Суверенна Земля Духу

Є люди (воістину — кращі з кращих у кожному народі), які досягли гармонійного, майже унікального поєднання, по-перше, ідеалів національної свободи, і, по-друге, вічних загальнолюдських — передовсім християнських, цінностей. Вітчизна є для них святинею політичної свободи, і, водночас, суверенною (саме суверенною) Землею Вселюдського Духу. У сучасній інтелектуальній історії України такою особистістю, поза сумнівом, був Євген Олександрович Сверстюк, визначний громадський діяч, письменник, літературознавець, правозахисник, філософ-гуманіст, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, почесний президент Українського відділення міжнародного ПЕН-клубу. Євген Олександрович відійшов у вічність 1 грудня 2014 року. Його світлій пам’яті було присвячено вечір у Київському міському будинку вчителя, що відбувся в середу, 14 січня.

Євген Сверстюк і фальш холодного офіціозу — то є речі цілковито протилежні. Ця непохитна у своїх переконаннях, проте в той же час дивовижно толерантна, тепла, «сонячна людина», якщо наважитися на розмову про неї (а можна стверджувати, що осмислення зробленого паном Євгеном для України, по суті, лише розпочинається), може «розкритися» лише зовсім в іншій тональності. Організатори вечора, чудово розуміючи це, розпочали пам’ятний вечір справді нестандартно. На сцену вийшов чудовий дитячий «гурт» маленьких українців, який під оплески залу виконав (і то блискуче) традиційні наші колядки і щедрівки (і це правильно, адже одвічна християнська народна культура справді була одним з найпотужніших джерел, що вони живили життя, дух і творчість Євгена Олександровича, поряд з українською та світовою літературою та класикою філософської думки). А потім ці самі дівчатки та хлопчаки натхненно — весь зал стоячи підспівував! — заспівали Гімн України. Це — абсолютно природно; таким-бо є наш суворий час.

А потім був невеликий відеослайд про Євгена Олександровича. Усе життя цієї унікальної людини постало перед нами (юнак — молодий громадський діяч та «шістдесятник» — політв’язень — один з духовних, і не лише духовних, творців Незалежної України — фото: Сверстюк і Стус — Сверстюк і молодь: завжди навколо нього багато молоді! — Сверстюк і світові авторитети, починаючи з Папи Римського — Сверстюк в останні роки життя, стривожений, задумливий, стражденний та, попри все, сонячний...). Обличчя Видатного Вчителя, хоч сам Євген Олександрович, якщо ми не помиляємось, ніколи, жодного разу не оголошував таких претензій. Він просто жив і вчиняв морально («просто»?..) А потім обличчя прекрасного українця стало поволі віддалятися від нас — у безмежну подорож до Зірок, до Бога, до Вічності.

Виступи (і це теж вдале рішення) були доволі стислими й короткими. Один з чильних українських правозахисників брежнєвської доби Василь Овсієнко зачитав уривки з листів Василя Стуса до Євгена Сверстюка (1977 рік, Стус на засланні в Магаданській області, Сверстюк — у неволі в Забайкаллі, в Бурятії). У Стуса там були й такі, зокрема, рядки: «Ти у цьому ряду (кращих, найближчих друзів. І.С.) — засяйний». А Євген Олександрович звертався до свого духовного брата «Базілеосе» — грецькою «цар», «володар», не просто «Василь...». І цілком справедливо, що в залі, де відбувався вечір пам’яті, була не лише фотографія мудрого, проникливого й пророчого Сверстюка, а й портрет Стуса.

Присутні дізнались про творчу особистість Євгена Олександровича чимало нового й цікавого. Чи всім відомо, що Сверстюк, крім іншого, талановитий, яскравий поет (зі сцени прочитали його переклад відомого вірша Кіплінга «Якщо...» — це творче змагання із самим Стусом; там були, між іншим, і такі рядки:

«Якщо усі спілкуються з тобою

На відстані, яку відміряв ти...»?

Цікаво, що один із останніх творчих задумів Євгена Сверстюка, що його реалізувати, на жаль, не судилося — це поєднаний аналіз геніальних поетичних здобутків Шевченка і Лермонтова (до 200-річчя двох великих поетів).

Політик і громадський діяч Олександр Сугоняко, який особисто знав пана Євгена, згадав слова Сверстюка: «Моє кредо — творити радість життя». Нам зараз конче потрібна його животворна усмішка, сказав Олександр Сугоняко, і додав: Та нова Україна, що зараз постає, стоїть на плечах Василя Стуса і Євгена Сверстюка. Сверстюк закликає кожного з нас стати на голову вище; і тоді, як примара минулого, навік пощезне Янукович, який, як сказали мені люди, які це особисто чули, роки три тому висловився так: «Они говорять нам о том, что мы воры. Мы докажем им, что все воры!»

Директор видавництва «Кліо» Віра Соловйова, представляючи щойно видану книжку Євгена Сверстюка «Світлі голови життя» (а найближчим часом розпочнеться робота над двотомником спогадів про пана Євгена «На полі честі»; не цілком завершеною залишилася його унікальна автобіографія «Невже це я?»), сказала із щирим болем, що «ми спізнилися на якихось 10 днів, і Євген Олександрович не зміг за життя потримати цю книжку в руках. І, зізнавшись, що ця людина була для неї духовним батьком, опертям у житті, Віра Йосипівна навела слова Івана Михайловича Дзюби: «А тепер нам належить почути його. Це є наш обов’язок». І це воістину так!