Пам'яті професора А.З.Москаленка

Після тяжкої хвороби пішов із життя відомий український письменник, учений-новатор новітньої вітчизняної журналістики Анатолій Захарович Москаленко.

Народився Анатолій Захарович 12 липня 1934 року в місті Красногорці на Донеччині в робітничій родині. Закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював у газетах «Соціалістичний Донбас», «Радянська Україна», в НАН України. 1984 року став деканом факультету журналістики, а згодом директором Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Професор А.З. Москаленко був педагогом високого польоту, дбайливим організатором навчального та науково-дослідного процесу. Особисто читав лекції з глибоким знанням предмета, оригінально, на високому професійному рівні.

А.З. Москаленко був ведучим. У його науковому доробку понад 300 праць, з-поміж яких — підручники, навчальні посібники, монографічні видання. Це, зокрема, «Основи журналістики», «Сучасна журналістика», «Теорія журналістики». Анатолій Москаленко — автор численних літературних та публіцистичних творів — оповідань, повістей, романів. Читачам припали до душі його «І Дніпро, і кручі», «Під небом вічності», «Краплина й море», «Дніпро у вогні», «Твого серця вогонь», «З відкритою душею».

Професор А.З. Москаленко був дійсним членом Міжнародної академії інформатизації, академіком Академії наук вищої школи України та її першим віце-президентом. Плідна творча діяльність професора А.З. Москаленка відзначена високими державними нагородами — орденами «За заслуги», «Ярослава Мудрого», «Святого Володимира» та званням «Заслужений журналіст України».

До останніх днів Анатолій Захарович працював радником Президента України.

Колектив Київського університету імені Тараса Шевченка глибоко сумує з приводу тяжкої втрати.

В.В.Скопенко, О.В.Третяк, Л.В.Губерський, В.П.Гондюл, Ю.М.Сябренко, Є.О.Голеня, В.Ф.Білик, В.Ф.Цвих, В.І.Андрейцев, Л.А.Булавін, В.І.Валевич, С.А.Жуков, О.К.Закусило, Д.С.Конверський, М.О.Кучеренко, Г.А.Мелков, М.К.Наєнко, В.І.Невесенко, М.О.Перестюк, М.С.Слободяник, А.Г.Слюсаренко, Т.В.Табенська, Г.І.Халимоненко, Д.М.Черваньов, О.І.Чередниченко, П.Г.Шищенко, колектив Інституту журналістики.

Прощання з професором А.З.Москаленком відбудеться сьогодні об 11.00 за адресою: Київ, вул. Мельникова, 36/1.

Він багато всім нам зробив добра

В «Дні» працює ціла команда журналістів, які навчалися на тому самому курсі, що для Анатолія Захаровича Москаленка став його першим випуском як декана тоді ще, у 1984-му, на факультеті журналістики Київського держуніверситету. А прийшов він до нас у 1983-му, вже після смерті Брежнєва, але ще задовго до Горбачова, й до тієї епохи перебудови, що тоді перевернула життя — не лише країни, але й кожного з нас. Але ми сміємо думати, що ми, перші випускники Анатолія Захаровича, були більшою мірою, ніж студенти інших факультетів, готові до цього вибуху гласності — й саме завдяки нашому декану. Його готовність дискутувати на найбільш, здавалося б, тоді закриті теми, його розповіді про те, як працюють ЗМІ на закритому тоді для нас наглухо Заході — відкривали очі на багато що, розбурхували наші власні здібності й волю до аналізу та здорового міркування. Й хоч Анатолій Москаленко ніколи не був дисидентом — ні за якої влади — проте він мав мужність у кращі для себе роки йти трішки попереду мізерного офіціозу й однодумності. Його енергія життя ставила нові планки для нас, студентів, а потім уже — випускників. Його прагнення залучати своїх учнів уже й після закінчення навчання — до читання лекцій, семінарів, до зустрічей із новими поколіннями студентів — було невичерпним. Здавалося, що він любувався молоддю, її поривами до самостійності, сміливості думок і рішень, до пошуку нових слів і вчинків у професії. Адже, напевно, головне, що було в нашому Анатолієві Москаленку — це його доброта. Він був нашим старшим Другом — і багато всім нам зробив добра, не вимагаючи ніякої вдячності натомість.

У останні роки нам доводилося з Анатолієм Захаровичем сперечатися, не в усьому однаково бачачи процеси, що відбуваються в країні. Про багато що досперечатися вже не доведеться... Хоча... Хіба наша пам'ять — це не вічна дискусія й не вічне очікування підтримки та поради від тих, кого ми любимо, любили й будемо любити?

Лариса ІВШИНА, Наталя ЛIГАЧОВА, Ганна ШЕРЕМЕТ, Олександр ФАНДЄЄВ, Євген БРУСЛИНОВСЬКИЙ, Ігор КУЦЕНКО, Марина ЗАХАРЧУК, однокурсники випуску факультету журналістики 1984 року, «День».