Нема свободи людини без свободи народу. І немає свободи народу без свободи людини
Ярослав Стецько, голова Проводу ОУН-Б

Група «Г.В.Х.»

8 жовтня, 2008 - 00:00

Художники не люблять таких пишномовних слів, як «євроінтеграція», проте залюбки інтегруються при першій же нагоді.

Якщо українське мистецтво органічно сприймають на Заході, хіба це не важливий крок до взаєморозуміння між країнами в цілому? Троє українських художників — Олена Голуб, Гліб Вишеславський та Володимир Харченко (група «Г.В.Х.»), добре відомих своїми експериментальними роботами в сучасному мистецтві, в жовтні цього року представляють в Амстердамі виставку «Цифрове подвір’я №3».

Українських художників у Голландії презентує галерея Фонду сприяння розвитку мистецтв та Посольство України в Королівстві Нідерланди (Амстердам). Виставка відбувається в Амстердамі, Marius van Bouwdijk Bastiaansestraat 28, а з 3 по 26 жовтня роботи можна побачити у галереї Stichting WG Kunst.

Минулого року у Києві експонувалися роботи сучасних художників Голландії Рене ван Кемпена та Жозеван Туберген. Їм дуже сподобалися пам’ятки нашої столиці та Одеси, хати, вишиванки й вареники у Пирогові, та взагалі живописна природа нашої країни. Тепер друзі й колеги зустрічаються на землі, яка дала світові таких знаменитих художників, як Рембрандт та Ван Гог.

Назва творчого об’єднання «Г.В.Х.» складається з перших літер прізвищ художників, які кожний своїм шляхом прийшли до використання у своїх роботах цифрової техніки.

Сучасне суспільство широко використовує прогресивні технології перш за все в індустрії розваг, рекламі споживчих товарів та в інших комерційних цілях. Група «Г.В.Х.» ставить перед собою складну задачу знайти в цій налагодженій машині місце дійсно художній творчості, а не тільки прикладному обслуговуванню комерції, чим змушені займатись безліч дизайнерів, режисерів «смачних» кліпів тощо. Використовуючи згадані естетичні прояви як документи часу, художники позбавляють їх прагматичної функціональності у своїх композиціях.

Так, принти Олени Голуб «зрежисовано» здебільшого у пізнавальному векторі. Кожний її цифровий аркуш створено на межі часового й ментального перетину, почерпнутого в історії та сучасності України. Вона змішує сцени з вуличного життя, де тінейджери пишуть графіті, перехожі смакують хот-догами на тлі величних монументів, встановлених у міському просторі видатним філософам минулого, майстрам слова, пензля й класичної музики.

Фотороботи Гліба Вишеславського досліджують взаємодію домашнього, інтимного прояву особистості в публічному просторі. Композиції з білизною, що сохне на подвір’ї, розгортають епічну історію людської екзистенції. Вони підкреслюють беззахисність і тимчасовість тепла щойно вбраного одягу у величному архітектурному ансамблі, створеному на потребу соціуму, де перебувало не одне покоління таких самих створінь: дітей, юнаків, дівчат, жінок, чоловіків, і, нарешті, немічних старих без ознак статі...

Цифрові метаграфії Володимира Харченка вихоплюють з урбаністичного середовища суттєві моменти так, ніби відбувається миттєвий, нетривкий, але потужний, немов блискавка, контакт індивідуального й суспільного. Плин вуличного життя, де всі поспішають у безлічі справ і без справ, підкоряючись ритму, все-ж таки дає змогу прояву, хоч і миттєвого, одвічній поезії, яка, видозмінившись, живе в думках і творах художника нового тисячоліття.

Петро ЯКОВЕНКО
Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів