Про два долари на день і великі мрії
Трохи більше двадцяти років тому на центральному ринку Мапуту, столиці Мозамбіку, продавали лише дві рибини, а люди в селах носили не одяг — мішки. Сьогодні ж про Мозамбік треба говорити вже зовсім інакше: це країна, яка, за африканськими мірками, розвивається швидко і впевнено, помітно змінюється і розбудовується. Таємниця в тому, що понад двадцять років тому тут ще тривала громадянська війна — між соціалістичною партією при владі і партизанами в опозиції. Війна довга й виснажлива.
«Війна — це матір усілякої бідності», — говорить професор Андреа Ріккарді, міністр у справах інтеграції і міжнародної співпраці Італії, засновник громадської організації «Спільнота Святого Егідія». Він, як ніхто інший, розуміє це, оскільки саме «Спільнота» відіграла вирішальну роль у встановленні миру в Мозамбіку, ініціювавши дворічні переговори, які закінчилися підписанням мирного договору в Римі, у невеличкій церкві святого Егідія. Тому мир — це ключ до розуміння сучасної ситуації в країні. Саме миру Мозамбік завдячує тим, що сьогодні країна має можливість швидко розвиватися.
Мапуту — столиця Мозамбіку — це велике й гарне місто, яке омивають води Індійського океану. Воно має особливий шарм і унікальну атмосферу. Насамперед Мапуту вражає контрастами: багаті райони тут межують із дуже бідними, шикарні ресторани красуються на брудних вулицях, а дорогі автомобілі можна побачити на часто не заасфальтованих дорогах... Бідність, яку я побачила тут, в Україні є хіба що у виняткових ситуаціях: відсутність доступу до чистої води, житло — два на два метри з очерету, без жодних меблів чи навіть підлоги — лише циновка на землі... У Мапуту в таких умовах живуть найбідніші, але за межами столиці така картина — швидше правило, ніж виняток. 78% населення Мозамбіку живе менш ніж на два долари в день. Розвиток країни дає багато нових можливостей, але найбідніші незмінно залишаються такими ж убогими.
У місті багато гарної архітектури з того періоду, коли Мозамбік був колонією Португалії. На залізничному вокзалі, спорудженому архітектором Густавом Ейфелем, сьогодні вивішено стенди з віршами місцевих поетів. У музеї мистецтва наразі триває виставка Бертіни Лопес — чи не найвизначнішої мозамбікської художниці, яка недавно померла. На більшості її картин зображено біль війни і радість миру. Культурне життя тут є, і з кожним роком воно стає дедалі активнішим. Сучасні діти мають можливість ходити в школу. Там вони сидять на підлозі, а вчитель звертається до них не на ім’я, а за номером — і це вже значно більше, ніж мали їхні батьки...
Касільді 35 років, і її навчання в школі перервала громадянська війна. Пізніше вона захворіла на СНІД, але їй пощастило — дізналася про програму Dream, ініційовану «Спільнотою Святого Егідія». Ця програма забезпечує повністю безплатне лікування СНІДу за європейською моделлю і стандартами. Сьогодні Касільда закінчує університет, у неї в руках — диплом філософа, і з цієї нагоди вона запрошує всіх своїх друзів на велике свято. Жінку носять на руках, їй приносять подарунки, а її мама не стримує сліз: вона ніколи й не сподівалася, що хтось із її дітей закінчить університет! Касільда — активістка: лікуючись у програмі Dream, вирішила допомагати іншим хворим. Активісти розповідають людям, які щойно дізналися про свій віл-позитивний статус, що майбутнє можливе. Тут, в Африці, це справді лунає надто дивовижно. Одна активістка розповіла нам, що вона десять років не наважувалася розказати своїм батькам, що хвора, — щодо віл-інфікованих тут велика дискримінація навіть у родинах. Для Африки такий діагноз — це смертний вирок, а такі програми, як Dream, — воскресіння. Касільда говорить про це у своїй промові на святі з нагоди закінчення університету. Учитися в школі, у виші, працювати, просто жити з віл/СНІДом — це щось абсолютно зрозуміле для нас і справжня мрія для Африки. Сьогодні ця мріє здійснюється — і це найкращий доказ того, що в Африки є велике майбутнє.
ДОВІДКА «Дня»
Ольга МАКАР — студентка другого курсу Магістерської програми «Могилянська школа журналістики» (НаУКМА). Дівчині 23 роки, вона — активний учасник Міжнародної громадської організації «Спільнота Святого Егідія», заснованої в Римі 1968 року. Сьогодні діяльність організації, яка діє в понад 70 країнах, спрямована на подолання соціальної несправедливості, культурного й релігійного поділу в суспільстві. В Україні принципи «Спільноти» поділяє рух «Друзів Спільноти Св. Егідія». Його волонтери опікуються літніми людьми, надають посильну допомогу безпритульним і всім, хто змушений просити милостиню на вулицях українських міст.
Цього літа в рамках свого волонтерства у «Спільноті» Ольга Макар поїхала в Мозамбік — працювати в центрі харчування для дітей. Своїми враженнями від країни і процесів, які в ній відбуваються, дівчина ділиться на шпальтах «Дня». «Ситуація в Мозамбіку більш-менш відповідає становищу в усій Африці — проблеми ті ж самі. Тобто певною мірою це колонки не лише про Мозамбік, а й про увесь континент», — пояснює Ольга.
