«Людина-оркестр» — Олег Мацех

Мабуть, 2014-й найяскравіше виявив багатогранність особистості громадського діяча Олега Мацеха. Ще 2005 року він став ініціатором створення Громадського форуму Львова, який об’єднав лідерів різноманітних рухів (нагадаємо, у «Дні» № 167 від 18 вересня 2008 року ми писали про боротьбу ГФЛ на чолі з Мацехом із винуватцями знищення будинку видатного композитора Ярослава Ярославенка). Зрештою діяльність медика за освітою, підприємця і громадського діяча збільшила масштаби. Олег Мацех був учасником і першого Майдану 2004 року, і активно підтримав Євромайдан. Понад те — саме він зініціював одну з найкращих культурних акцій під час протестів — «Революційне піаніно». До речі, спочатку воно з’явилося у Львові — ще до революційних подій, щоб місто було більш мелодійним. Але особливого звучання вуличне піаніно набуло саме під час Євромайдану — у Києві воно спочатку з’явилося перед кордоном міліції, що охороняла Адміністрацію Президента. Олег Мацех тоді написав на своїй сторінці у Facеbook: «Так наша родина відповідає на агресію», адже першим на піаніно зіграв його син Маркіян. Акція знайшла дуже велику підтримку — після цього піаніно звучало на євромайданах більше десятка обласних центрів і невеликих міст.

Також Мацех увійшов до складу «Реанімаційного пакету реформ» — експертного кола, яке розробило пропозиції системних реформ для країни. А недавно Олег Ярославович зголосився вирішити на рівні Львова (спочатку?) одну з найболючіших хронічних проблем — безпритульних тварин. Знову ж таки, для цього разом із зоозахисниками він розробив чіткий план дій (див. «День», № 238 від 18 грудня 2014 року).

Як оцінює прожитий рік «людина-оркестр» Олег Мацех? Читайте у його відповідях на запитання новорічної анкети «Дня».

Постійним читачам, партнерам та експертам нашої газети цього року ми запропонували відповісти на три запитання:
1. 2014-й рік на тлі історії (думка, деталь, штрих, фото).
2. «День» на тлі року.
3. Ваш світ цього року — з чого він складався (основні події, люди, враження).

 Олег МАЦЕХ, громадський діяч, координатор Громадського форуму Львова:

1.  Це нелегкий, але однозначно важливий рік в історії України. Я противник того, якщо хтось називає рік невдалим. Нам мою думку, рік є вдалим, тому що вперше відбулося кілька таких надважливих подій в історії України. Зокрема, справді почалося падіння совкової ментальності (говорю, наприклад, про ленінопад). Хоча про подолання «совка» казати, звичайно ж, зарано...

По-друге, нам вдалося повалити режим. Це було зроблено кров’ю,  тому маємо перед загиблими величезну відповідальність. Знаємо, що чи не всі держави відбувалися через війни, протистояння, отож державу треба вистраждати — на тарілочці її ніхто не принесе. Тому після цих наших жертв українці зрозуміють ціну держави — дуже на це сподіваюся. 

Крім того, важливо ще таке. Якщо після першого Майдану повсталі сподівалися, що за них хтось зробить цю справу (хто перекладав відповідальність на Ющенка, хтось — на Тимошенко), то сьогодні ситуація кардинально інша — люди не покладають надій на політиків, розуміючи, що відповідальність — передовсім на них. І це ознаки появи громадянського суспільства.

Також для мене цей рік знаковий тим, що Янукович розбудив сплячу країну, а Путін починає об’єднувати. Війна — це як хвороба: або ти її перемагаєш, або вона тебе. Іншого немає! Тобто або ми зараз залишаємося, або щезаємо. Важливо, що нарешті Росія показала себе — як країна-агресор. Думки щодо України понад 50 % росіян засвідчують імперські настрої, які, на мою думку, були превалюючими у люмпену Росії, бо не міг би один Путін, якщо здорове суспільство, так ним  маніпулювати. 

Ми нарешті чітко визначилися з векторністю, тобто тепер знаємо, хто є наші вороги, а хто — партнери. І це — вперше за всю історію України, а не тільки за роки незалежності.

Якщо Україна вистоїть, то в неї вчитиметься увесь світ — сьогодні наша країна опинилася за зламі цивілізацій, і від того, як буде вирішено питання між цивілізаціями, залежить і майбутнє України, відповідно — відносини сходу і заходу. 

2.  Можу відповісти кількома словами: об’єктивно, актуально, знаменито. Якщо глибше... Я просто низько вклоняюся колективу газети «День», а особливо — головному редактору пані Ларисі Івшиній, яка керує фактично єдиною інтелектуальною газетою в Україні, що не опускається до примітивізму, аби притягнути читацьку аудиторію. «День» завжди мав високу інтелектуальну планку, і під час Майдану ця планка була на особливій, надвисокій, висоті. Я собі взагалі не уявляю журналістики без газети «День».

3.  Мій світ складався із піанін перед «Беркутом»... Тобто я переконаний: якщо ми будемо чинити тільки-но агресією на агресію, не здобудемо жодної перемоги. Нам потрібно витіснити агресію зі свого серця  і голови. Так! Ми мусимо давати гідну відсіч, але не маємо через агресію бути маніпульованими іншою країною. На мою думку, поширення агресії на цілу Україну призведе до її краху.

Я бачив Майдан, бачив всі ці події... І мене оточували люди, які не впадали в агресію, керувалися любов’ю...

Для мене цей світ — світ любові та співчуття. Завжди намагався, у всіх своїх діях йти тим шляхом. На мою думку, для України, для всіх нас — це світ перемоги.