Війни з наркотиками: процес важливіший за результат
Боротьба з наркотиками набуває різних форм. Її воєнізований варіант представлений в Колумбії, де спеціально навчені війська обстежують джунглі і гірські райони, розкидаючи дефоліант з вертольотів. Однак політика «отруєної землі» здатна знищити тільки рослини коки, але не селян, більшість яких перебирається в Еквадор, щоб продовжити вирощувати коку там.
Замість цього можна на місці макового поля вирити великий ставок, обсадити його деревами, наповнити рибою, населити качками і дати можливість дітям на них милуватися. Це допоможе знищити ціле поле маків, відновить лісові масиви, забезпечить місцевих жителів протеїном, завдяки рибі і дичині, а також створить робочі місця для дітей. Таким, принаймні, був задум Агентства Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID), що ліг в основу програми зi знищення макових плантацій в Афганістані, оскільки колумбійський досвід був не дуже успішним.
Мак і кока є чудовим джерелом грошей для селян, у яких мало землі і можливостей, — вони майже не вимагають догляду, зате приносять надійний прибуток. Водночас боротьба з вирощуванням маку і/або коки — зручний політичний аргумент. Набагато простіше витратити мільйони доларів на знищення плантацій маку/коки в країнах третього світу, ніж протистояти наркоманії у себе в країні. Показати безглуздя цих зусиль можна на прикладі декількох програм, здійснюваних в Афганістані, з якими мені довелося зіткнутися.
Обіцянка субсидувати боротьбу з вирощуванням маку підштовхнула американське посольство в Ісламабаді до активних дій. Дружина тогочасного посла Сполучених Штатів особисто очолила цю програму. Вона навіть вилетіла в Кветту, щоб обговорити з муллою Назімом Аухундзада програму з витіснення макових насаджень. Мулла Аухундзада був в той час еміром Хелманда, значного регіону на південному заході Афганістану, якiй лiдирує у виробництві маку. Він пообіцяв скоротити макове виробництво в обмін на постачання зерна, тракторів та інших товарів.
Незабаром USAID заснувало свою власну велику програму зi знищення маку. І хоч до неї були залучені вельми досвідчені радники, через сильний політичний тиск і прагнення швидких результатів у них було мало часу на ретельну розробку. Не дослідивши як слід сільськогосподарську базу, соціальну і культурну структуру району, вони запустили програму, спираючись на невиразні відомості і сумнівні чутки. Хитрі і кмітливі афганці одразу скористалися неуцтвом чиновників, якi прагнули до миттєвих результатів.
Отримуючи запити про допомогу від окремих політичних, громадських або військових представників в районах дії програми, чиновники, підтримувані USAID, закликали різні неурядові організації вносити свої пропозиції до програми. Після виходу радянських військ неурядові організації, що процвітали під час боротьби проти радянського вторгнення в Афганістан, залишилися без фінансування, тому субсидії на боротьбу з маком виявилися для них дуже доречними.
Не маючи достатнього досвіду в боротьбі з наркотиками, багато неурядових організацій в Пешаварі і на північно-східному кордоні Пакистану вхопилися за можливість отримати гроші USAID, пропонуючи недалекоглядні рішення. Вливання американських грошей було необхідною умовою збереження адміністративного апарату цих неурядових організацій і оплати його утримання.
Прикладом такої програми, створеної виключно для власної вигоди, була програма «Afghanaid», в рамках якої британська організація доставила в район Нангахара кілька партій биків. Розоравши землю під озимі, селяни були змушені заколоти худобу на м’ясо, оскільки не могли самостійно прогодувати її протягом зими, а постачання кормів не було передбачене. Програму терміново підігнали під схему «Кебаб замість маку».
Таких цікавих курйозів було чимало. Не курйозний, однак, підсумок: програма зi знищення макових плантацій досягла зворотних результатів. У деяких випадках навіть обіцяне постачання не було здійснене. Мулла Аухундзада був настільки принижений і ображений, не отримавши обіцяних золотих гір, що наказав у всіх районах, що раніше займалися вирощуванням маку, а також у сусідніх з ними, збільшити виробництво маку вдвічі.
У іншому випадку заповзятливий молодий афганець, який переконав чиновників, що його неіснуючий дядько представляє інтереси безлічі селян і зможе примусити їх припинити вирощування маку, зник зі ста тисячами доларів, гідних набагато кращого застосування. За гіркою іронією, селяни, які мешкають по сусідству з районами, що отримували допомогу, переходили з обробки продовольчих культур на виробництво маку для того, щоб також мати право на субсидії.
Звичайно, набагато легше висміювати старання організацій, подібних до USAID, боротися з вирощуванням маку, ніж запропонувати життєздатне розв’язання проблеми. Але доти, поки політичні діячі будуть прагнути до миттєвих результатів і гучних досягнень, подібні програми приречені тільки на короткочасний успіх.
Рейди вертольотчиків і марнотратні програми з витіснення макових плантацій гарні для телевізійних репортажів, що їх так полюбляють наші політики, але вони ніяк не сприяють зменшенню попиту на наркотики. Селян можна на якийсь час підкупити або залякати (таліби вбивають афганських виробників маку) і примусити не вирощувати мак або коку. Їх можна навіть переконати вирити на місці макових посадок ставок і годуватися за рахунок лову риби. Але як тільки ставок висохне або не вдасться урожай корисних культур, вони тут же повернуться до виробництва коки і маку, оскільки поки на Заході є багаті споживачі наркотиків, бідні селяни зможуть прогодувати свої сім’ї.
Джулієт ПЕК — в минулому консультант із надання допомоги ООН і USAID в Афганістані, у даний час є телевізійним продюсером.
