Лірик реалістичного живопису

Минуючи сумнівну кон’юнктуру часів СРСР, кар’єрні та комерційні амбіції, художник завжди займався вільним живописом, а також заняттями з учнями в приватній студії. Можливо, саме за ці якості його цінують друзі і колеги, а рівень його живопису дозволяє вважати його справжнім нащадком кращих традицій класичного реалістичного живопису кола Кончаловського і Машкова, Сєрова і Левітана, Пластова і Герасімова.

Шлях Ігоря Чамати до мистецтва в значній мірі обумовлений середовищем, що його оточувало з дитинства. Він народився в інтелігентній родині із дворянськими коріннями, батька — Павла Чамату — ще пам’ятають учні з Педагогічного інституту, де він був професором та директором. В родинному колі Чамати збереглася пам’ять про деяких представників попередніх поколінь, є книги-мемуари відомих діячів культури XIX століття, де згадані їхні прізвища, залишились також окремі документи та старовинні фотографії. Відомо, що рід художника бере початок із шановної родини чеських дворян, панів Котеків. Брат дідуся художника — скрипаль, був улюбленим учнем відомого російського композитора Петра Чайковського. По материнській лінії, один з родичів художника був Головою з’їзду мирових суддів Мінської губернії. Прадідусь митця — полковник царської армії, нагороджений орденом Св. Анни та Георгіївським хрестом. Бабуся Ігоря Чамати по батьковій лінії походить із родини Немировича-Данченка — театрального режисера, засновника Московського художнього академічного театру.

Глибоке занурення до родового дерева художника дозволяє одразу ж зрозуміти, чому його живопис має так багато по-справжньому аристократичних рис. Пензель пана Ігоря іноді нібито ледве торкається поверхні полотна, лише натякаючи на матеріальність певної речі, а іноді — широко і яскраво, з гедонистично насолодою виписує червоні бутони троянд, або білі полупрозорі пелюстки жасмину. Ніколи пан Ігор не був схильний до штучного і помпезного, так званого салонного живопису, а вмів розкрити глибинну красу в простих польових квітах й травах, осінніх грибах з вологими лісовими листками, що випадково пристали до «шляпок», зрілих маків та дикої іржи. Навіть і звичайні білі ромашки він вміє так чутко і закохано написати, що в цих ніжних пелюстках відчувається космос природи, де все між собою пов’язано. Надзвичайно вражають і дуже ліричні за настроєм пейзажі, що написані з натури в історичному центрі Києва: «Березень» та «Золоті Ворота».

Проте, формування цього майстра таким, як ми його сьогодні знаємо, звісно мало певні етапи іманентного розвитку, і тому є сенс звернутися до фактів з його біографії. Народився Ігор Чамата у 1946 році в Києві, закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Шевченка та живописний факультет Київського художнього інституту. Серед його викладачів — визнані в Україні майстри пензлю, професора С. Єржаківський, К. Трохименко та В. Пузирьков. Тема дипломного твору виникла майже спонтанно, під враженням від п’єси забороненого і репресованого письменника Куліша, під назвою «97»: молодий митець написав «Комітет незаможників», тобто тих, хто займався процесом розкулачування населення у 20-ті роки. Треба підкреслити, що над дипломом він працював дуже наполегливо: всі образи написані з натури, під час літнього перебування в українському селищі. Саме завдячуючи численним літнім етюдам, особистої спостережливості та натхненню, він захистив свій диплом на «відмінно», і мав схвальні відгуки не тільки від викладачів Інституту, але також від майстра живопису, московського художника Піменова, що перебував в той час в Києві.

Після успішного захисту молодий автор був рекомендований до вступу в аспірантуру Академії мистецтв. Він активно приймав участь у групових республіканських виставках, став членом Спілки художників України. Одне з перших замовлень від комбінату Спілки — дві картини на пушкінську тему, «Капітанська донька» та «Євгеній Онєгін».

Крім станкових творів, цікавою сторінкою творчості майстра також є і монументальний живопис. Слід згадати полотна, виконані на замовлення Музею медицини. Особливою виразністю відрізняються тематичні багатофігурні композиції — «Висипний тиф у роки громадянської війни в Україні (1918—1920)» та «В інфекційному бараку». Вони надруковані в спеціальному каталозі, і є в постійно діючий музейній експозиції. Ігор Чамата також є автором тематичного твору для Музею Ю. Гагаріна в Саратові (Росія), та кількох картин для Музею історії Києва, що знаходиться на Подолі.

Приблизно з 1980-х років митець майже цілком присвятив себе камерному станковому живопису. Головним чином, це міські пейзажі із зображенням історичного центру Києва (Київська лавра, Софіївська площа, Золоті Ворота) та пленерні краєвиди (Труханів острів, Гідропарк). Працюючи в колі своїх колег, відомих пейзажистів — Єржиківського, Киянченка, Одайника, Волобуєва — Ігор Чамата успадкував деякі риси, які в цілому притаманні поколінню, що сформувалося у 50 х — 70-х роках. Отже, «Березень», «Дніпро» , «Золоті Ворота», «Зимовий вечір», «Софія Київська» та інші пейзажі, мають всі ознаки кращих здобутків cоцреалізму, широко відомого і надзвичайно популярного в наші часи навіть за межами України. Особливість пана Чамати полягає в тому, що, працюючи нібито в одному напрямку з вищеозначеними художниками, він має свою особливу манеру.

Індивідуальний стиль Ігора Чамати проявляється головним чином в надзвичайно скрупульозній, стримано-суворій роботі із натурою. В пейзажах і деяких натюрмортах він наближається до графіки, бо жодна деталь не минує ока майстра, він надзвичайно якісно ліпить форму за допомогою світло-тіньових нюансів, переконливо передає денне світло та вечірні сутінки, загадково-тримтячі нічні тіні київських бульварів. Свої улюблені — дрібні, тонкі, майже пунктиром виписані мазки, художник ніколи не замінює на брутально-широкі і не користується шпателем. Правдиве зображення натури — головний девіз його творчості. Тому працелюбство і наполегливість в роботі завжди були добрими сусідами мистецькому натхненню художника.

Численні натюрморти із квітами значно ширше розкривають його поетичну і романтичну натуру — саме в «Бузку», написаному в манері Петра Кончаловського, в «Яблуках і грушах» в дусі Іллі Машкова, а також численних «Трояндах» «Жасмині», «Півоніях» і «Півниках» можна відшукати таємницю професійного успіху. Пишучи квіти, майстер розмірковує про життєві парадокси, про плинність часу, про гармонійність природи. Недаремно поєднання на одному полотні зовсім ще юних рожевих бутонів троянд та вже повністю розкритих квітів, наштовхує глядача на філософські роздуми. Артистично і невимушено написані букети, що часто зображуються в ефектних кришталевих вазах, іноді в оточенні бронзових або фарфорових аксесуарів. Прості польові квіти, ромашки і айстри, Ігор Чамата пише в звичайному глиняному глечику, а поруч на столі зображені спілі яблука та груші, садове листя. Пишний, трохи вологий i пахучий «Бузок» — в плетених селянських корзинах, написаний у бурхливій імпресіоністичній манері.

До речі, цікаво, що до спадщини французького імпресіонізму майстер прилучився ще в юності, коли в межах Радянського Союзу навіть не було друкованих монографій і альбомів про цей «декадентський» напрямок. Проте художник сам знаходив окремі листівки, читав зарубіжні видання, колекціонував репродукції «заборонених» художників Моне, Сіслея, Марке, Ренуара.

Можливо, що саме юнацька закоханість в імпресіоністів вплинула на створення серії натюрмортів з бузком початку 2000-х років, бо від цих полотен з пульсуючим кольором не можна відірвати очей. «Червоні маки» в кількох варіантах також належать до найбільш вдалих знахідок майстра. Нехтуючи другорядними деталями, він акцентує глядацьку увагу саме на чистому пігменті червоної фарби і надзвичайно живо пише ці царські квіти, що на жаль, мають тенденцію миттєво в’янути. Лише багаторічний досвід і гарна зорова пам’ять допомагають художнику довести до кінця картини з тендітними і вибагливими квітами — пролісками, маками, тюльпанами та незабудками. І зовсім особливе місто серед натюрмортних творів займають щирі і зворушливі в своїй природній простоті, полотна із зображенням лісових грибів, осінніх яблук, груш та горіхів. (До речі, взагалі не в кожного майстра є натюрморти з такою своєрідною тематикою). Лише справжня любов до природи дозволила пану Чаматі так переконливо написати ці осінні дари — повнокровно, матеріально, але водночас і дуже особисто-інтимно. Він зумів захоплено і талановито розкрити їх тонку красу. Саме нa прикладі цих картин знов і знов переконуєшся, що головне — не власно мотив, а вміння майстра цей мотив розкрити — згадаємо «Персики» Моне, «Яблука і груші» Кончаловського, етюдний «Натюрморт з мідним тазом» Рєпіна. Інколи по другорядним творам можна оцінити справжній професіональний рівень майстра.

Важливо пам’ятати також, що крім власної творчості, Ігор Чамата працював як вчитель малюнку, композиції і живопису, підготовлюючи абітурієнтів до вступів в столичні мистецькі ВУЗи. Його учні із вдячністю згадують свого наставника — толерантного, проте водночас і вимогливого. За свою багаторічну діяльність пан Чамата зумів виховати в багатьох із свої учнів не тільки суто професійні навички, але і цікавість до літератури з питань мистецтва, звичку до регулярного відвідування музеїв та вернісажів сучасних художників.