«Стратеги вчорашніх боїв»

Минула п’ятниця принесла суперечливі вісті зі столиці США Вашингтона, де цього дня перебував Президент України Петро Порошенко. Комітет з міжнародних справ сенату США одноголосно проголосував за законопроект, що передбачає запровадження додаткових санкцій проти оборонного й енергетичного секторів економіки Росії, а також за збільшення військової допомоги Україні.

Цього ж дня президент США відмовив Україні в проханні надати їй особливий статус союзника, що не є членом НАТО. За словами Порошенка, Барак Обама пояснив таку відповідь тим, що Україна вже співпрацює з США на особливому рівні. «Рівень співпраці у сфері безпеки й оборони набагато вищий, ніж просто особливий статус союзника, що не входить до НАТО, наприклад, наданий Аргентині, — демонстрував Порошенко гарну міну при поганій грі. — І ми вже працюємо в особливому статусі стратегічного партнера США й у сфері оборони, й безпеки, і, я думаю, що це ефективніше».

Не можна обійти увагою й висловлювання російського міністра енергетики Олександра Новака, що прозвучало тієї ж п’ятниці. Воно, нехай і не повною мірою й не надто правдиво, але все-таки ілюструє ефективність санкцій, що вживаються Заходом у відповідь на агресію Москви проти Києва. Міністр стверджував, що санкції проти російських нафтових компаній не вплинули на ціни на нафту. «На сьогоднішній день точно не вплинули», — повторив він. За його словами, ця тема обговорювалася, але йдеться про коригування балансу попиту й пропозиції, враховуючи «осінній» чинник. Крім того, на ціни вплинуло уповільнення економічного зростання в єврозоні й у Китаї відносно планових показників. Словом, усі ці санкції, хоче сказати Новак, Росії насправді до лампочки.

Хоч як це дивно, в чомусь подібні оцінки можна було почути наприкінці минулого тижня й у Національному інституті стратегічних досліджень (НІСД). Там відбувся круглий стіл «Економічні санкції проти Російської Федерації: ефектність і ефективність». Зокрема, його модератор, заступник директора НІСД Ярослав Жаліло, зазначив, що «реакція у світі на агресивні дії Росії проти України, як ми знаємо, вилилася в кілька хвиль економічних санкцій». «І фактично можна говорити, — продовжував відомий експерт, — що це відображає віру в силу економічного тиску... в те, що після цього «невеликого економічного непорозуміння» можна буде повернути світ і, зокрема, європейський регіон до тієї ситуації стабільності, що виникла після Другої світової війни».

На п’ятірку, за словами керівника відділу зовнішньоекономічної політики НІСД Олександра Шарова, спрацювали лише санкції проти Ліберії. На четвірку — проти Сьєрра-Леоне. Усі інші отримали не вище трійки, а більшість — двійки або одиниці, або взагалі не виправдали себе. Роками не дають очікуваного ефекту санкції проти Північної Кореї, Зімбабве, Сомалі й багатьох інших країн. Проте, хоча санкції і є не дуже ефективними, їх подовжують, оскільки у багатьох випадках їхня ефективність ніби прихована — вони дають свій поступовий ефект через багато років

На експертну думку Жаліла, «ця віра є дещо хибною, й фактично автори тієї геостратегії, які сьогодні вибудовують нинішню й завтрашню політику в трикутнику ЄС — Україна — Росія, готують стратегії вчорашніх боїв». Він пояснює сенс санкцій: «Вони не спрямовані на те, щоб зробити комусь гірше. Світові й українські економічні санкції повинні здійснюватися для того, щоб досягти головної мети: завершення конфлікту й укладення миру в регіоні, збереження суверенітету нашої держави». Проте, за словами вченого, при цьому треба думати й про довгострокові наслідки: «Яким буде світ, якими будуть у ньому товарні потоки, і на яких засадах він будуватиметься».

НЕВДАЛІ САНКЦІЇ

Керівник відділу зовнішньоекономічної політики НІСД Олександр Шаров підкреслює, що аналіз міжнародних санкцій свідчить, що лише приблизно третина з них дає очікуваний ефект і дозволяє хоча б наполовину досягти поставленої мети. Посилаючись на дані Женевського інституту економічних досліджень, він розповідає про ефективність санкцій, що вживалися міжнародним співтовариством у нинішньому столітті. На п’ятірку, за його словами, спрацювали лише санкції проти Ліберії. На четвірку — проти Сьєрра-Леоне. Усі інші отримали не вище трійки, а більшість — двійки або одиниці або взагалі не виправдали себе. Роками не дають очікуваного ефекту санкції проти Північної Кореї, Зімбабве, Сомалі й багатьох інших країн. Проте, хоча санкції і є не дуже ефективними, їх подовжують, оскільки у багатьох випадках їхня ефективність ніби прихована — вони дають свій поступовий ефект через багато років.

«Економічні санкції — це елемент загальної політики проти країни-порушника, країни-агресора, країни, що підтримує терористів, — зазначає Шаров. — І якщо з цього погляду подивитися на Росію, то стає зрозуміло, чому наші західні партнери не дуже зацікавлені в тому, щоб запроваджувати санкції проти неї, чому зволікають з ними, запроваджують не найжорсткіші, а посилюють поступово. Нам може здаватися, що вони чогось побоюються. Але світовий досвід свідчить, що санкції діють не лише тоді, коли вони запроваджуються, але сильніше — коли ними лише погрожують. І якщо погроза не спрацьовує, приблизно в 90 випадках зі 100 не спрацює і їхня реалізація». Як у цих умовах поводитися Україні, запитує експерт. Запроваджувати проти Росії свої санкції чи вважати відповідні заходи не санкціями, а просто заходами економічної оборони, які можуть бути і жорсткішими, і не такими сильними, як санкції»? «Це просто інші інструменти економічної війни, які нам треба запропонувати нашому уряду», — зазначає вчений.

«Країни-лідери сьогодні стоять перед необхідністю передивитися структуру своїх національних економік, — говорить проректор Дипломатичної академії при МЗС України Наталія Татаренко й запитує: — Ви не думаєте, що санкції США проти Росії спрямовані на те, щоб видворити російські капітали, які наповнили цю країну й уже сьогодні впливають на те, як мають поводитися у фінансовій сфері самі США? Чи не думаєте ви, що лише потужні країни можуть дозволити собі застосовувати ці санкції? Національні економічні інтереси стоять на вершині піраміди подій, які відбуваються в кожній країні.

Економічний націоналізм у всіх країнах загострюється, але реалізується в прихованій формі, а дозволити його собі можуть лише потужні країни, констатує Татаренко. Візьмемо Німеччину. Вона декларує свою підтримку України, своє неприйняття російської агресії. Але відстоює передусім свої економічні інтереси. А Україна здатна не на економічні санкції, а лише на політичні акції». На думку дипломата, розбудова нашої країни полягає в тому, що ми повинні спиратися на власні сили. А для цього передивитися структуру економіки, тому що наші санкції до Росії для неї не такі болісні, як її санкції проти нас. «При цьому санкції Росії свідчать про те, що наша економіка застаріла, що ми прив’язані до Росії, — стверджує проректор і запитує: — Чому у нас досі не сформульовано стратегію національного економічного розвитку?»

РОЗВАЛ ДЛЯ КРЕМЛЯ

Директор Інституту глобальних трансформацій Олексій Семеній малює два сценарії можливих дій України. Один він називає «просто вилізти з нинішньої м’ясорубки», вижити, знайшовши якесь рішення з Російською Федерацією. Другий, глобальніший і, на думку директора інституту, базовий: Україна як передовий загін Заходу бере участь у ескалації напруженості з кінцевою метою розвалити Росію. Він закликає зробити вибір між цими варіантами дій і докоряє уряду в тому, що він досі не виявив і не використовує ті больові точки Росії, по яких Україна могла б ударити, в рамках першого або другого варіанту дій. Семеній ці точки знає й називає серед них промислові ланцюжки, особливо у військово-технічній співпраці, які ми повинні ламати, якщо це критично для Росії, а також просити Захід, щоб Україну включали в ланцюжки, з яких виключатиметься Росія. Особливо ефективною для України була б відмова від обслуговування ядерних боєголовок, що досі робить дніпропетровський «Південмаш». Це дозволило б, на думку Семенія, «зробити великі діри в ядерному щиті Росії!»