З ворогом можна боротися двома способами: по-перше, законами, по-друге, силою. Перший спосіб притаманний людині, другий - звіру
Нікколо Макіавеллі, державний секретар Флоренції, політичний мислитель

«Моїми найкращими підручниками були збірки поезії»

Відомий перекладач і журналіст Віра Річ про секрети професії, Чорнобильську трагедію і європейську Україну
22 липня, 2006 - 00:00
ВIРА РIЧ

Віра Річ — знаний перекладач, журналіст, активний поборник правди в літературі та політиці. Однією з перших у західній пресі пані Річ, як кореспондент всесвітньо відомого журналу Nature, порушила Чорнобильську тему. Більше року тому ця людина написала про протиправну ануляцію візи британського науковця, доктора Кінґстонського університету Алана Флауерса, який працював у Білорусі, досліджуючи матеріали про Чорнобильську біду. З досліджень доктора Флауерса випливало, що 26 квітня 1986 року і протягом подальших двох днів радянська військова авіація так «трансформувала» радіоактивні хмари Чорнобиля, щоб вони «не потурбували» Росії, а натомість окошилися на Білорусі.

За словами Віри Річ, яка була кореспондентом журналу Nature у СРСР на момент трагедії, багато хто вважає, що тодішня влада «утворила» штучні дощі над територією Білорусі для того, щоб вітри не віднесли радіоактивних часток до Москви. На початку дев’яностих Віра Річ їздила в Чорнобиль, щоб побачити на власні очі наслідки трагедії. Вона разом із доктором Флауерсом наразі готує матеріали для відеопроекту про Чорнобильську трагедію. Під час цього візиту пані Річ також відвідала Центр сучасного мистецтва у приміщенні Староакадемічного корпусу Києво-Могилянської академії, де працювала фотовиставка «Медична картка №000358», присвячена людям, які постраждали від Чорнобильської трагедії, а також мешканцям різноманітних радіоактивно небезпечних зон у СНД (Росія, Білорусь, Казахстан).

Під час цього візиту Віра Річ також прочитала лекцію для студентів Київського національного університету імені Т. Шевченка на запрошення кафедри теорії перекладу. Переклади Віри Річ настільки точно передають оригінальні тексти, що в Україні вже навіть написано кілька дисертаційних досліджень про майстерність її перекладацького феномену (зокрема, маю на увазі дисертацію дослідниці з ЛНУ ім. І. Франка Ганни Косів, яка захищатиметься в червні цього року). Пані Річ підтримує контакти з українськими перекладацькими колами, зокрема із професором Львівського національного університету імені Івана Франка Роксоланою Зорівчак, київським мовознавцем і перекладачем Віталієм Радчуком.

НЕЗВИЧАЙНИЙ ДОЩ

— Пані Віро, ви справді впевнені в тому, що дощі в Білорусі були штучними?

— Алан Флауерс переконаний, що багато його колег у Білорусі підтримують цю гіпотезу, але бояться заявити про це публічно через можливі репресії. Очевидці і вчені визнали травневий дощ 1986 року, про вміст радіоактивних ізотопів в якому вони нічого не знали, абсолютно незвичайним. Він був грозовим, але без блискавок і грому. Мешканці регіону, який було заражено, згадують про особливо інтенсивний рух літаків, про запуски ракет на кшталт тих, що використовують для створення дощових хмар. Західні вчені дуже добре розуміють проблему і переконані у версії штучності дощу.

Але якщо вони наважаться це оприлюднити, то результат буде один: візи для в’їзду до Білорусі вони вже ніколи не отримають. А оскільки деякі з науковців зацікавлені в тому, щоб відстежувати еволюцію зараження, вони не хочуть загострювати ситуації. Заражена місцевість є «лабораторією»...

«СПЕЦЕФЕКТИ» ПОЕЗІЇ

— Пані Віро, з чого розпочався ваш перекладацький шлях?

— Я достеменно можу назвати дату, з якої розпочалася моя кар’єра перекладача — це 24 квітня 1956 року (50 років тому!). На моєму двадцятому дні народження одним із друзів був українець Володимир Микула, який на той час працював над дисертацією. Я пам’ятаю таку розмову:

— Невже це правда, що ти можеш перекладати поезію? Ти не була би проти перекласти одну українську поезію, звісно, для публікації в журналі...

— Так, добре. Але я... не знаю української мови.

— Це не проблема. Ти вивчиш...

Отже, послуговуючись словником і антологією поезії, я почала вивчати українську.

Моїм першим надрукованим перекладом був «Пролог» до поеми Мойсей» Івана Франка в «Українському віснику», який виходив 1957 року в Лондоні. На сорокаріччя з дня цієї події Спілка письменників України нагородила мене премією імені І. Франка. Моєю першою збіркою перекладів була збірка Тараса Шевченка, що вийшла в 1961 році, коли відзначали роковини українського поета. З того часу я почала працювати з українською, білоруською поезією, прозою, а також перекладами з польської, румунської, чеської, російської, давньоанглійської (хоча останні важко назвати перекладами), переклала цикл поезій з іспанської. І знову-таки я наголошую, що ніколи не вивчала іспанської мови, проте на цьому наполягав автор поезій (Карлос Шерман). Отже, моїми найкращими підручниками були збірки поезій, словники...

Я завжди у своїй роботі послуговувалася таким принципом: перекладач має створювати свою версію перекладу в максимально наближеній до тексту-оригіналу формі. Переклад має відтворювати як зміст, так і стиль оригіналу. Це означає, що, наприклад, у поезії мають бути збережені ритм, ритмомелодика, система римування, алітерації. І також потрібно зберегти, я би назвала це, «спецефекти вірша» — особливості його стилю. Це насамперед професійна лексика, сленґ, жарґон, релігійна, академічна мови тощо.

Насправді, можу вас запевнити, жодний переклад не може бути досконалим. Проте я відкрила для себе те, що в багатьох випадках його можна дуже сильно наблизити до оригіналу.

Зазвичай люди кажуть, що мої вимоги до перекладу просто- таки неймовірні, особливо на практиці. Але так само, як і олімпійські чемпіони, перекладач, маючи вроджений хист (талант від Бога, генетичну детермінованість...), має тренувати свої мовні, перекладацькі якості так, як атлети тренують м’язи перед тим, як виступити на Олімпійських іграх. Все дуже просто. Слово має обростати новими конотаціями, розкривати перед перекладачем свій глибинний зміст. Слово повинно відкриватися у нових значення, нових ситуативних інваріантах. І це теж своєрідне тренування м’язів для перекладача. Він має працювати із мовою, із літературними текстами, щоб збагачувати себе новими словесними відтінками, щоб якнайточніше передати зміст і стиль кожного слова у творі.

— Як на вашу думку, в чому полягають труднощі перекладу? З якими «небезпеками» вам, як фахівцю, доводилося стикатися?

— Наведу один приклад із моєї останньої книжки «Вірші на Свободу — рефлексії для Білорусі» («Poems on Liberty — reflections for Belarus»), яку було видано за підтримки «Радіо «Свободи» в Європі. В деяких випадках доводилось мати справу з білоруським словом «kasciol». Словник подає, що це, звісно, «католицький храм». Проте в поемі це слово має інше значення. Так в одному вірші у строфі «U kasciole Sviatej Hanny» це слово вжито замість Собору Св. Анни у Вільнюсі. Власне, це місто має своє символічне значення для білорусів. Для білоруського читача, навіть якщо він ніколи не був у Вільнюсі, цей готичний собор він добре знає з різних світлин, листівок. А як в такому разі бути з англійськими читачами? Для англійців це слово не матиме такого значення, як для білорусів. Воно може просто ввести їх в оману.

Річ у тому, що внаслідок Реформації всі готичні середньовічні храми, зокрема в Англії, зараз належать англіканській церкві. Проте у ХIХ столітті, коли закони проти католицизму було скасовано, готична архітектура почала знову входити в моду. Значна частина споруд була побудована у стилі «Вікторіанської готики». Незважаючи на це, будувати в цьому стилі було дуже дорого, і Католицьке товариство мало дуже небагато грошей. Навіть Католицький Вестмінстерський Кафедральний собор був споруджений у візантійському стилі із цегли, а не каменю, щоби зменшити витрати. Отже, досить невелика кількість готичних церков в Англії.

Так от, врешті я прийшла до висновку що рядок «U kasciole Sviatej Hanny» («У костьолі Св. Анни». — Д.Д. ) варто було б перекласти як «В готичній церкві Св. Анни» («In the Gothic church of St Anne»). Саме через те, що цей рядок мусить викликати в уяві читачів образ середньовічного готичного храму.

Наведу ще один приклад. У «Заповіті» Шевченка є ключове слово «окропіте». Як перекласти його англійською мовою? Словники в такому випадку рекомендують вживати слова «sprinkle» or «spatter» (забризкувати, розпорошувати. — Д.Д. ), але знавці англійської мову зрозуміють, що ці слова мають трохи інший зміст. Отже, ці слова не задовольнили мене, тож я була змушена шукати щось нове.

Кілька місяців я намагалася віднайти потрібне слово-образ, яке б змогло якнайточніше передати мовлення Шевченка у «Заповіті». Я намагалася увійти в силове поле контексту і підтексту Шевченка, щоб звідти виринуло потрібне мені слово. І тоді я почала розуміти, що мені потрібне слово, яке використовують священики, щоб святою водою «окропити» тих, хто хоче наблизитися до Божої благодаті, відчути Божий дух у собі. Це мало б символізувати духовне очищення.

І далі відбулося те, що я називаю словом «Еврика...». Я знайшла, що 1500 років тому в англійській мові було потрібне мені слово. Згідно з лінгвістичними дослідженнями, це слово прийшло в англійську мову від мови «германських племен». В Старій англійській мові (англосаксонській) це слово звучить як «bletsian». А далі ще 597 року це «поганське» слово піддалося християнізації і перетворилося на слово «bless» («благословити» в українські мові. — Д.Д. ). Саме цим словом і дотепер послуговуються священики, саме це слово я i намагалася віднайти. І, на щастя, знайшла...

Але це не така вже й легка праця, як ви могли помітити. Якщо наші скандинавські сусіди читають ранні літературні пам’ятки без великих зусиль, то ми, англійці, маємо певні труднощі з літературою, яку датовано раніше ніж XVI століттям. Дж. Чосера ще можна читати (XIV століття), якщо мати спеціальний глосарій, словник його лексики, але все, що було написано іще раніше, — це фактично закрита книга для нефахівця.

Так от, і до чого я, власне, веду? А до того, що мені довелося віднайти для свого перекладу слово, яке знає невеличка група людей сьогодні, яке ледь не загубилося в історичному вирі подій... Це, я вам скажу, досить- таки важка і марудна праця. Проте для перекладача головне — це результат.

Далі я вирішила проекспериментувати із перекладом «Заповіту» на моїх друзях. І, мушу вас запевнити, слово «bless» спрацювало. Цей приклад, напевно, можна було б зарахувати до прикладу історичної пам’яті, яка є в кожному з нас, ця пам’ять базується на наших генах, але не знаю, чи дійсно це так. Саме це слово («bless». — Д.Д. ) і допомогло мені зберегти ідіолект Шевченка, якнайточніше перекласти його «Заповіт» на англійську мову. Погодьтеся, це вельми відповідальне заняття.

«УКРАЇНА МАЄ БУТИ ВІДКРИТОЮ ДЛЯ ЄВРОПИ»

— Пані Віро, яке ваше ставлення до політичних змін в Україні? Ці зміни скоріше позитивні чи негативні?

— Знаєте, навіть удома, в Лондоні, я все одно відстежую інформацію по українські події через медіа, тож можу сформувати враження від того, що відбувається в Україні. На мою думку, незважаючи на те, що багато людей бачать вади та різнобій у сучасній політиці — наприклад, розколювання та комерційний антагонізм у «помаранчевому» таборі, — все одно це є природним процесом, такі речі наявні під час становлення справжньої демократії у країні.

Мене непокоїть інша проблема, властива для України ще від часів Мазепи, — принципова неспроможність до головних рішень, вольових дій, певне національне буксування. Потрібно відкласти особисті амбіції і працювати разом заради країни і нації. Мене непокоїть мовне законодавство, тобто те, що дає підстави зробити російську мову другою державною (регіональною) мовою, хоча б тільки на Сході країни. І той факт, що російська «ситуація» спирається на проект Хартії про мови меншин (насправді ж Документ мали перекласти як Хартія про захист міноритарних мов!) є дуже трагічним. Російська мова не є мовою меншин в Україні; а фахівцям із ЄС потрібно дуже кваліфіковано розібратися в українському питанні, щоб зрозуміти його суть, не поспішати з висновками. Отже, маю чимало тривог. Але основне — якщо Україна прагне бути справжньою демократичною Україною — тоді вся українська нація, всі 48 мільйонів, мають спільно й цивілізовано відстоювати власне право, виборювати право на життя, відповідно до європейського законодавства.

— Чому саме європейська орієнтація важлива для України сьогодні?

— Україна — це географічна складова Європи, і хоч її культура формувалася під впливом Візантії, а не Риму, як сказав Іоанн Павло II, Європі доведеться дихати з обох легенів, як із Риму, так і з Візантії. Європа не просто ЄС... Окрім цих політичних систем (ЄС, НАТО), Україна має відчувати себе культурно-історичною частиною Європи в найширшому значенні. Потрібно розуміти, що в її історії є спадок законів античної Греції, і коріння римської цивілізації, і ренесансний раціоналізм, і повага та толерантність до багатьох поглядів, що йдуть від епохи Просвітництва. Завжди має бути альтернатива. Ізоляція і закритість свідомості — ознака кризи. Україна має бути частиною Європи не тільки в торговельних угодах і відкритих політичних альянсах, а й по духу.

Розмовляв Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів