Код натхнення

Незважаючи на складні соціально-політичні виклики сьогодення в Україні, відзначення своєрідного «повноліття» цього унікального свята класичної музики відбулося завдяки ентузіазму засновника Рахманіновського фестивалю — Благодійного фонду на честь сім’ї Алчевських, професора Лариси Трубнікової, при підтримці Міністерства культури України, Харківської ОДА, Харківської міськради, Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого.

Харківський фестиваль, присвячений Рахманінову, давно переріс регіональний вимір. Ще 2004 року його було включено до Всесвітнього реєстру Рахманіновських фестивалів. Цьогоріч всесвітнє Рахманіновське товариство зі штаб-квартирою у Лондоні, очолюване знаменитим піаністом Володимиром Ашкеназі, гостинно відчинило свої двері харківському фестивалю. Цей знаменний момент у біографії фесту, став, по суті, точкою відліку його визнання світовою музичною громадськістю, а Харків відтоді став вважатися «дійсно Рахманіновською столицею».

Концерт-відкриття запропонував слухачам солоспіви С. Рахманінова на вірші Т .Шевченка, що прозвучали у натхненному виконанні лауреатів та дипломантів Міжнародного конкурсу вокалістів імені Івана Алчевського «Алчевський-дебют». Власне, цей концерт став своєрідним «ювілеєм у ювілеї», адже був присвячений урочистому відзначенню 70-ліття відомого співака, екс-харків’янина, народного артиста України, соліста Національної опери, професора НМАУ Олександра Вострякова. Виступи його студентів стали найкращим подарунком улюбленому педагогу, а виступ самого ювіляра — сюрприз меломанам місту, де він свого часу у Харківському університеті мистецтв (у класі знаменитого педагога Тамари Веске) опановував секрети вокальної майстерності.

Хедлайнером фестивалю став концерт знаменитого українського піаніста-віртуоза, екс-львів’янина, а нині москвича, лауреата численних міжнародних конкурсів, володаря багатьох престижних мистецьких відзнак, кандидата мистецтвознавства Дмитра Онищенка. Виконання таких масштабних полотен Рахманінова,як Другий, Третій та Четвертий фортепіанні концерти (і це впродовж одного вечора!) — по силах не кожному піаністу. Втім, Д.Онищенко відомий у музичному світі як амбітний втілювач цікавих концептуальних проектів. Кожна його інтерпретація — це нове «прочитання» оригіналу, при озвученні якого образно-емоційний зміст твору стає поштовхом для глибоких роздумів над візією майбутнього. Виконання ним рахманіновських шедеврів створило у залі особливо піднесене емоційне поле. Перед слухачами, ніби сторінка за сторінкою, розгорнулася у всій своїй повноті ретроспектива життя композитора з його драматичними колізіями, юнацькими пориваннями, емоційними пристрастями — духовними злетами, романтичною піднесеністю, безмежною ліричністю, ніжним замилуванням красою природи, буремними й навіть трагічними ностальгійними станами душі. Справжньої гармонії та прецизійного взаєморозуміння між солістом і Академічним симфонічним оркестром Харківської обласної філармонії було досягнуто під орудою диригента Юрія Янка.

Особливий захват публіки викликало виконання Д. Онищенком Другого ( «брендового» твору для всіх 16-ти фестів Рахманінова) фортепіанного концерту. Цей твір, написаний на початку 1900-х, став знаковим у творчій біографії маестро. Саме тоді Сергій Васильович після тривалої творчої кризи повернувся до композиції завдяки зусиллям відомого лікаря-гіпнотизера Миколи Даля, якому й присвятив свій концерт. Нагадаємо, М.Даль був правнуком знаменитого автора «Толкового словаря живого великорусского языка» Володимира Даля, який народився на Луганщині, прекрасно володів українською мовою, чудово знав побут і звичаї українського народу...

Не менш цікавими виявляються й маловідомі факти з родоводу Сергія Рахманінова, безпосередньо дотичні до біографії нашого Тараса Шевченка. Як з’ясувалося, мати Сергія Васильовича — Любов Петрівна Бутакова — походила зі знаного дворянського роду Бутакових — славетної сім’ї морських офіцерів. І саме рідний брат діда композитора — мореплавець, контр-адмірал, географ Олексій Іванович Бутаков був очільником знаменитої Аральської описової експедиції 1848—1949 рр., коли, на його прохання, Т.Шевченка, як художника, було включено до складу експедиції. Під час цієї подорожі вони разом перебували на шхуні «Костянтин» і жили в одній каюті. Дружні стосунки між поетом і О.Бутаковим тривали впродовж усього аральського походу, а пізніше і в Оренбурзі, де на прохання Олексія Івановича Тараса Григоровича залишили для остаточного опрацювання матеріалів експедиції. До речі, Шевченко є автором малюнку «О. Бутаков і фельшер О. Істомін в комнате укрепления Косарала» (папір, сепія), який зберігається у Національному музеї ім. Т.Г.Шевченка. Акварелі та понад п’ятдесят віршів було написано поетом під час зимівлі на Косаралі... А за порушення царської заборони Шевченкові малювати на Бутакова було накладене дисциплінарне стягнення. За ним було встановлено негласний нагляд. Для опального дослідника Арала на три роки зачинилися двері столичних вчених аудиторій... Ось такі примхливі переплетення життєвих колізій видатних особистостей залишилися у спадок потомкам... Мимоволі виникає думка: то чи не стали солоспіви Рахманінова на вірші Шевченка у перекладі Плєщеєва «Полюбила я на печаль свою» і «Дума» своєрідним відлунням генетичної пам’яті про взаємини представників його роду з Кобзарем?... Ці цікаві факти з історії родоводу С. Рахманінова стали об’єктом уваги Лариси Трубнікової, яка у своєму виступі на ХІ міжнародному науково-теоретичному симпозіумі «Т. Г. Шевченко в контексті світової культури», що відбувся в рамках нинішнього Рахманіновського фестивалю, наголосила, що Кобзар, як геніальний поет, увійшов у життя Сергія Рахманінова майже від моменту народження, всотавши любов до поета з молоком матері...

Фестиваль завершився, а його організатори вже планують нові масштабні задумки 2015-го року. Принаймні Дмитро Онищенко зголосився виконати всі фортепіанні концерти Сергія Рахманінова!