«Я не передаю нікому відповідальність...»

Історія не завжди буває повністю справедлива до людей, які залишають у ній слід. До політичних лідерів, мабуть, перш за все. Вінстон Черчилль, Франклін Рузвельт, Шарль де Голль, Ленін, Сталін, Гітлер, Муссоліні (ми говоримо тільки про ХХ століття), пізніше — Рональд Рейган, Маргарет Тетчер, Михайло Горбачов — про них написані десятки, сотні томів найрізноманітнішими мовами світу, їх вихваляють, проклинають, критикують, їхній шлях до влади ретельно аналізують. І це природно. Але об’єктивність вимагає визнати, що в цьому переліку провідних політичних діячів минулого століття (дуже різних — тиранів і переконаних демократів, миротворців і розпалювачів війни, консерваторів і відчайдушних радикалів) немає ще одного прізвища. Прізвища людини, яка при всіх своїх прорахунках і помилках дуже істотно, не менше, ніж названі вище знамениті політики, вплинула на хід світової історії.

Саме Гаррі С. Трумен (1884—1972; друге його ім’я було просто ініціалом «S», даним на честь імен дідів — по батькові Андерсона Shipp’a Трумена і по матері — Соломона Янга), 33-й президент США (12.04.1945—20.01.1953), став тим політичним діячем, який прийняв складний виклик історії: зупинити і, більше того, повернути назад експансію радянського, сталінського імперіалізму, що загрожував одразу після завершення Другої світової війни підкоренням десятків держав Східної і Західної Європи, а в перспективі — реальними претензіями на світове панування, прийняв цей виклик і дав жорстку відсіч Кремлю — не довівши, слід особливо підкреслити, справу до третьої світової війни, балансуючи при цьому часто просто на краю прірви (Берлінська криза 1948 р., війна в Кореї 1950—1953 рр.). Держсекретар США Дін Ачесон, один із найближчих співробітників Трумена, вже значно пізніше, у 60-х роках, назвав свого боса «людиною, яка врятувала світ від комунізму». Тут немає особливого перебільшення; як немає його і в назві змістовної статті Сергія Грабовського («День», 26.02.2015) «Президент, який зламав «хребет» Йосифу Сталіну». Більшість американських істориків сьогодні визнають нашого героя видатним президентом. Не лише цей факт, але і безліч актуальних паралелей із геополітичними подіями 2014—2015 рр. (наступ агресивного путінізму на Україну і Східну Європу, реакція на ці агресивні дії нинішнього господаря Білого Дому) змушують знову і знову звертатися до особистості і справ Гаррі Трумена, «неформатного президента», «людини, яка не мала бути президентом», як вважали опоненти.

1. «ОЧКАРИК ІЗ ДІВЧАЧИМ РОТОМ»: ШЛЯХ У ПОЛІТИКУ

Так називали майбутнього лідера світової наддержави в дитинстві. Він виріс у глухому селі на американському Середньому Заході, з дитинства доглядав худобу і допомагав батьку орати землю (Водночас з дитинства був запійним книжником, особливо любив історичні романи. Перед нами — знайомий американцям, та і українцям теж, дуже своєрідний тип селянського, точніше, в нашому випадку — фермерського інтелігента. Таким був і Лінкольн!). Університетської освіти Гаррі не отримав: вчився у публічній школі у провінційному містечку Індепенденс, штат Міссурі, потім тільки у віці 39 років (вже будучи учасником Першої світової війни — пішов добровольцем) вступив до міського університету Канзасу, але був змушений за рік покинути його, оскільки не мав грошей на оплату навчання. Вже будучи у відставці і виступаючи перед школярами, 70-річний Трумен згадував про своє дитинство: «Я ніколи не був популярним. Популярними були ті парубки, які перемагали в іграх і мали великі, сильні кулаки. Я ніколи не був таким. Без моїх окулярів я був сліпий як кажан, і, правду кажучи, я був певною мірою матусиним синочком. Якщо виникала бійка, я завжди втікав». Зате він вивчив напам’ять великі уривки Біблії і навчився грати на піаніно.

Батьки розорилися, продали ферму, батько Трумена працював у Канзас-Сіті (куди переїхала родина) нічним сторожем. А майбутній президент теж перепробував безліч професій: приймальник листів у місцевій газеті; обліковець на будівництві залізниці; клерк у банку. Батько Трумена 1906 року переїхав на ферму своєї матері в штаті Міссурі і покликав сина допомагати. Наступні 11 років його життя — це вирощування кукурудзи, розведення свиней і корів. Років у 30 (здобувши повагу сусідів як «порядна і розсудлива молода людина» і ставши на ноги) Трумен спробував зайнятися бізнесом, навіть добувати нафту й отримувати інвестиції, але в цілому невдало. У квітні 1917-го, одразу після вступу США у Першу світову війну, 33-річний Гаррі записався добровольцем в артилерію Національної гвардії і відплив до Європи (хоча був звільнений від військового обов’язку і за віком, і як фермер). Був вибраний (так тоді було прийнято в армії США) артилерійським капітаном. Воював 1918 року під Верденом (Франція).

Повернувшись на Батьківщину, одружився (знав обраницю, Бесс Трумен, з дитинства, з семи років). Продав свою ферму, позичив гроші в банку і разом з армійським приятелем відкрив магазин одягу. Збанкрутував за два роки, магазин довелося закрити. Друг оголосив себе банкрутом; наш герой, навпаки, керуючись принципами моралі, заявив, що сплатить борги. Зробив це (знадобилося 15 років). Невдача краще, ніж будь-який успіх навчила Трумена цінувати гроші. Коли він став президентом, фінансові успіхи його уряду були вражаючі: чотири роки з восьми (1945—1953) доходи США перевищували витрати попри величезні витрати в корейській війні і необхідність глобального планетарного протистояння СРСР!

1922 р. Гаррі вирішив зайнятися політикою. На нього звернув пильну увагу Том Пендергаст, дуже цікавий діяч (одночасно і «хрещений батько», і підприємець, і «створювач політиків», ще й господар партійної машини на Середньому Заході США). Своєю кар’єрою (з 1924 року — суддя графства Міссурі, з 1934 року — сенатор США, під гаслами підтримки «Нового курсу» президента Рузвельта) Трумен був цілком зобов’язаний Пендергасту. І не приховував цього. Більше того, коли 1940 року Пендергаста було арештовано за «несплату податків» і «відмивання сумнівних грошей» — Трумен, вже досить відомий сенатор, борець із корупцією, рішуче відмовився засудити «старого друга», заявивши: «Я не вірю, що Том Пендергаст скоїв ці злочини, і я не з тих, хто покидає корабель, коли він тоне».

Трумен характеризував себе як «найбіднішого сенатора у Вашингтоні» («Мені з дружиною насилу пощастило знайти 4-кімнатну квартиру, на оренду якої вистачило б грошей»). При першій зустрічі з Рузвельтом, як згадував наш герой, у нього віднялася мова. Але невдовзі ім’я Трумена виголошуватиметься з повагою в столиці. Втім, ось один висловлювання, зроблене ним 23 червня 1941 року («Нью-Йорк Таймс»): «Якщо ми побачимо, що перемагає Німеччина — нам треба допомагати Росії; якщо ж ми побачимо, що перемагає Росія — нам треба допомагати Німеччині. І таким чином нехай вони вбивають один одного якомога більше; хоча я не хочу перемоги Гітлера ні за яких обставин». Слова, що заслуговують пильної уваги й аналізу.

2. ТРУМЕН І СТАЛІН: ІСТОРИЧНИЙ ПОЄДИНОК

Президент Рузвельт 1944 року погодився (не без зовнішнього тиску) висунути сенатора Трумена кандидатом на пост віце-президента США від «своєї» Демократичної партії (кандидатом у президенти, природно, був сам Рузвельт). Після перемоги цього тандему на виборах у листопаді Гаррі Трумен офіційно посів другий за значенням пост у країні. Втім, у Трумена не було жодних ілюзій («З 10 осіб на вулиці дев’ять не зможуть назвати імена хоча б двох із останніх десяти віце-президентів»; «Зараз усі прості громадяни хочуть подивитися, як виглядає віце-президент, чи може він ходити і чи має зуби!»). Все змінилося 12 квітня 1945 року: Рузвельт раптово помер, і, згідно з Конституцією, віце-президент Трумен негайно склав присягу на Біблії і став господарем Білого Дому. В день похоронів він зробив «візит ввічливості» Елеонорі Рузвельт, яка тільки-но стала вдовою, і зі співчуттям запитав її: «Що я можу для Вас зробити?». Дружина покійного президента відповіла: «Ні, Гаррі, скажіть мені, що я можу зробити для Вас? Ви уявляєте міру своєї відповідальності?».

ЖАХЛИВИЙ АТОМНИЙ «ГРИБ», ЩО УТВОРИВСЯ НАД ХІРОСІМОЮ 6 СЕРПНЯ 1945 РОКУ. КОЛИ РОБЕРТ ОППЕНГЕЙМЕР, ВІДОМИЙ ФІЗИК, ЯКИЙ БРАВ УЧАСТЬ У СТВОРЕННІ БОМБИ, ПРИЙШОВ ВОСЕНИ ТОГО Ж РОКУ НА ПРИЙОМ ДО ТРУМЕНА Й ПОЧАВ ГОВОРИТИ, ЩО НЕ МОЖЕ ДАЛІ ЖИТИ, БО НА ЙОГО РУКАХ — КРОВ. ПРЕЗИДЕНТ У ВЛАСТИВІЙ ЙОМУ МАНЕРІ ЖОРСТКО ВІДПОВІВ: «НЕ ТРЕБА ІСТЕРИК. КРОВ — НЕ НА ВАШИХ, А НА МОЇХ РУКАХ! Я ВІДДАВ НАКАЗ, І Я ВІДПОВІДАЮ ЗА ЦЕ!»

Він уявляв — і саме тому став видатним президентом (92-річна мати Трумена сказала йому 13 квітня 1945 року: «Гаррі, старайся, але грай за своїми правилами». А він сам заявив тоді так: «Я маю намір слухати всіх, але остаточні рішення ухвалюватиму сам»). У найбільш напружені дні світових криз у Берліні, Кореї 33-й президент чітко заявляв: «Я не передаю нікому відповідальність і не відміняю жодних власних рішень». І ще: «Ядерна зброя в США завжди буде перебувати під контролем не військової, а цивільної влади» (враховуючи натиск генералів, таких, як Макартур, це було дуже важливо!).

Він розумів, що суть його відповідальності (тепер, коли Світова війна завершена, коли він ухвалив страшне, жорстоке, гідне прокльонів рішення скинути атомну бомбу на Хіросіму і Нагасакі — як він говорив, аби зберегти життя 500 тисячам своїх солдатів) — в тому, аби зупинити наступ Сталіна у світовому масштабі. Це прагнення не було продиктоване особистим марнославством (слова Трумена: «Важко уявити, скільки всього можна домогтися, якщо не думати про те, хто на цьому прославиться!»). Це було обумовлено чітким ідеологічним баченням того, що відбувається.

33-й президент США розумів головне і зазначав: «Я вважаю, що політика Сполучених Штатів повинна полягати в підтримці вільних народів, які чинять опір спробам озброєної меншості або через зовнішній тиск підпорядкувати їх. Я вважаю, що ми зобов’язані допомагати вільним народам самим визначати свою долю. Насіння тоталітаризму зростає в нужді й убогості. Вони поширюються і проростають на злій землі бідності і розбрату. Вони постають на повний зріст, коли вмирає людська надія на краще життя» (з виступу в Конгресі 12 березня 1947 року, що заклав основи політики «стримування комунізму»).

Причому важливо зазначити: у внутрішній політиці в ті роки Трумен займав зовсім не ультраправі, а швидше лівоцентристські позиції. Ось основні тези «Справедливого курсу», що проводиться президентом у 1948—1951 рр.: 1. Широкий економічний контроль з боку держави; 2. Введення нових податків для збалансування національного бюджету і зниження національної заборгованості; 3. Відміна законів, що обмежують права профспілок; 4. Підвищення мінімальної зарплати; 5. Різке розширення соціального забезпечення, вдосконалення медичного страхування, збільшення федеральних витрат на освіту, програма будівництва житла для бідних. 6. Поглиблення законодавства з питань цивільних прав. 7. Підтримка малого і середнього бізнесу.

Але до сталінського СРСР ставлення у президента було гранично чітке. «Росію може зупинити тільки залізний кулак», — говорив він радникам, підкреслюючи, що радянська експансія загрожує всьому світу. «Вони розуміють тільки силу», — додавав Трумен. І головне — діяв відповідно. Була зупинена (без війни!) спроба Сталіна (1948 року) «з’їсти» Західний Берлін. Трумен запустив «повітряний міст» у місто в умовах повної радянської блокади; за 14 місяців існування моста було здійснено 278 тис. польотів (літаки приземлялися кожні чотири хвилини, доставляючи берлінцям все необхідне, бувало — щохвилини). За 14 місяців Сталін відступив. Було дано відсіч агресії Півночі в Кореї (війна 1950—1953 рр., коли людство не раз стояло на межі війни — окрема велика тема). У квітні 1949 р. було створено Організацію північноатлантичного договору (НАТО) — теж ініціатива Трумена. Нарешті, план Маршалла 1947 р., що дозволив економічно і соціально відновити післявоєнну Західну Європу, врятувати її від комунізму, — теж його заслуга. Він робив більше, ніж говорив.

3. ВИБОРИ 1948 РОКУ — ПЕРЕМОГА З РЕЙТИНГОМ, ЯКИЙ ВІД САМОГО ПОЧАТКУ БУВ «ГАНЕБНО НИЗЬКИМ»

У листопаді 1948 року мали відбутися вибори президента США. У Трумена, на одностайну думку експертів, майже жодних шансів не було. Його суперника, кандидата республіканців Томаса Дьюї, підтримувало 65 відсотків редакторів газет, 78 відсотків читачів (Дьюї більш освічений, послідовний, в рідному штаті розгромив мафію). Але Трумен іронічно ставився до рейтингів. Він написав у щоденнику: «Що було б, якби Ісус Христос, Мойсей, Мартін Лютер озиралися, виконуючи свою місію, на рейтинги? Чи досягли б вони тоді хоч чого-небудь?». Він, всупереч усьому, був упевнений в успіху.

Президент організував надзвичайно напружену кампанію, в якій головна роль відводилася йому самому. Він об’їхав всю (!) американську глибинку на потязі (точніше кажучи, на задньому причіпному вагоні потяга) «Магеллан» — з необхідним зв’язком із Білим Домом, вітальнею, їдальнею, п’ятьома спальнями. Задню частину вагона було оформлено як трибуну (на шістьох або сімох осіб). За перші два тижні кампанії Трумен виголосив шість великих офіційних промов і близько 70 неформальних («Фермери і робітники! Ви будете невдячними свинями, якщо забудете все, що я зробив для вас», — говорив Трумен. Люди схвально кричали: «Піддай жару цим товстунам із Вашингтона, Гаррі!». В цілому Трумен щодня виступав не менше 10 разів (інколи — 16), і так — 110 днів поспіль! У день виборів Гаррі з’їв на вечерю сендвіч, випив коньяку, послухав телепрогнози, що передрікали йому поразку, і спокійно ліг спати. На ранок він, переможець, приймав поздоровлення: 24,8 млн голосів проти 21,6 млн у Дьюї. Деякі журналісти-лжепророки публічно з’їли номери своїх газет.

***

У січні 1953 р. Трумен поступився місцем у Білому Домі генералові Ейзенхауеру. У прощальній промові до громадян країни 15 січня він сказав: «Коли історія говоритиме, що мій президентський термін став початком холодної війни, треба буде додати, що за ці вісім років ми виробили курс, який приведе нас до перемоги над комуністичною тиранією». Він мав рацію.