«Об’єкти треба позбавити «спадку» сучасників»
Завдяки включенню до списку ЮНЕСКО вісім церков Карпат та «Херсонес Таврійський» отримали нові можливості для розвитку
У № 106 від 20 червня «День» писав про очікування України щодо внесення до списку ЮНЕСКО восьми унікальних старовинних дерев’яних церков та заповідника «Херсонес Таврійський». І ось 21 червня, на засіданні 37-ї сесії комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у Пномпені міжнародні пам’яткоохоронці підтримали «Дерев’яні церкви Карпатського регіону України та Польщі» та «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора». Тепер до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО входять сім українських культурно-архітектурних та природних об’єктів. «День» поцікавився в експертів, які перспективи і можливості дає нових статус цих об’єктів.
Проект церков Карпатського регіону — це вісім храмів з українського та вісім храмів з польського боку XVI—XІX століття. Україну презентують: церква Святого Юра у Дрогобичі, церква Святого Духа в селі Потелич Жовківського району, церква Собору Пресвятої Богородиці у селі Матків Турківського району, церква Святої Трійці в Жовкві (Львівська область), церква Різдва Богородиці у селі Нижній, Церква Святого Духа у Рогатині (Івано-Франківська область), церква Святого Михаїла у селі Ужок та Струківська церква у селі Ясіня (Закарпатська область).
— Для того, щоб будь-який об’єкт потрапив до світової спадщини ЮНЕСКО, складають план управління цим об’єктом. У ньому держава зобов’язується виконати перелік робіт. Це такі речі як закріплення охоронної зони, оформлення актів про землю, упорядкування території, реставраційні роботи на інтер’єрах і екстер’єрах, формування інфраструктури туризму. Адже не так важливо просто потрапити до списку. Важливо, щоб цей об’єкт був доступним для відвідувачів. Усі ці речі є прописаними по кожній із церков, — пояснює Андрій САЛЮК, голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.
За його словами, об’єкт перебуватиме у списку світової організації лише за умови дотримання правил і технологій реставрації. Виключення зі списку — не застереження, а цілком реальний розвиток подій. Наприклад, цього року охоронного статусу позбавили старовинний собор ХІ століття у Грузії — через невідповідну реставрацію.
«Зараз у списку — тільки вісім церков із території України. Але якщо ми вестимо правильну пам’яткоохоронну політику, це означатиме, що нам дадуть право доповнити цей перелік іншими дерев’яними церквами із західного регіону — Франківщини, Львівщини, Закарпаття», — підкреслює Андрій Салюк.
Правильна пам’яткоохоронна політика торкається кількох чинників. Один із найважливіших — фінансовий. ЮНЕСКО не виділяє коштів на догляд за визначеними позиціями зі списку, а тільки вказує, що за ними потрібно наглядати пильніше. «Це престижний клуб, який демонструє, що той чи інший об’єкт вартий уваги світової громадськості. А далі ними має займатися держава, — наголошує охоронець пам’яток. — З другого боку, є багато міжнародних організацій, які б у той чи інший спосіб допомогли фінансувати нам ведення реставраційних робіт. Для них є показовим статус, який надає ЮНЕСКО».
Інший чинник — загальний рівень культури поведінки із пам’ятками, який необхідно піднімати. Храми необхідно позбавити «спадку» сучасників, як ось бляхи, пластику і інших елементів, які дисгармоніюють із автентичністю церков.
Догляд за цими культурними об’єктами — це й внесок у розвиток туризму. Важливо правильно облаштувати туристичну інфраструктуру, адже вдало організований туризм — це розвиток території. «Те, що ми представлені у цьому списку нашими церквами, надзвичайно важливо. І потрібно, щоб про них знали в інших країнах. За цими об’єктами стоять характеристики, які є унікальними. Об’єкти із однаковими характеристиками світовою спадщиною не визнаються. Ми маємо бути горді, що наші предки змогли створити і залишити нам щось неповторне».
