Що сьогодні слухають в Одесі

Важливе місце в афіші форуму «Оксамитовий сезон», який з успіхом відбувся в Одесі,  посіла українська музика. Концертною програмою «Чари української лірики» продиригувала гостя фестивалю, запрошена до участі в цій масштабній музичній події генеральним директором театру Надією Бабіч,  талановитий диригент Оксана Линів, яка зараз має престижний контракт з провідним оперним театром Європи — Баварською державною оперою. Вихованка львівської диригентської школи, Оксана прагне ознайомити з творчістю українських композиторів західних слухачів і разом з тим  бути корисною у себе на Батьківщині. Одеський вечір вона склала з творів Є. Станковича, М. Скорика, О. Ківи. Визначною подією культурного життя Південної Пальміри стала і друга програма, підготовлена  молодим маестро —  виконання фрагментів із опери Бориса Лятошинського «Золотий обруч» хором, оркестром і солістами театру. Особливого звучання надали цій акції використані декорації до відомої львівської вистави опери Б. Лятошинського незабутнього художника Євгена Лисика.

Із ентузіазмом сприйняли глядачі й оперу-балет В. Губаренка «Вій», яскраву сучасну виставу, яка вже другий сезон прикрашає афішу театру. Відчувалося, що вистава набула нових якостей, виконавці набагато вільніше почували себе у заданих постановником Георгієм Ковтуном сценічних обставинах і складних мізансценах. Ще більш природним і органічним став синтез балетних і оперних виразових засобів. Хор не лише співав, а й активно діяв, умовність балетної лексики не вступала у дисонанс з поведінкою оперних персонажів.

ОПЕРА-БАЛЕТ В.ГУБАРЕНКА «ВІЙ»

Твір пролунав під орудою  головного диригента і музичного керівника Одеського національного академічного театру опери і балету Олександру Самоїле. Йому належить музичне керівництво і нещодавньою успішною прем’єрою опери Ж. Бізе «Кармен», якою відкрився фестиваль. Маестро стояв за пультом і на закритті «Оксамитового сезону». Була представлена нова сценічна версія (вперше виконаної ще два роки тому кантати Карла Орфа «Карміна бурана»). Разом із диригентом цю виставу здійснили режисер Оксана Тараненко, хормейстер Леонід Бутенко та  балетмейстер Юрій Васюченко.

В Одесі Олександру Самоїле працює вже шостий рік. За його плечима величезний досвід співробітництва з відомими оперними та симфонічними колективами різних країн світу. Це дозволяє  проводити порівняння, оцінювати результати власної діяльності, будувати подальші творчі плани з урахуванням  вже зробленого. Після фесту О. Самоїле  відповів на кілька запитань «Дня».

ПРО МІСІЮ МИСТЕЦТВА У НАЙСКЛАДНІШІ ЧАСИ

— Розкажіть, як працює театр у нинішній непростій політичній ситуації?

— Одеса — місто, мешканці якого насамперед цінують власну ідентичність, пишаються справжнім одеським гумором, позитивним ставленням до життя, доброзичливістю й гостинністю. Перлиною та  символом міста  завжди вважалася  прекрасна будівля  Оперного театру. Ми прагнемо не дати руйнівним силам і настроям порушити стабільний творчий ритм праці нашого колективу театру, пам’ятаючи про високу місію справжнього мистецтва у найскладніші часи. Тому у програмі «Оксамитового сезону» зробили акцент на здобутках української музики. До речі, у творчих планах, на концерті, який відбудеться  30 грудня, виконаємо найвеличніший твір світової класики —  Дев’яту симфонію  Бетховена, вражаючий слухачів актуальністю (від мороку до світла і миротворчий пафос, закладений у фінальній частині зі знаковими словами «Оди до радості» Ф. Шиллєра  «Обіймітеся, мільйони»). Раніше на вечорах  під кінець календарного року лунала більш популярна музика, уривки з мюзиклів, джазові п’єси...   Серед традицій, які були започатковані у театрі з моїм приходом, назву Різдвяний фестиваль, а також щорічне виконання у Страсну П’ятницю «Реквієму» Дж. Верді. Такі масштабні полотна, як Дев’ята симфонія і «Реквієм» Верді, вимагають високої кваліфікації не лише оркестру, а й хорового колективу. Рівнем одеського хору, який виплекав і яким багато років керує Леонід Бутенко, можна пишатися. Його характеризують рівність звучання, точність і чистота інтонації, оперативність у засвоєнні нових творів. У найближчих планах — підготовка разом із хором, оркестром і солістами театру такого цікавого, але рідко виконуваного, а в Україні  і зовсім маловідомого твору, як біблійна ораторія Ф. Мендельсона «Ілія». Також хочу підготувати до Різдвяного фестивалю прем’єру опери класика англійської музики Г. Пьорсела «Дідона та Еней» (виконаємо у концертному виконанні, лише з елементами театралізації).

Ми нещодавно показали у такому ж форматі «Євгена Онєгіна» П. Чайковського. Оркестр розташовувався на сцені і був включеним у дію. Артисти виступали у костюмах, їм допомагали скромні деталі оформлення. Завдяки аскетизму і відсутності зайвого весь акцент перенісся на музику і на постаті співаків, які відтворювали виразні портрети своїх героїв. Експеримент повністю себе виправдав. Публіка прийняла наше виконання 7 травня, в день народження Петра Чайковського  дуже гаряче. Чималу роль відіграла участь зовсім молодих співаків. Тетяну співала Юлія Терещук, Онєгіна — Гаррі Гукасян, тоді ще студент, який за віком виявився навіть молодшим, ніж герой Пушкіна. Ця відповідність зовнішнього вигляду і внутрішнього стану виконавців образам, які вони відтворювали, виявилася для публіки надзвичайно привабливою. На відкритті цього сезону виконавський склад  вистави  доповнив чудовий бас Олександра Цимбалюка, який проспівав партію Греміна. Блискуче виконав партію Онєгіна Віталій Білий. Ці співаки зробили вдалу кар’єру на Заході, однак не забувають своє одеське коріння і свою альма-матер.

— Ви ризикнули довірити прем’єрну виставу «Кармен» також молодим виконавцям, і цей ризик себе виправдав?

— Так, зовсім юний  Олександр Прокопович виявився чудовим Хозе. А після того я доручив артисту  проспівати Альфреда у «Травіаті» разом із Юлією Терещук — Віолетою. Гаррі Гукасян співав у цій виставі Жермона. Участь молодих виконавців суттєво оновила стару, і дещо вже морально застарілу  постановку. Що ж до «Кармен», то хоча у театрі є кілька претендентів на головну партію, і вони з нею справляються, у них щойно з’явилася молода конкурентка Таїсія Шафранська. Ще студенткою консерваторії вона дебютувала у театрі в партії Поліни в опері «Пікова дама». Вже тоді я відчув великий потенціал її голосу, справжнього густого мецо-сопрано. Став працювати з вокалісткою і готувати до ролі Кармен, і зрозумів, що за зовнішніми даними, за темпераментом вона є справжньою героїнею опери Ж. Бізе. Її нещодавній дебют у цій «зоряній» ролі підтвердив мої попередні спостереження.

«ЗАПРОШУЄМО МОЛОДИХ АРТИСТІВ, ЯКих ОДРАЗУ ВИХОВУЮТЬ НА СЕРЙОЗНОМУ СКЛАДНОМУ РЕПЕРТУАРІ»

— Знаючи добре Одеську оперу протягом багатьох років і тепер спостерігаючи вашу діяльність,  помітила, як зросла майстерність оркестру театру. Розкажіть про свою репертуарну спрямованість?

— У нас відбулося оновлення складу колективу, запрошуємо молодих артистів, які одразу виховуються на серйозному складному репертуарі. Вперше в Одесі ми показали «Весну священну» І. Стравинського. Оркестр і хор досконало впоралися і з партитурою «Вія» В. Губаренка, твору, написаного сучасною мовою.  На честь 200-річчя з дня народження Ріхарда Вагнера ми підготували великий концерт із виконанням уривків з його опер. До речі, Вагнер не звучав на одеській сцені 80 років! Виникло хибне переконання, що його музика не буде близькою і зрозумілою одеситам. Однак концерт  підтвердив зовсім протилежне. Повний зал реагував так гаряче, а  наші виконавці проявили себе так досконало, що я навіть на мить зупинив аплодисменти і голосно запитав у публіки: «Так що, Вагнера можна грати і ставити в Одесі»? У відповідь пролунав шквал схвальних вигуків...

Я вважаю, що стабільність роботи колективу, а також можливість здійснення цікавих, креативних проектів забезпечується завдяки спільній дії всієї команди театру — разом ми велика творча й організаторська сила!