Cквер чи готель?

У сквері Небесної Сотні рівними рядочками на клумбі підростають тюльпани, скоро пустять зелені листочки молоді саджанці, трава на газонах – радує око першою зеленню. Цю ранкову картину я застала минулої п’ятниці. Відвідувачів ще не було, бо ж будень, дітки з мами прийдуть на майданчик, певно, пізніше. Затишний сквер, зроблений руками самих киян, - це пам'ять про загиблих на Майдані людей. Але ця ідилія під загрозою чергової забудови. Ця проблема для Києва не нова, однак історія зі сквером зачіпає за живе і киян, які встигли облюбувати цю місцину, і істориків та юристів, які в один голос кажуть, що це буферна зона Софії Київської, тому ніяких новобудов тут не може бути. Тим паче, що є мораторій Київради на забудову охоронних територій Софії та Лаври.

Та, схоже, закон тлумачить кожен так, як йому вигідно. Коли ми кілька тижнів тому  спілкувались із Євгенією Кулебою, кураторкою скверу, вона розповідала про першу толоку, майбутні заходи, про дозвіл суду на будівництво не йшлося взагалі. Життя ішло своїм ходом, навіть попри відсутність у активістів права власності на сквер.

СУДИ БЕЗ ВІДОМА ГРОМАДИ

А історія ділянки за адресою Михайлівська, 24-26, почалась у лютому 2007 року, коли рішенням Київради вона була передана в оренду під черговий торговий центр з паркінгом. Однак юристи вважають таке рішення незаконним. Тому протягом усіх цих років тривали суди: прокуратура міста Києва наполягала на скасуванні рішення та поверненні ділянки у власність міста.

Знаючи таку позицію прокуратури та отримавши від неї обіцянку тримати у курсі судових справ, активісти працювали собі над сквером та чекали, коли ж їм сповістять про чергове судове слухання. А нещодавно з’ясувалось, що все відбулось без них. У жовтні минулого року у Господарському суді розглядався позов прокуратури, у задоволенні якого відмовлено. Далі була скарга в Апеляційний господарський суд, у лютому цього року, і тут повернути ділянку у власність міста теж відмовились. А 25 березня справу розглядав Вищий господарський суд. Про його рішення активістам поки що нічого невідомо. Але й так зрозуміло, що всі інстанції програно, і тепер є великий ризик втратити сквер, а натомість отримати чергове будівництво у центрі столиці.

ПРО ГОТЕЛЬ, ОФІСИ ТА ПАРКІНГИ ЮНЕСКО НЕ ЗНАЄ

Євгенія переслала нам для ознайомлення рішення Господарського суду. Отже, прокуратура міста Києва вимагала скасувати рішення Київської міської ради від 8 лютого 2007 року «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Укрінвестресурс» земельної ділянки для реконструкції та облаштування скверу, будівництва готельно-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, торговельного, соціального призначення, з наземним і підземним паркінгами на вул. Михайлівській, 24-26 та Михайлівській площі у Шевченківському районі міста Києва».

Уявляєте, все це – впритул до Михайлівського собору, захоплюючи частину Михайлівської площі! Хто був у сквері, помітив, що площа його не така й велика, щоб умістити готель, офіс та паркінги, явно кількома поверхами для такого багатофункціонального комплексу інвестори не обмежаться.

Далі – прокуратура аргументувала, що «спірні земельні ділянки знаходяться в межах центрального історичного ареалу міста, Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ»». Також у ході суду прокурор відзначав, про цей проект землеустрою треба інформувати Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. А ще отримати дозволи від низки інстанцій, починаючи від «Київзеленбуду», закінчуючи Управлінням охорони культурної спадщини. 

СУД ВВАЖАЄ, ЩО СКВЕР – НЕ ЗАПОВІДНИК

Та для суддів Господарського суду це не було аргументами. Суд стояв на позиції, що всі дозволи отримані, а до території історико-культурного заповідника  «Старий Київ» віднесено лише частину земельної ділянки, а саме – Михайлівську площу. Тобто сквер Небесної Сотні та скверик перед ним, трохи вище по вулиці Михайлівській – до цього заповідника вже не входять.

Також суд наполягав, що «спірна земельна ділянка перебуває в охоронній зоні Національного заповідника «Софія Київська», а не на території безпосередньо заповідника, або особливо сурової охорони». Але ж охоронна зона Софії не підлягає забудові. Ми вже засумнівались, чи входить ця ділянка справді до такої категорії. Уточнили в юриста, активістки «Андріївсько-Пейзажної ініціативи» Марини Соловйової. Вона підтвердила, що Михайлівська, 24-26 – охоронна зона Софії Київської. Соловйова здивувалась, чому прокуратура, подаючи у лютому цього року апеляцію на рішення Господарського суду, не скористалась тим, що є мораторій на забудову буферних зон (таке рішення Київрада прийняла ще у січні).

Позицією прокуратури розчаровані і розбудовники скверу. Якщо спочатку вірили, що позиція обох сторін збігається, то після виявлених рішень суду є сумніви, що прокуратура діяла в інтересах громади. Поки тривали суди, частина ділянки якимось чином опинилась у приватній власності, активісти отримали навіть відповідь від Фіскальної служби, що за цю територію отримують платежі.

«СКВЕР НЕБЕСНОЇ СОТНІ СТАВ ПРИКЛАДОМ ТИХ ЗМІН, ЯКИХ ХОЧУТЬ ЛЮДИ»

І Господарський суд, до речі, визнав, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у приватній власності. На думку суду, заодно і дозволяються «перетворення, що не суперечать вимогам охорони культурної спадщини Верхнього міста і визначної ролі в ньому ансамблю Софії Київської, зокрема, обмежене житлове і громадське будівництво». А те, що про ці зміни треба попереджати ЮНЕСКО, – ні слова.

Товариство «Укрінвестресурс», яке є нібито основним розпорядником земель, спробували розшукати активісти. Однак за зареєстрованою адресою такого офісу немає, працюють інші компанії та супермаркети.

- З юридичної точки зору рішення цієї проблеми немає, хіба політична воля. Нещодавно я була у Київраді на зустрічі щодо вулиці Інститутської, 3-5, там були представники родин Небесної Сотні, вони знають про наш сквер. Коли розмовляла з ними, вони плакали, казали, що їм не потрібні меморіали на Майдані, вони прийшли просити Департамент архітектури та містобудування, щоб цього не робили. Сквер Небесної сотні став прикладом тих змін, яких хочуть люди, - розповідає Євгенія. – Ми ж не претендували на право власності, просто прибрали перший раз сміття, а далі розвивали сквер як громадський простір, зі святами для дітей, освітніми заходами, газонами, деревами. Нам кажуть, що сквер став натхненням, багато людей повірили у свої сили.

Зараз засновники скверу у відчаї, шукають юристів та громадських діячів, які допоможуть якось розплутати цей клубок. Розуміють, що стукатись до столичної влади – марно, тому сподіваються на підтримку киян та журналістів.