозувати потемку. У фантазіях переплюнули б Альфреда Хічкока, та зупиняє епохальна криза провісників усіх часів. Окрім окремих фрагментів із притч царя Соломона, нічого не збулося. Нострадамус напустив туману, майя ошукали з недописаним календарем, Глоба — краще б зашифрував усе, як Нострадамус для підтримки реноме.
Сплохували оракули з природженим даром і з набутим. Експерти, іншими словами. Ніхто не помітив симптомів розвалу Союзу, Чорнобильської катастрофи, неприєднання Леоніда Кравчука до ГКЧП, перемогу Віктора Ющенка в третьому турі, друге явлення Віктора Януковича на Печерських пагорбах, перемогу гречки Леоніда Черновецького над здоровим глуздом киян і багато чого іншого доленосного. Так чому зараз страхи і жахи їжачків у тумані нам здаються пророцтвом? А може, жахливий монстр на їхньому шляху, в наших очах всього лишень переляканий кінь?
СУДДЯ ЛІНЧ ХАБАРІВ НЕ БЕРЕ
За сто століть цивілізації чоловічі особини, яких вона торкнулася, переконалися, як погано позначається на потомстві сильної статі наруга над слабкою. Хочеш мати здорових і нормальних дітей — не вдавайся до насильства в родині, на роботі й інших місцях, де буває твоє неспокійне еґо. Тому коли хлопчики в масках обстріляли сніжками дам від влади, бізнесу, і конституційного права, потрібно про акти політичної відплати забути і перейти до хуліганських. За них, у деяких царствах-державах, контингент, який рукоприкладствує, притягають до замітання вулиць або для підношення сечоприймачів в будинках для літніх людей. Але в такому разі, на корисні для суспільства роботи мобілізуються всі буйні, незалежно від належності до таборів влади: опозиції, або найчисленнішого, противсіхів. Недаремно журналісти, і люди з громадянським полум’ям у грудях, нагадали чоловікам від правлячої більшості, що не можна бути джентльменом ПР, а лишень справжнім, який не запитує партійний квиток у постраждалої пані, перш ніж прийти їй на допомогу.
Не покарали підконтрольних хамів у своїх лавах, коли ті штовхали ногами жінок-депутаток, які виконували свій обов’язок — почули луну. Не приховали іронічних посмішок під час обливання лайном і фарбою — отримали симетричні радощі зі сніжками? Чи не тут криється нерозривний зв’язок між вибірковим правосуддям і селективною мораллю?
Втім, є турботи окрім морального обличчя функціонерів. Навіщо створювали аналітичні центри служб внутрішніх органів, якщо вони не сигналізують голові і всім іншим частинам державного тіла про популярність самосудів на тлі девальвації судів? Не помічаєте, як наполегливо уникають громадяни державного втручання в їхні пошуки справедливості? Подивіться зведення, панове міліціянти, там же скрізь лишень з’ясування без щонайменшої участі Феміди. А все через те, що суддя Лінч, як відомо, хабарів не бере. Та й може послужити кожному в цій країні, а не лише її маленькій, але платоспроможній частині біля керма.
ЩЕ IS NOT YET DEAD, УКРАЇНО?
Що не рік, з’являється пісенно-політична контора зі своїм варіантом перекладу українського гімну російською мовою і пропозицією виспівувати його в громадських місцях, де товариші не розуміють. Так і хочеться думати: ініціатива виключно для блага людей, яким вимовляти просте «исчо» набагато зручніше замість складного «ще». І емоційний стан громадян України не залежить від того, чи звучатиме: «Чорне море ще всміхнеться, дід-Дніпро зрадіє, ще у нашій Україні — доленька наспіє» або «Чёрное море ещё улыбнётся, Дед-Днепр порадуется, ещё в нашей Украине — вызреет счасливая судьба». Напевно, «русскоговорящих» чіпає дріжджове визрівання щасливої «судьбы», як нас доля, яка встигла на виручку. Тому пропоную, за порадою класиків, будь-який абсурд доводити до логічного кінця. Раз вже піклуємося про тих, що не говорять взагалі, і українською, зокрема, то вигадуймо сурдовиконання і англійський текст. Як годиться, за міжнародними правилами. А то дивишся на наших парубків-шахтарів із Камеруну, коли вони футбольні матчі виграють, і переживаєш, їм же простіше зрозуміти Ukraine is not yet dead, and glory, and will, чим «Ще не вмерла...» Згідно з законом про регіональні мови у футбольних роздягальнях англійська була б кращою. І про дальтоніків подумаймо! Давно час прописати 70% сірого — синій, 30% сірого — жовтий. І все, цілком пізнаваний прапор, його навіть сторожові пси почнуть розрізняти, у них, як відомо, чорно-біла картинка світу. Отже, усім догодимо з державною символікою і «...загосподствуем мы, братья, в своём родном краю». Тобто гаплик (gaplyik), в перекладі українською.
