Повернення

Донбасівські міста Дружківка та Костянтинівка зовні мало відрізняються від інших мирних міст України, хоча до зони бойових дій звідси лишень декілька десятків кілометрів. Жовто-блакитна символіка впадає у вічі на вулицях і дорогах, працюють супермаркети, ресторації, готелі, діти йдуть до школи. Мало що нагадує про двомісячне перебування тут терористів — з 27 квітня до 5 липня 2014 року. Боїв у містах не було, і руйнувань практично немає. Хоча помітно насторожене ставлення місцевих до незнайомців. На вулиці Дружківки літня жінка зупинилася, щоб запитати, навіщо я фотографую. На пояснення «хочу дізнатися, як ви тут живете», відреагувала емоційно: «Ми живемо добре. Дуже добре! Нам не потрібно таке, як зараз у Донецьку!».

«Я БУВ У РОЗСТРІЛЬНОМУ СПИСКУ ДРУГИМ...»

Містами-стотисячниками, які побували під окупацією терористів ДНР, ми проїхали разом із главою ІА «Майдан Моніторинг» Наталкою Зубар та польським політиком, одним із лідерів руху «Солідарність» Збігневим Буяком 21 та 22 листопада. До роковин Євромайдану, оголошених Президентом Днем Гідності та Свободи, у Дружківці зібрався місцевий Автомайдан із 32 машин. Перед цим у редакції газети «Наша Дружковка» місцеві активісти згадували про дні терору, коли людей відправляли до підвалів за щонайменшу незгоду з так званою «ДНР», за підтримку України, били, катували та розстрілювали. «На нас було заготовано розстрільні списки, пізніше нам їх показали в СБУ. Повинні були розстріляти більше сімдесяти осіб, я був у списку другим», — говорить місцевий активіст і бізнесмен, голова Товариства ім. Олекси Тихого Євген Шаповалов.

Один із місцевих мешканців 63-річний Анатолій після місяця правління проросійських бандитів вийшов 23 травня з прапором України до пам’ятника Леніна. «Не було сил терпіти цей антиукраїнський шабаш, я вирішив — хай краще розстріляють», — розповідає він. Чоловік не простояв з прапором і двадцяти хвилин — озброєні люди в балаклавах розірвали прапор, скрутили патріота та відправили до Краматорського СБУ, де по-звірячому били.

55-річний Станіслав Марко, який опинився в місцевому підвалі за доносом сусідів, говорить, що страшніше за смерть було чути, як за стінкою катували людей, і побачити в камері скривавлену випускну сукню. «Хтось не дочекався на випускницю», — жахається Станіслав.

Сьогодні українські патріоти підтримують армію і готові стояти до кінця. «У мене заготовано каністру бензину, якщо терористи повернуться, то я спалю будинок, нічого їм не залишу», — говорить костянтинівський волонтер Сергій, який возить допомогу військам АТО, серед яких служить і його брат. Говорить, що до війни навіть не замислювався про те, що він українець. Тепер Сергій — громадський активіст, один із організаторів Автомайдану.

ВІЙНА ОБ’ЄДНАЛА ПАТРІОТІВ

Три десятки машин, прикрашених українськими прапорами та стрічками, їдуть Дружківкою 21 листопада, у роковини Майдану. Колону вітають на вулицях мешканці містечка. Після декількох кіл містом Автомайдану зупиняється біля Центрального будинку юнацької творчості, тут починаються офіційні урочистості на честь нового державного свята. Офіційні промови під музику гімну нагадують найгірші формальні заходи радянських часів. Співають слова гімну, поклавши руку на серці, лише учасники автопробігу.

«Урядовці навіть не розуміють, що це за свято таке, що це свято присвячене початкові Майдану! Їм все одно — що 8 березня, що 1 вересня або 9 травня — темні люди, — коментує формальні урочистості місцевої влади активістка і юрист Василина Джура. — Так само тут проводили збори «ДНР». Вона розповідає, що зараз до неї по юридичну консультацією часто приходять батьки ополченців, яких заарештувала служба безпеки. Батьки шоковані, що на своїх високих посадах досі залишилися урядовці, які умовили їхніх дітей йти до «ДНР».

«А ось це заступник міського голови, Володимир Григоренко. Він справжній сепаратист, — вказує на одного з гостей активіст Євген Шаповалов. — 11 травня він виступав перед мешканцями Дружківки і вітав їх із голосуванням за так звану «ДНР», у нас є відео цього виступу. А тепер вони всі перефарбувалися».

Після концерту близько сотні патріотів Донбасу починає святкувати по-справжньому — запалюють на майданчику біля Будинку творчості свічки, співають українських пісень, приголомшливо грають дівчата-скрипалі, зігріває мудрими словами отець Діонісій, проповідник української автокефальної церкви. Євген Шаповалов каже, що війна об’єднала українських патріотів Дружківки. Вперше вони зібралися разом 18 березня, тоді їх було лишень десять осіб. Тепер регулярні суботні обговорення з вересня збирають близько двохсот людей.

«ХАЙ СЕПАРАТИСТИ  НАС БОЯТЬСЯ!»

Вранці 22 листопада в Костянтинівці біля невеликого меморіалу на покинутому кладовищі проходила панахида по жертвах Голодомору. Отець Віталій із місцевої греко-католицької церкви Святого Миколая молився з парафіянами. Місцевий мешканець 63-річний Микола Сєров згадував історію своєї родини: з голоду померли його бабуся та дідусь, яких перед цим «розкуркулили», і мама залишилася єдиною, хто вижив із сімох дітей, поневірялася між чужих людей. Згадував, що в селі Артемівське, на той час — Бахмут, відкрили дитячий будинок для російських дітей, які постраждали від голоду на Поволжі, їх перевезли до України. Українських же дітей насильно залишали вмирати на селі.

Активісти Дружківки та Костянтинівки говорять про одне — українська влада має діяти жорсткіше щодо ворогів державності. «Хай сепаратисти нас бояться!» — говорить волонтер Сергій із Костянтинівки. «Щоб захистити демократію, потрібна сильна влада, — згоден з ним активіст Ярослав Маланчук, який 67 днів просидів у підвалах сепаратистів. — Люди повинні бачити покараних злодіїв, корупціонерів і зрадників. Закони повинні не лише декларуватися, але й виконуватися незалежними судами, — тоді люди повірять у державу».

Війна оголила давні «виразки» Донбасу. Мешканець Дружківки Микола Кисельов, якого багато хто до того вважав тихим і поступливим, відправився служити так званій «ДНР» і дістав прізвисько «Берія» за особливу жорстокість. «Він любив катувати заарештованих предметами, які колють, — ножем, шилом — і діставав від цього задоволення. Він раніше був зв’язаний з криміналом, але я ніколи не думала, що він буде настільки жорстоким!» — вжахається Василина Джура, яка знала «Берію» з дитинства. Саме в руки Берії потрапив бізнесмен Костянтинівки Ярослав Маланчук, батько трьох дочок, який лише 5 липня був звільнений групою СБУ. Окрім місцевих, серед його мучителів були й росіяни. «Їх було чутно за говіркою, — розповідає Ярослав. — Останнього місяця нас змушували рити шанці, і командири там були росіяни. Деякі з них уже два-три роки мешкали тут або в Слов’янську, успішно займалися бізнесом. Росія довго готувала це вторгнення. А держава досі не зробила жодної чистки, лише нещодавно звільнили декілька директорів шкіл. Директор однієї школи відверто говорила: «Ви, українці, голову не підносьте. Вас вішатимуть».

Також місцеві патріоти нарікають — дуже сильно бракує українських медіа. «Люди хочуть відчувати, що держава про них піклується. Тут більше половини людей може підтримати Україну, якщо їх переконати, але держава наразі цим не займається, на відміну від проросійських пропагандистів», — говорять вони. Галина Разпутько, засновник газети «Провинция», яка виходить у Костянтинівці вже 24-й рік, розповідає, що жорстокі бої в Костянтинівці йшли лише в одному місці — там, де стоїть телевежа, це було основною цінністю для терористів. В одному зі свіжих чисел її газети опубліковано інтерв’ю з місцевим мешканцем Олександром Стативою, який із ризиком для життя 3 травня допоміг вийти з оточення нашим БТРам із декількома десятками українських бійців, які ведуть бій за телевежу. Пізніше йому два місяці довелося ховатися в лісах від переслідувань терористів, ополченці влаштували за ним справжнє полювання. «Люди поступово перестають боятися бути українцями, давати інтерв’ю. Те, що вони робили під час окупації, — це справжній героїзм», — говорить Галина. Також зазначає, що війна провела чіткий поділ суспільства. Наприклад, за влади терористів колишній кореспондент газети, Володимир Аверін, із яким багато хто товаришував, «відтиснув» приміщення та устаткування в колег і став видавати в зайнятій редакції проросійський листок «Народна газета» з прославлянням російських агресорів і викриттями «Київської хунти». Яка зі сторін стане головною на цих територіях, залежить від підтримки держави, говорять в Дружківці та Костянтинівці. Але головне — після зустрічей із українськими патріотами Донбасу стає ясно, що це та сила, яка може допомогти його відродженню.