Брама Великого Серця

У стародавні часи вчення розпочиналося з покладання учнем руки на власне серце. Учитель закликав дослухатися, як воно б’ється. Бо то є перший стук у браму Великого Серця. І якщо не почути його, то приголомшить тебе биття Серця Великого. Так через пізнання себе торується шлях до безмежжя... Так промовляє серце до серця, так голоси сердець зливаються в набат Великого Серця людства. Так концерт, присвячений українським в’язням, незаконно утримуваним Російська Федерація, який відбувся на Михайлівській площі 19 червня у Києві, трансляторами людяності додав сили духу нескореності тим, хто далеко від рідної землі, з’єднав акторів, музикантів, глядачів, усіх покликаних небайдужістю...

Між колонадою та кам’яницею, де нині працює ініціатор акції — Міністерство закордонних справ України, розмістили сцену. Здається, цей архітектурний шедевр у стилі сталінського бароко, який стверджував абсолютизм влади над усіма виявами життя, цей палац комуністичної бундючності, емблема непорушності режиму, гордо відчув себе античним амфітеатром. І як тут не згадати про увагу митців, соціологів, філософів до театральності соціального буття... Гі Дебор характеризує сучасне суспільство як «суспільство вистави». Жорж Баландьє описує політичне буття як «видовищну виставу», яка вдається до символічних способів поведінки. Театральність, яка вправно об’єднує різнорідні сфери демонстративної поведінки, дедалі яскравіше виборює значення характеристики явищ соціального життя. Вона не тільки привертає увагу натовпу, а й перетворює його на свідому громаду.

Це той момент, коли співучасть, як необхідність, стає доброчинністю. Коли безумовна мораль, як ідеалізоване необхідне, демонструє різницю з мораллю за звичаєм.

Коли мораль стає незалежною складовою гуманізації громадського життя. Коли поведінка, вчинки громадянина, може, й поза свідомістю слугують вивищенню моралі загалом.

Цей вечір дивним чином продукував калейдоскоп підтекстів.

Добре знаний ансамбль, із всесвітньо відомим віолончелістом-диригентом Дмитром Яблонським (США — Ізраїль) під художнім керівництвом Олеся Яська, ніби спеціально для цієї акції влучно названий «Київські солісти», запропонував багату музичну програму. Титульний твір концерту «Нічна серенада» Вольфганга Амадея Моцарта ніби спеціально загубив п’яту частину та визначення складу інструментів для виконання. Твори Едуарда Елгара, як і його найвідоміші «Енігма варіації», нагадують немовби знайомі мелодії, які щоразу перетікають у щось нове й незнане...

Шаленство почуттів у музиці Петра Чайковського прискорює серцебиття. Усі знаки злилися в потужний голос живої співтворчості поважного зібрання заради торжества справедливості, людяності й добра.

Мабуть, нині дипломатія долучається до творчості, мистецтва, неординарності. Принаймні так сприймаються дипломатично-мистецькі ініціативи керованого Павлом Клімкіним МЗС України.

Казав Артур Шопенгауер: «Життя і сновидіння — сторінки однієї книжки». Тож нехай супроводжують їх серенади, а не какофонія війни. А на просторі від Михайлівського Золотоверхого собору до Святої Софії замість «київського пентагону» постане Брама Великого Серця України!