Оновлений «Запорожець за Дунаєм» — динамічний і яскравий

Так сталося, що прем’єра цього твору відбулась в далекому Петербурзі в 1863 році на сцені Маріїнської опери. Його автор — славетний український бас, земляк і побратим Тараса Шевченка Семен Гулак-Артемовський на той час був її солістом. Через рік «Запорожця» було поставлено в Москві у Большому театрі. Відтоді «Запорожець за Дунаєм» не лише відкрив історію української комічної опери і піднявся до класичного рівня, а й став найулюбленішим, справді народним, ототожненням і уособленням патріотизму, волелюбства та туги за Батьківщиною українського народу для всього світового українства.

Після прем’єри, «Запорожець» виставлявся ще 12 разів у Петербурзі та кілька разів у Малому театрі в Москві, а потім його було знято з репертуару (вийшов сумнозвісний «Валуєвський циркуляр») й відновлено лише через 20 років у Ростові мандрівною трупою Марка Кропивницького з ним самим у головній ролі

У часи Пролеткульту в 1920-х у Харкові було здійснено спробу «осучаснити» «Запорожця». По суті, нове лібрето в жанрі «викривальної» сатиричної комедії написав Остап Вишня: головні герої опери, як емігранти в Марокко, грали класичного «Запорожця за Дунаєм» для тубільців, аби заробити «на хліб». Композитор Михайло Тіц дописав ряд вокальних та інструментальних номерів, використавши теми популярних романсів, народних пісень, модних танців та джазові мотиви

Уперше в «класичному» вигляді «Запорожця» було поставлено в Київській опері 1934-го, відтоді у ньому співали практично всі провідні співаки України. Хрестоматійним став дует Одарки й Карася у виконанні славетних Марії Литвиненко-Вольгемут і Івана Паторжинського. Сьогодні цей дует, мабуть, без перебільшення, є найбільшим українським шлягером усіх часів! На мою думку — через те, що в ньому дотепно втілено найтиповіші риси національного характеру українців.

Упродовж минулих 80 років «Запорожець за Дунаєм», фактично, був «візитною карткою» Київської опери: її возили до Москви (1936 р. спеціально до цієї події редакцію літературного тексту зробив Максим Рильський, а Дмитро Ревуцький написав цікавий буклет), приводили закордонних гостей тощо. Та час не стоїть на місці, й останніми роками «Запорожець» якось «запорошився»: оркестровці бракувало блиску, пообносилися костюми й декорації... Нова постановка була явно на часі...

За минулі два роки кияни добряче-таки скучили за «Запорожцем за Дунаєм». І ось, нарешті — прем’єра. Повнісінький театр. Великий симфонічний оркестр (за пультом — Микола Дядюра). Мирослав Скорик — відомий майстер оркестровки (художній керівник театру) — переоркестрував твір саме для такого складу (на відміну від історичного — скромнішого, що більше пасує великій сцені), додавши оркестру могутності й блиску. Його інновація — перероблена увертюра, де зібрано найхарактерніші теми опери.

Динаміка сценічної дії, інструментовка, і сценографія мають  відповідати тим здобуткам сучасного сценічного мистецтва, які існують нині, переконаний головний режисер театру Анатолій Солов’яненко. Цей принцип він застосував у роботі над постановкою.

Відкривається завіса. На заднику — мальовничий повноводий Дунай з його таємничими плавнями (головна художниця театру Марія Левитська зазначила, що розміри полотна сягнули 300 квадратних метрів!). На сцені — класична мазанка під очеретом, чи-то перевернутий човен, чи-то колода, козацький віз — оце мабуть і всі декорації. Втім, цей мінімалізм виправданий — і економією коштів, і загальною концепцією. Справжнім барвистим розмаїттям вражають костюми дійових осіб та масовки (постановники кажуть, що їх ручним способом виготовлено аж 250!) — могутнього хору (хормейстер — Олександр Тарасенко) та вишуканого й запального балету (хореограф — Аніко Рехвіашвілі). Приємне враження справили солісти: чудові голоси, гарна акторська гра... Дотепний Карась (Сергій Магера), ніжна красуня Оксана (Тетяна Ганіна), завзята й соковита Одарка (Марія Березовська), світлий, сповнений кохання Андрій (Дмитро Кузьмін). Ансамбль голосів підібраний чудово! Впевнена, що за пару вистав усе «виспівається». Зникне хвилювання, а з ним і пені «шероховатості» щодо «синхрону» та звукового балансу з оркестром.

Отже, нова постановка вийшла яскравою, видовищною і динамічною, цілком конкурентоспроможною як «експортний продукт». Та особисто мені шкода героїки, яка, — через підсилення ліричного начала, — якось начебто нівелювалася.... вона була б особливо «на часі».