Мати допомагає... швацькою голкою
Жінці зі Слов’янська дозволили працювати в батальйоні, де служить її синМатері одного з українських військових дозволили залишитися в батальйоні, де служить її син. Жінка ремонтує військовий одяг і займається іншими побутовими питаннями. Вона вважає, що «зараз хлопці мають більше бути на полігоні з автоматами, ніж із голкою в руках».
Ліда — одна з перших переселенців, яка переїхала зі Слов’янська до Тернополя, подалася слід за сином у батальйон. Жінка планує бути там до вересня, поки молодшій доньці треба буде йти в школу. «Ліда підганяє форму, пришиває шеврони, пильнує за пральною машинкою, по-материнськи піклується про солдатів», — повідомила у соцмережі голова Тернопільського обласного благодійного фонду «Вікно життя» Ірина Жигунова, яка займається на Тернопільщині питанням допомоги переселенцям.
«День» зв’язався з пані Лідою, яка перебуває в одному з батальйонів Одеси (прізвище жінки, а також назву батальйону не подаємо за її проханням).
«Я приїхала на три дні, щоб побачити сина. Коли керівництво батальйону дізналося, що я швець, попросили залишитись. Тут дуже багато роботи по моїй частині. Після повернення з полігону військова форма по швах іде. Знайшли ручну швейну машину, я ремонтую військові форми». Пані Ліда в батальйоні разом із 8-річною донечкою, яка допомагає матері в побутових питаннях. «Моя доця зараз зі мною — дочка батальйону. Допомагає, вранці подаємо сніданок. Займаємося й іншими побутовими питаннями. Планую залишатися на два місяці, до осені. На території цієї частини інших матерів немає. Приїзд матерів не схвалює керівництво, бо це ж все-таки армія, — ділиться жінка. —Тут багато хлопців із Західної та Центральної України. Їхні сім’ї далеко, тому їм потрібна моя робота. Вони на полігоні виснажуються, а після тренування важко робити ще таку побутову справу».
«Мій син «пройшов школу» харківського Майдану, потім був у Києві. Перед приїздом сюди служив в іншому батальйоні. Він наймолодший серед хлопців, які служать у цьому батальйоні. 20 серпня йому виповниться 20 років. Мене запитували: «Чому сюди? Він дуже молодий, він нам не підходить». А я відповідаю, що довіряю командирам, які тут служать», — розповідає пані Ліда.
