Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу навесні, бурхливо несеться до моря, так не можна спинити націю, що ламає свої кайдани, прокинувшись до життя.
Микола Міхновський, український політичний та громадський діяч, правник

КОЛИШНI ОСТАРБАЙТЕРИ В НIМЕЧЧИНI

Подолання страху перед минулим
9 листопада, 2001 - 00:00


«Жителі цього міста ПАМ’ЯТАЮТЬ про примусових робітників і солдатів, які покинули фашистську армію, загиблих від рук нацистів. ШАНУЮТЬ жителів міста Хагена — чоловіків і жінок, які не дозволили нацистському терору зломити себе, І НАГАДУЮТЬ про необхідність протипоставити несправедливостi людяність. Через 55 років після закінчення правління нацистів 8 травня 2000 р.»

Вирушаючи за запрошенням до Німеччини, я не сподівався на шанобливий прийом німців, які запросили мене. Запрошенню передувала тривала історія, пов’язана з пошуками документів, що підтверджують моє перебування у м. Хагенi (Вестфалія) як цвангарбайтера (примусового робітника) і в’язня штрафних таборів. Протягом шести років співробітники Історичного центру м. Хагена та міського архіву, очолювані пані Беатою Хобейн, розшукували необхідні мені документи.

Пошуки документів, що підтверджують перебування остарбайтерів на підприємствах і фермах Хагена, спонукали співробітників міського архіву створити спеціальний банк даних, до якого на сьогоднішній день внесені 40 тис. прізвищ остарбайтерів, що працювали у м. Хагенi в роки Другої світової війни.

У роботу Історичного центру та міського архіву включився Інститут історії та біографії при заочному університеті м. Хагена, очолюваний лікарем Александером фон Плата. Саме з його ініціативи до Хагена було запрошено 20 колишніх остарбайтерів з України та Росії.

Слiд зазначити, що у німців, котрі займаються історією перебування східних робітників у роки війни в Німеччині, існує тверда переконаність, що поняття «остарбайтер» не зовсім точно визначає умови утримання східних робітників у трудових таборах. Опираючись на iсторичнi документи, вони досить точно визначили три групи східних робітників. До першої групи належать тi, хто опинився у становищі в’язнів (Н К ftling). Друга група осіб визначена відповідно до перебування східних робітників в умовах, схожих з умовами ув’язнення (Zwangsarbeiter). До третьої групи співробітники архіву зараховують усіх інших східних робітників (Оstarbeiter), які знаходилися в умовах, не схожих з умовами ув’язнення (дрібні підприємства), а також тих, хто працював у господарствах бауерів.

На превеликий жаль зустрічаючих, до Хагена прибуло усього вісім запрошених, з яких тільки двоє — з Росії, та й то тих, що жили перед вивезенням до Німеччини в Україні. Так що можна сказати, всі ми були представниками України.

Мені складно відповісти на запитання, чому з 20-и запрошених до Хагена приїхали тільки восьмеро. Можливо, кореспондент, який опублікував статтю 22 вересня 2001 р. у газеті «Hagener Zeitung», був правий, говорячи про страх. Але це по-моєму. Не було страху перед сучасними німцями. Це був страх перед минулим. Жахливо було побачити ті місця, де тебе тримали, як безправну робочу худобу, страх знову пережити те, що ти пережив у фашистській неволі.

Перша ж зустріч зі співробітниками міського архіву та Інституту історії і біографії начисто розвіяла всі страхи та підозри. З першого дня нас оточили, я б сказав, підвищеною турботою та увагою. Нас обслуговували чотири перекладачі, котрi були готовi надати нам необхідну допомогу як у спілкуванні з німцями, що оточували нас, так і в облаштуванні нашого побуту. Співробітники Інституту та міського архіву цікавилися буквально всім, що стосувалося нашого перебування у Третьому Рейху, і нашими долями після повернення додому по закінченні війни.

Наше перебування у Хагені висвітлювалося не тільки місцевими газетами «Westfalisehe Rundschau», «Hagener Zeitung», але й по телебаченню та радіо. Тому при зустрічах з нами на вулицях жителі міста ставилися до нас iз підвищеною увагою і прихильністю. Однак потрібно відзначити, що під час бесід з німцями всіх нас називали росіянами. Рядовий німець не розрізняє українця й росіянина, він нічого майже не знає про Україну. Вона (Україна) для нього до цього дня видається Росією. І в цьому чималу роль зіграв той факт, що Хаген є містом-побратимом Смоленська, з яким існує давній міцний зв’язок.

Ми були приголомшені побаченим у Хагені. Це було не те місто, яке ми знали у 1942 — 1945 рр. Це було абсолютно нове, сучасне місто. Воно відродилося з попелу, стало ще прекраснішим. Тільки внаслідок трьох бомбардувань авіації союзників у жовтні 1943 р., грудні 1944 р. і березні 1945 р. було знищено 80% підприємств і житлових будинків. Під час екскурсій містом багато хто з нас побував у тих місцях, де ми перебували у роки війни, але впізнати їх було неможливо. Багатьох підприємств, наприклад, металургійного заводу концерну Клернера, вже немає, як і слідів «знаменитого» на всю Вестфалію штрафного табору при ньому, розташованого у передмісті Гаспе. Знаменитий цей табір був тим, що тут «перевиховували» до 1942 р. жителів Хагена — чоловіків і жінок (німців та євреїв), які не дозволили нацистському терору зломити себе. Починаючи з 1942 р., тут «перевиховували» і непокірних остарбайтерів.

На місці колишнього заводу у 1972 р. був розбитий молодіжний парк. Однак викреслити з пам’яті як старого, так і нових поколінь німців історію «перевиховання» у штрафному таборі Хаген-Гаспе неможливо. І це завдяки старанням не тільки обербургомістра Хагена пана Хорна Вільфріда, але й місцевого «Товариства мирної ініціативи». Саме завдяки старанням цього товариства у центральній частині міста було споруджено пам’ятник «Хагенський знак миру», на бронзовій плиті якого написано:

Ще одна зустріч iз нашим минулим вiдбулася 22 вересня 2001 р. у передмісті Хагена Форхале на кладовищі, де поховані військовополонені, загиблі у фашистських таборах. На пам’ятнику напис російською мовою: «Вечная память нашим товарищам, погибшим в фашистской неволе 1941 — 1945». Від імені обербургомістра і нашого імені до пам’ятника був покладений вінок, обрамлений жовто-блакитною стрічкою.

Незабутнє враження у нас залишилося від прийому, влаштованого на нашу честь обербургомістром паном Х.Сильфрідом та керівниками Інституту і міського архіву.

У своєму вітальному слові обербургомістр багато говорив про страждання, перенесені остарбайтерами у фашистських таборах, про жертви жорстокої експлуатації на фабриках і заводах, а також жертви нальотів авіації союзників на м. Хаген. Разом з тим, обербургомістр від свого імені та імені жителів міста вибачився перед нами за те, що нам довелося пережити у нацистській неволі. Приніс він також вибачення за те, що ми досі не отримали належної нам компенсації за роки перебування у фашистській Німеччині. Я далекий від думки, що обербургомістра мучать докори сумління. Він не може нести відповідальностi за минуле. Він не власник підприємства, на якому в роки війни використовували працю цвангарбайтерів.

Iз бесід з працівникам хагенського архіву мені вдалося дізнатися, що в роки війни на 400 великих і дрібних підприємствах міста використовувалась праця остарбайтерів. Але, як я і передбачав (див. «День», №66 від 10.04.1999), нинішні керівники й власники більшості підприємств міста всіма правдами й неправдами намагаються відхреститися від використання праці остарбайтерів на цих підприємствах у минулому, щоб не вносити свій пай до єдиного фонду компенсаційних виплат. При цьому можна було почути і такий аргумент: «Ми не хочемо годувати ваших злодіїв типу Жердицького». У Хагені тільки 4% з 400 підприємств внесли свої гроші до згаданого фонду. Співробітники архіву не змогли (або не захотіли) назвати мені підприємства, котрі ухиляються від внесків до німецького державного фонду компенсацій.

В останній день нашого перебування в Хагені членами «Товариства мирної ініціативи» була влаштована прощальна вечеря. На цій вечері були присутні представники місцевої інтелігенції: вчителі, лікарі, мистецтвознавці. Великий інтерес викликав виступ скульптора Ріхтера Гейнца (автора згадуваного пам’ятника «Хагенський знак миру»), в якому він пояснив, чому на першому місці він згадав цвангарбайтерів. Пан Гейнц відзначив, що досі хагенці не мають жодних даних про кількість остарбайтерів, загиблих у Хагені та його околицях в умовах нацистського терору і під час бомбардування міста авіацією країн-союзникiв в роки Другої світової війни.

Володимир МИГАЛЬ, Харків
Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів