«Хустку від «Дня» я хотіла дуже давно»

Ми продовжуємо публікувати відгуки читачів на новинки «Дня». Ті ж, хто досі їх не придбав, мають поспішити — наклад швидко зменшується. Минув лише місяць з часу презентації наших новинок — історичної книжки «Повернення в Царгород» та публіцистичного триптиху «Котел, або справа без терміну давності», «Я — свідок. Записки з окупованого Луганська» та «Катастрофа і Тріумф. Історії українських Героїв» — на форумі видавців у Львові, а вже більша частина тиражу... продана!  Особливо активно купують і діляться  враженнями про книгу «Повернення в Царгород». Це важливий сигнал для нас всіх — в цей непростий час змін українці не просто читають, а й обирають для себе книжки-дороговкази. Не менш прикметно, що наклад книги, упорядкованої редактор відділу політики газети «День» Іваном Капсамуном про справу Гонгадзе теж вже майже розкуплено. Минуло 15 років, а люди продовжують цікавитися цією справою, що дає надію на те, що її таки доведуть до кінця, не спустять на гальмах.  А ще — це  наочний доказ того, що читачі шукають відповідь на питання, коли ж насправді почалася ця війна і з чого. А без знання, чому і коли почалася війна, не буде і відповіді на питання: коли вона завершиться і що робити для цього. І великий читацький попит на новинки «Дня» лише підкреслює цей процес пошуку відповідей.

Ми вже надрукували чимало відгуків читачів про цьогорічні книжкові новинки і чекаємо на них від вас, дорогі шанувальники «Дня», й надалі! Листи, телефонні дзвінки, дописи в мережі Facebook — ми звідусіль хочемо чути і бачити «своїх» людей. І нещодавно знайшли ще одну таку особистість. Днями у «Фейсбуці» увагу нашого головного редактора привернуло дуже гарне і в чомусь символічне фото: четверо воїнів і красива жінка з хусткою «Дня» на плечах. Звісно, ми не оминули нагоди поспілкуватися з пані Іриною, котра є героїнею цього фото.

«ВАШЕ ВИДАННЯ — ЦЕ ТА ТОЧКА ЗОРУ, ЯКУ Я ПОДІЛЯЮ»

Ірина Тангарова — підприємець та волонтер із Миколаєва. Розповідає, що регулярно читає нашу газету, підписана на сторінку «Дня» у «Фейсбуці», тож у курсі всіх наших новин і проектів. «Читаю статті, блоги, цікавлюся тим, що пише Лариса Івшина. Ваше видання — це та точка зору, яку я поділяю. Я поділяю такий погляд на наше суспільство. Через те я з великим інтересом читаю матеріали всіх ваших авторів. Наприклад, Ігор Лосєв, Іван Капсамун дуже цікаво пишуть, так само цікаві історичні розвідки Ігоря Сюндюкова... Нещодавно у вас з’явився новий автор — Валерій Фуйор, а я знала його ще раніше, і мені дуже приємно, що тепер я читаю його у «Дні», — розповідає пані Ірина.

Цікавимось її останніми придбаннями. «Хустку від «Дня» я хотіла давно, ще коли у вас були варіанти з маками, — розповідає жінка. — Але якось тоді не могла натрапити на інформацію, як саме її придбати. А зараз уже, по-перше, мені захотілося мати книжку «Повернення в Царгород» — із багатьох причин. Дуже люблю Стамбул, мені там дуже подобається. Я люблю Україну, але туди мене теж тягне. І це мене завжди дивувало. Тож я захотіла книжку, а ще й побачила хустку — і придбала собі та своїй сестрі. До речі, нам обом подобається у Стамбулі. Моє прізвище — Тангарова — не зовсім українське, і нас із сестрою там завжди приймали як своїх. Мене це дивувало. Тож я придбала дві книжки, будемо з сестрою читати і розбиратися: може, там наша частка є?»

Це перша книжка нашої Бібліотеки, яку придбала волонтерка із Миколаєва. «Завжди збиралася придбати ваші видання, але лише тепер мені це вдалося. Може, тепер частіше буду купувати», — міркує пані Ірина.

«КАЖУ ВІЙСЬКОВИМ: «НЕДАРМА ВИ ЗАХИЩАЛИ МИКОЛАЇВ»

На запитання про знімок з воїнами пані Ірина розповіла про волонтерську роботу жителів свого міста. «У Миколаєві працюють дві волонтерські кімнати відпочинку для військових у дорозі — на залізничному і на автовокзалі (нагадаємо, «День» інформував про їх відкриття у № 128 від 22 липня цього року. — Ред.). На залізничному вокзалі більше приміщення, на автовокзалі — невеличка кімната, але військові можуть там відпочити, попити чаю чи кави, ми приносимо туди пригощання. Приходять самі містяни, які навіть не називають себе, — розповідає Ірина. — Просто кажуть своє ім’я, залишають гостинці і йдуть. І самі військові дуже радіють цьому. І нам тоді щось дарують на згадку, наприклад шеврони».

Загалом робота цих пунктів дуже корисна, каже Ірина Тангарова. «Якщо чесно, я навіть спочатку не уявляла, що це так потрібно. Думала — ну, скільки там, годинку на пероні почекати. А виявилося, потрібно дуже, — ділиться волонтерка і ділиться деталями: — Ми допомагаємо бійцям з квитками, тут можна залишити речі, посидіти. Інколи людині в Миколаєві кудись треба швиденько з’їздити, вона не може зорієнтуватися — і тоді ми розповідаємо, що й як. Допомагаємо швидко придбати квиток. Наприклад, іноді телефонують, кажуть, що боєць приїде прямо перед тим, як вирушати. Просять: «Будь ласка, організуйте, щоб він швидко сів в автобус. Зустріньте його, проведіть». Також ми маємо обмінний фонд книжок. Ще люди приносять зубні щітки, леза для гоління, серветки — те, що може знадобитися в дорозі. Ми пригощаємо військових, щоб їм було комфортно. Наша художниця Світлана Чебанова має свій волонтерський проект — зробила авторські листівки, кошти від продажу яких перераховує волонтерам до медичного фонду. Також вона приносить ці листівки нам, і ми даруємо їх воїнам».

Траплялися різні випадки, пригадує пані Ірина. «Бувають такі моменти, припустимо, їде боєць — у нього народилася дитина, кілька разів у нас їхали воїни на весілля. Вони розповідають про себе — і бачимо, що вся Україна проходить через нас... Це здійснює сильний емоційний вплив. Якщо їдуть військові із Західної України додому, я завжди кажу їм: бачите, недарма ви захищали Миколаїв, ми не «Новоросія», ми — Україна. Ми щиро вам дякуємо й віддаємо вам шану». І це не пафосні слова, а справді те, що всі ми відчуваємо».

«Я З ТРИЗУБОМ МАЮ СФОТОГРАФУВАТИСЯ!»

А сам знімок зробили, коли знайомий Ірини капелан Віталій Папушний (на фото — другий) прийшов із воїнами, щоб показати їм кімнату для відпочинку, де вони можуть залишитися. «Мені було дуже приємно, що наш пункт уже радять людям. Скоро вже відзначаємо три місяці, як почали працювати. І ми всі кажемо один одному: чому не зробили цього раніше?» — каже волонтерка. «Це фото я попросила зробити для себе. Розповіла військовим про хустку перед зйомкою. І от вони стояли й чекали, доки я її викладу так, як слід. Я сказала: «Ні-ні-ні, почекайте, я з тризубом маю сфотографуватися». Тому так смішно стою. Так, трошки пишалася. Обновка все-таки...» — усміхається Ірина Тангарова.