«Радикальні позитивні зміни в українському суспільстві та державі можливі за мінімальних зусиль»

Без диплома про вищу освіту, витративши лише 80 гривень, Павло Бєлоусов запустив масову систему латання ям на дорогах України. Наступний крок — система розв’язання проблем Алушти, починаючи від прибирання сміття й завершуючи нелегальними парковками в парках. Далі — уся країна.

Проект «УкрЯма» повноцінно функціонує з жовтня 2011 року. На сайті звичайними громадянами зафіксовано 816 дефектів на дорогах. 86 ям — відремонтовано. Алгоритм розв’язання проблеми працює просто: фотографуєте яму, вивішуєте фото на сайті, потім для вас автоматично генерується стандартизоване звернення до ДАІ, яка, за законом, повинна стежити за вчасним усуненням небезпечних дефектів на дорогах. Звернення роздруковуєте й надсилаєте рекомендованим листом на автоматично згенеровану адресу місцевої ДАІ, а потім чекаєте на відповідь 30 днів. Якщо за цей час яму не відремонтували, сайт згенерує вам стандартизоване звернення до прокуратури, котре також потрібно роздрукувати й надіслати за призначенням. Якщо яму латають, фотографуєте це диво й звітуєте на сайті, що проблему вирішено! Тепер на вас чекають нові ями й нові звершення.

Про проект «УкрЯма» й історію його виникнення розповідає його творець Павло БЄЛОУСОВ, 28-річний громадський активіст із Алушти.

— Для мене дивним є той факт, що люди так просто погоджуються платити податки й виконувати вимоги держави, наприклад, платити штрафи чи сідати до в’язниці за порушення законів. У той же час чиновники, котрі отримують зарплату за рахунок наших податків, можуть легко не виконувати свої обов’язки перед громадянами. Ви ж не скажете державі: «Я не платитиму податків, бо бізнес пішов на дно й немає грошей». А от держава запросто може відмахнутися, що не лататиме ям чи не вивозитиме сміття через те, що недостатньо бюджету. Виходить, це гра в одні ворота. Ось чому ще два-три роки тому в мене з’явилася ідея створити службу, котра б постійно смикала чиновників у державних і комунальних органах. Якось на світанні я виглянув зі своєї квартири у вікно й побачив, як вантажівки скидали будівельний брухт на територію майданчика поблизу мого будинку. Так робити зручніше й дешевше, ніж їхати на офіційний смітник за 20 кілометрів від Алушти. Мене це обурило, і я відразу почав діяти. Зателефонував до міліції, написав офіційну заяву, пояснив правоохоронцям, що в мене під вікнами створюють нелегальне сміттєзвалище. Процес затягнувся й вимагав багато рутинної роботи, проте я наполегливо довів справу до кінця: нелегальне сміттєзвалище зупинили, винних покарали. І тоді я усвідомив, що далеко не всі громадяни готові колупатися в папірцях, вивчати закони й монотонно обстоювати свої права. Це потребує чимало часу й зусиль, а основне — віри, що гарантовані законом права й інтереси можна захистити. Я почав замислюватися над створенням стандартизованої системи, яка б спростила механізм адміністративно-паперової роботи й мотивувала окремих громадян самостійно обстоювати свої права й розв’язувати проблеми громади. І тоді увагу привернув російський сайт «РосЯма». Я вирішив створити аналог в Україні.

— Скільки часу, зусиль та інших ресурсів коштувало тобі запустити цей проект в Україні?

— Сама ідея створити в Україні «УкрЯму» виникла весною 2011 року. Я написав листа розробникам російського проекту з проханням підказати, як можна запустити аналог в Україні. Деякий час вів переговори, і росіяни погодилися безплатно дати всім охочим частину тексту програмного забезпечення сайта, загальна вартість якого становить близько п’ять-шість тисяч доларів. Але цього було замало з технічного погляду, тому я почав контактувати з ІТ-експертами, котрі надають платні послуги, щоб і вони підтримали проект, безплатно доопрацювавши систему. Люди легко погодилися, зрозумівши соціальну користь і дієвість проекту. У результаті, замість 500 доларів, котрі потрібно було додатково витратити на запуск «УкрЯми», я вклав лише 80 своїх власних гривень, оплативши лише доменне ім’я ukryama.com. А потім ми з другом почали вичитувати всі закони, щоб адаптувати алгоритм «РосЯми» під українське законодавство. Зібрали базу даних прізвищ відповідальних осіб та адрес прокуратури й ДАІ по всій Україні. І запустили сайт. Фото перших ям в Алушті робили самі, а незабаром на сайті з’явилися повідомлення про ями від звичайних громадян із Києва, Харкова.

Без диплома про вищу освіту, витративши лише 80 гривень, Павло Бєлоусов запустив масову систему латання ям на дорогах України. Наступний крок — система розв’язання проблем Алушти, починаючи від прибирання сміття й завершуючи нелегальними парковками в парках. Далі — уся країна.

Проект «УкрЯма» повноцінно функціонує з жовтня 2011 року. На сайті звичайними громадянами зафіксовано 816 дефектів на дорогах. 86 ям — відремонтовано. Алгоритм розв’язання проблеми працює просто: фотографуєте яму, вивішуєте фото на сайті, потім для вас автоматично генерується стандартизоване звернення до ДАІ, яка, за законом, повинна стежити за вчасним усуненням небезпечних дефектів на дорогах. Звернення роздруковуєте й надсилаєте рекомендованим листом на автоматично згенеровану адресу місцевої ДАІ, а потім чекаєте на відповідь 30 днів. Якщо за цей час яму не відремонтували, сайт згенерує вам стандартизоване звернення до прокуратури, котре також потрібно роздрукувати й надіслати за призначенням. Якщо яму латають, фотографуєте це диво й звітуєте на сайті, що проблему вирішено! Тепер на вас чекають нові ями й нові звершення.

Про проект «УкрЯма» й історію його виникнення розповідає його творець Павло БЄЛОУСОВ, 28-річний громадський активіст із Алушти.

— Для мене дивним є той факт, що люди так просто погоджуються платити податки й виконувати вимоги держави, наприклад, платити штрафи чи сідати до в’язниці за порушення законів. У той же час чиновники, котрі отримують зарплату за рахунок наших податків, можуть легко не виконувати свої обов’язки перед громадянами. Ви ж не скажете державі: «Я не платитиму податків, бо бізнес пішов на дно й немає грошей». А от держава запросто може відмахнутися, що не лататиме ям чи не вивозитиме сміття через те, що недостатньо бюджету. Виходить, це гра в одні ворота. Ось чому ще два-три роки тому в мене з’явилася ідея створити службу, котра б постійно смикала чиновників у державних і комунальних органах. Якось на світанні я виглянув зі своєї квартири у вікно й побачив, як вантажівки скидали будівельний брухт на територію майданчика поблизу мого будинку. Так робити зручніше й дешевше, ніж їхати на офіційний смітник за 20 кілометрів від Алушти. Мене це обурило, і я відразу почав діяти. Зателефонував до міліції, написав офіційну заяву, пояснив правоохоронцям, що в мене під вікнами створюють нелегальне сміттєзвалище. Процес затягнувся й вимагав багато рутинної роботи, проте я наполегливо довів справу до кінця: нелегальне сміттєзвалище зупинили, винних покарали. І тоді я усвідомив, що далеко не всі громадяни готові колупатися в папірцях, вивчати закони й монотонно обстоювати свої права. Це потребує чимало часу й зусиль, а основне — віри, що гарантовані законом права й інтереси можна захистити. Я почав замислюватися над створенням стандартизованої системи, яка б спростила механізм адміністративно-паперової роботи й мотивувала окремих громадян самостійно обстоювати свої права й розв’язувати проблеми громади. І тоді увагу привернув російський сайт «РосЯма». Я вирішив створити аналог в Україні.

— Скільки часу, зусиль та інших ресурсів коштувало тобі запустити цей проект в Україні?

— Сама ідея створити в Україні «УкрЯму» виникла весною 2011 року. Я написав листа розробникам російського проекту з проханням підказати, як можна запустити аналог в Україні. Деякий час вів переговори, і росіяни погодилися безплатно дати всім охочим частину тексту програмного забезпечення сайта, загальна вартість якого становить близько п’ять-шість тисяч доларів. Але цього було замало з технічного погляду, тому я почав контактувати з ІТ-експертами, котрі надають платні послуги, щоб і вони підтримали проект, безплатно доопрацювавши систему. Люди легко погодилися, зрозумівши соціальну користь і дієвість проекту. У результаті, замість 500 доларів, котрі потрібно було додатково витратити на запуск «УкрЯми», я вклав лише 80 своїх власних гривень, оплативши лише доменне ім’я ukryama.com. А потім ми з другом почали вичитувати всі закони, щоб адаптувати алгоритм «РосЯми» під українське законодавство. Зібрали базу даних прізвищ відповідальних осіб та адрес прокуратури й ДАІ по всій Україні. І запустили сайт. Фото перших ям в Алушті робили самі, а незабаром на сайті з’явилися повідомлення про ями від звичайних громадян із Києва, Харкова.

— І коли почалися перші латання ям?

— Першу яму залатали десь через місяць після запуску сайта. В Алушті була розвалена ціла ділянка дороги поблизу одного з магазинів. Після нашого звернення ДАІ відправила припис відповідальним структурам, і приїхала ціла бригада укладальників асфальту, щоб залатати яму обсягом близько 100 квадратних метрів.

— Хоча проект і створено в Алушті, він діє на всій території України. Які регіони є найактивнішими на вашому сайті?

— У нас є постійний користувач із Харкова. Він уже повідомив на сайті про 94 ями й вислав звернення майже щодо кожної ями в ДАІ. А ще з одним активним харків’янином сконтактували з ДАІ й попросили не писати звернень, а просто дзвонити й повідомляти про ями, а Державтоінспекція зобов’язується ремонтувати їх вчасно й оперативно. Узагалі народ дуже мотивується чужим успішним прикладом. Спочатку мало хто вірить, що механізм працює, що звернення до ДАЇ може якимось чином розв’язати проблему. Але в нас на сайті є кілька користувачів, котрі, відчувши дієвість звернень, підбадьорюють усіх інших, переконуючи, що потрібно діяти, що система працює, що кожна яма може бути залатаною.

— «УкрЯма» — це суто волонтерський проект, і ти не маєш жодної винагороди за свою працю. У той же час сайт потрібно підтримувати, модерувати. Звідки ти береш час, ресурси й натхнення для цього?

— Справді, сайт потрібно постійно підтримувати, але я особисто на це витрачаю 15 — 20 хвилин щодня. Зі мною в команді ще працює адміністратор сайта, котрий щомісяця отримує символічну компенсацію — близько 100 гривень, яка генерується завдяки рекламі, що ми розміщуємо на сайті, але бувають місяці, коли адміністратор працює без жодної компенсації. Окрім того, люди просто дають пожертви на проект. Наприклад, до нас звернувся один автомобільний сайт із пропозицією якось допомогти й удосконалити проект. На сайті є значний відсоток повідомлень і фотографій про ями, однак не завжди користувачі надсилають звернення до ДАІ. Тому автомобільний сайт жертвуватиме нам 200 гривень щомісяця на конверти, і ми зможемо самі відправляти по три скарги на день. Водночас ми діємо прозоро й публікуємо на сайті звіт про надходження фінансів і їхнє використання. А щодо натхнення, то близько 2009 року я усвідомив, що можу легко виїхати з України, але це ж найпростіше й нецікаво. Я розумів, що маю власне бачення розв’язання деяких проблем у державі і що потрібно принаймні спробувати це бачення втілити в життя.

— Яким буде продовження «УкрЯми»?

— «УкрЯма» — це пілотний проект вузького напряму, на основі якого я простежив, як на практиці працює стандартизований алгоритм розв’язання проблем громади. Мене цікавила поведінка користувачів і їхня готовність використовувати спрощений механізм звернень до органів влади. Уже цього місяця ми запускатимемо карту проблем Алушти, яка вирішуватиме болючі питання благоустрою — неприбране сміття у дворах, брак освітлення, нелегальні парковки, нелегальна торгівля тощо. Знову ж таки, ми пропонуватимемо спрощений алгоритм паперової роботи, необхідної для розв’язання будь-якої комунально-соціальної проблеми міста. Але найгірше, що ми можемо зробити, — це вирішувати проблеми людей замість них самих. Насправді карта проблем Алушти також слугуватиме механізмом активізації громадян, прикладом дієвого й ефективного обстоювання своїх прав та інтересів. Користувачі повинні будуть докласти якийсь мінімум зусиль, щоб проблему, котра їх турбує, було вирішено. А вже після того, як механізм буде перевірено на практиці й удосконалений, ми розширимо проект на всю Україну, і з’явиться карта проблем Львова, Києва, Жмеринки...

— Павле, а хто ти за освітою? Схоже, що ти експерт з юридичних питань.

— Я колись вчився в університеті на філологічному факультеті, однак на третьому курсі кинув навчання. Зрозумів, що нових знань чи навиків в університеті я не набуду, а вся ця система вищої освіти нагадує гонитву за нікому не потрібним папірцем — дипломом. Шкода, що я раніше цього не усвідомив. Відтоді я занурився в Інтернет, зрозумів, що за цим майбутнє. Маю свою власну справу в Інтернеті, котра приносить певний прибуток і звільняє руки й час для громадської діяльності. На жаль, я почав саме громадську діяльність трохи запізно, однак гостро відчуваю, що тут за мінімальних зусиль можна ініціювати радикальні позитивні зміни в суспільстві й державі.

— Як гадаєш, коли такі зміни стануть відчутними? І яка роль молоді в цьому процесі?

— Люди, котрі присутні в Інтернеті і котрі працюють задля громадськості, уже відчувають ці зміни. Щодо більшості пасивних громадян, то для них зміни стануть відчутними через десять років. І роль молоді в цьому процесі ключова, але нам потрібно бути чесними й діяти швидко, спираючись на досвід інших. У головах молоді немає штучних бар’єрів і меж, ми можемо самі згенерувати ідеї й утілити їх у життя.

Павло під час бесіди також згадав про гнівного листа від одного з користувачів сайта «УкрЯма», який обурювався, що проект функціонує виключно російською мовою. Попри бажання Павла зробити проект двомовним, існує звичайна проблема браку спеціального програмного забезпечення, яке б розпізнавало літеру «ї» на сайті. Чомусь українці звикли радити комусь, як потрібно діяти, звикли обурюватися й критикувати тих, хто намагається щось змінити на практиці. Часто ця критика, що зводиться до популістських фраз навколо російськомовності на Сході чи бандерівщини на Заході, призводить до безглуздих конфліктів, вигідних лише політикам. Для Павла непринципово, з допомогою якої мови латають ями в Україні. Для нього головне — результат, розв’язання спільними зусиллями спільної проблеми. І якщо раніше він почувався виключно мешканцем Криму, зараз Павло ідентифікує себе зі всією Україною. І проект «УкрЯма» зіграв не останню роль у цьому процесі самоідентифікації.