Від військового патріотизму – до економічного

Зараз в Україні відбуваються два базові суперечливі процеси: переділ сфер впливу між олігархічними групами (включаючи використання ними засобів війни на Сході України) і зрушення, які несуть у собі потенціал зміни устрою кланово-олігархічних відносин, що склалися упродовж останніх 20 років і виявили свій деструктивний характер для державного управління і взаємин у суспільстві. Відбуваються також перетворення співтовариств, які прагнуть енергію протесту перевести в конструктивну дію. Таких висновків дійшли нещодавно вчені «Українського національного центру політичних досліджень», які працювали над документом «Політичні ризики і політична стабільність в Україні». Вони вважають, що переформатування олігархату і воєнна експансія Росії — це виклики для політичної модернізації України. Власне, ці висновки не викликають заперечень. Атмосфера державного військового патріотизму, що склалася в країні, нормальна і природна в нинішній ситуації.

Але рано чи пізно доведеться переходити до економічного патріотизму. «Що раніше ми почнемо про це говорити, — впевнений голова центру прикладних досліджень «Пента» Володимир Фесенко, — то краще ми розумітимемо ситуацію, і це вже буде свідома політична установка». Треба захищати свої інтереси, не протиставляючи себе іншим. Фесенко зазначає, що Україні необхідний персональний драйвер за кордоном на кшталт того самого Джорджа Маршалла.

РЕФОРМИ, У ЯКИХ Є МАЙБУТНЄ

Директор Інституту економіки і прогнозування НАНУ Валерій Геєць вважає, що економічний патріотизм починається з проблеми довіри. Населення, на його думку, повинно довіряти реформам, а у тих, хто їх декларує і проводить реформи, довіра має бути до якості їх виконання. Геєць нагадує, що обсяг зовнішньої допомоги в ході реалізації в післявоєнній Німеччині плану Маршалла був порівняно невеликим і становив лише 2,5% від усіх ресурсів, використаних для відновлення її економіки. Але цей план вплинув на те, що внутрішня економічна система країни дозволяла набирати темпи і ставати країною, яка й понині є одним зі світових лідерів. Тобто за допомогою цього плану вироблялися внутрішні економічні механізми, зазначає директор інституту. «На жаль, це — ключове питання, на яке сьогодні у нас немає відповіді», — додає він і наводить як приклад програму приватизації, яка сьогодні задекларована в Україні як рекордна.

«ШВИДКИЙ» ВЛАСНИК РОЗБАГАТІЄ ЗА СВОЇМ СЦЕНАРІЄМ

«Ми провели дослідження підсумків діяльності за десять років, з 2002-го по 2011 рік, 700 приватизованих підприємств, — розповідає Геєць. — І що ми отримали в результаті аналізу? Фінансові результати їх діяльності знизилися, а відповідно — і доходи бюджету. Там скоротилася кількість робочих місць, а в результаті — виросло безробіття в країні. Виходить, держава, позбувшись власності, отримала не лише зниження доходів бюджету, але й додаткові витрати на підтримку безробітних». Академік зазначає, що приватизацію треба проводити, але якщо її продовжувати в нинішній системі фінансових інструментів, то новий «швидкий» власник уже через короткий проміжок часу повертає свої витрати на приватизацію і далі збагачується за своїм сценарієм. Він прогнозує, що з наслідками такої ситуації Україні доведеться стикнутися.

«Економічний патріотизм, — підтримує розмову на задану тему економіст, керівник проектів «Ліги фінансового розвитку» Андрій Блінов, — може стати основою національної єдності». Він не впевнений, що його можна досягти якоюсь перемогою, знищенням однієї частини країни іншою і навіть у результаті якоїсь дуже глибокої реформи. Концепція економічного патріотизму, на думку Блінова, дуже схожа з концепцією економічного націоналізму, яка також передбачає дуже сильний і вільний внутрішній ринок і регульований зовнішній ринок, для якого в сьогоднішніх умовах України важливо навести лад на митниці і стимулювати експорт, скажімо, шляхом створення експортно-кредитних агентств.

НЕ ВТРАТИТИ ІНДУСТРІАЛЬНЕ ОБЛИЧЧЯ

Геєць говорить також про такий важливий елемент економічного патріотизму, як продумана промислова політика. «Окрім Польщі, всі країни Східної Європи знизили зайнятість населення у промисловості проти того рівня, на якому розпочинали свої реформи. Вони втратили своє індустріальне обличчя... Якщо ми не повторимо успішного досвіду перетворень у Польщі, — говорить академік, — то теж втратимо свій промисловий потенціал. Це все результат зовнішнього чинника, який по-своєму реструктуризує економіку». Багатих країн із переважно аграрною зайнятістю, підкреслює він, не буває.

Директор інституту вважає, що в тому випадку, якщо для України не буде створено план Маршалла, то їй доведеться відновлювати інвестиційний клімат не менше двох років, поки підніметься відповідний рівень довіри. І в цих умовах дуже важливо, як у країні працюватимуть внутрішні інвестиції. «Для внутрішнього інвестора необхідно створити інституційне забезпечення, — говорить Геєць. — Це хоча б наявність банку реконструкції і розвитку, якого так досі й немає. Потрібні і спеціальні кредитні установи, що підтримують експортно-імпортну діяльність».

Ученого підтримує екс-віце-прем’єр Сергій Тігіпко. На його думку, більший економічний ефект може дати IT-індустрія. Він ставить як приклад Грузію, Індію і Бразилію, де для цієї сфери максимально знизили всі податки (сукупно не більше 10%, у нас — 60%).

ПИТАННЯ ВИЖИВАННЯ

«Україна належить до ринків, що розвиваються, — констатує виконавчий директор «Фонду Блейзера» Олег Устенко, — які повинні показувати темпи економічного зростання, як мінімум вищі, ніж країни старої демократії, західної Європи і США, Японія і Австралія. У цьому питання виживання нашої країни. ВВП на душу населення за купівельною спроможністю в Україні — приблизно $7,5 тисячі. Аналогічний показник у Польщі втричі вищий. У нас ВВП на душу населення чи не найнижчий у Східній Європі».

У результаті можливе посилення міграції, особливо молоді, до інших країн. Плюс проблеми зі старінням населення... Устенко побоюється, що в Україні може виникнути «колосальний запит на популізм». І це в момент, коли бюджет «перебуває у вибухонебезпечному стані». «Оборона сьогодні, звісно, є пріоритетом №1, але це — дорога річ, — зазначає директор фонду. — Для неї в бюджеті мають бути гроші. Але війна рано чи пізно закінчиться, а на Сході тисячі об’єктів зруйновано, десятки тисяч людей без даху. Нам потрібні гроші, щоб відновлювати схід. Але питання в тому, якою має бути його промисловість? Такою самою, як і була?! Чи цьому є альтернатива?». Це для нас колосальне і невирішене поки що питання.

Устенко підкреслює, що Україна зараз «явно стримана нашою співпрацею з МВФ, яка вкрай важлива». У зв’язку з цим, на його думку, країна може опинитися в дуже скрутній ситуації. Нинішні тенденції руху курсу гривні показують, що у нас «немає люфту для маневру», в Нацбанку немає грошей, щоб заспокоїти ринок. І це спостерігається на всіх напрямах. Дефіцит держбюджету, на думку експерта, перевищить обумовлений з МВФ рівень у 8% ВВП і може досягти 10%, що дуже багато. На його думку, єдине, що зараз може вплинути на економіку, — це покращення інвестиційного клімату, а також — значне скорочення тіньового сектора економіки (зараз 53%). Напередодні виборів експерт закликає політиків і економістів не відгукуватися на колосальний запит на популізм, який існує нині в країні.