Нічого багато говорити об тім, що навіть свідома національна незалежність без певної просвіти не дасть ні лібералізму, ні демократії
Михайло Драгоманов, публіцист, історик, філософ, літературознавець, фольклорист, громадський діяч

Свято на ім’я клезфест

У Києві пройшов фестиваль клезмерської музики
22 серпня, 2002 - 00:00

За традицією, «Клезфест в Україні-2002» — не просто зустріч кращих виконавців, але передусім навчання й обмін творчим досвідом. Близько п’ятдесяти учасників фестивалю з України, Молдови і Росії, Латвії, Естонії і Казахстану були старанними учнями майстер-класів, які вели славнозвісна виконавиця пісень мовою ідиш Адріана Купер (США), художній керівник бродвейського єврейського театру «Фольксбіне» Залмен Млотек і лідер традиційного клезмерського стилю кларнетист Мерлін Шепард (Англія). Гостями фестивалю були Еда Береговська — дочка дослідника єврейської народної музики Мойсея Береговського та архівіст з Чикаго Кирило Робінсон.

«Клезфест» став святом музики. У справжнього таланту багато властивостей. Одна з них — уміння перетворювати, здавалося б, добре знайоме на нове і небанальне, а часом і просто дивне. Щось подібне я відчув на «Клезфесті-2002», коли почув відому клезмерську мелодію «Де ти раніше був?» у виконанні хлопців з «Харків Клезмер бенду». Іскрометна і темпова мелодія не пливла, а літала по залу. Закликала зірватися з місця і розпочати танок. Про неї і про багато іншого в один iз фестивальних днів ми вели розмову з керівником «бенду» Станіславом Райком.

— Наш ансамбль народився навесні 1999 року, — розпочав свою розповідь Стас. — Його було створено при Харківському єврейському центрі «Бейт Дан», який працює за підтримки «Джойнта». Творче завдання — відроджувати клезмерську музику як яскраву складову єврейської культури. Спочатку нас було троє. Сьогодні п’ятеро. Крім мене в бенді виступають контрабасист Аббас Зульфугаров, акордеоніст Юрій Хаїнсон, кларнетист Геннадій Фомін і співак-соліст Михайло Крупніков. За два з половиною роки існування ми об’їздили з гастролями багато міст України, побували у Москві, Пітері, Таллінні. Дуже цікавими були наші поїздки до Угорщини. У Будапешті щороку проходить великий вечір «Клезмер і література». У його програмі спочатку виступ якогось популярного єврейського письменника чи поета, а потім — великий концерт. У ньому беруть участь місцеві виконавці й обов’язково гості з інших країн. На цих вечорах до нас виступали багато дуже відомих колективів. Тому нам треба було тримати марку, показати клас. І нам це вдалося. Другий наш виступ в Угорщині відбувся на Міжнародному фестивалі фольклору в Мішкольці. З єврейських колективів ми там були одні, а Україну крім нас представляв тільки Державний оркестр українського радіо.

— Наскільки я знаю, цей «захід» багато чим відрізнявся від клезфестів в Україні?

— Справа у тому, що на наші фестивалі запрошуються виконавці, що вже зарекомендували себе. А ідея лондонського форуму прямо перегукувалася з «Клезкемпами», що проводяться у США. За своєю суттю це великий і веселий табір, осіб так на п’ятсот, до якого можна приїхати всією сім’єю і долучитися до єврейської музичної культури. Але Америка є Америка. Сучасна клезмерська музика там сьогодні тісно переплітається з джазом. Послухайте будь-який американський фрейлахс, і ви зрозумієте, як він відрізняється від тих речей, які ми розучували у Києві з кларнетистом-віртуозом з Англії Мерліном Шепердом. Так ось лондонський фестиваль за духом і кількістю учасників був дуже схожий на американські, але музика виконувалася на ньому у традиційному ашкеназькому стилі. Наш євпаторійський семінар — це збори професіоналів. А у Лондон заради свого задоволення приїжджали аматори, які самі оплачують перебування на фестивалі. До речі, подібне відбувається і в інших країнах, щоправда з меншою кількістю учасників.

— Напевно, у клезмерській музиці велике значення має й висока загальна музична підготовка?

— Ви знаєте, як це не парадоксально, але класична освіта часом навіть заважає. Її канони часом тиснуть, як жорна. Адже клезмерська музика побудована на імпровізації. І цим вона набагато ближче до джазу. Але, звичайно, без уміння добре володіти інструментом, жодна класна музика неможлива.

— Скажіть, чи є, на Вашу думку, майбутнє у культури та євреєв, якi говорять на iдиш? Адже один час здавалося, що вона вже зовсім зникає.

— Клезмерська музика — частина ідишкайту. Мені розповідали про знаменитого письменника Башевіса Зінгера. Коли йому вручали Нобелівську премію, то запитали: «Чому Ви пишете мовою ідиш, вона ж вмирає?» І знаменитий письменник відповів: «Ви знаєте, про ідиш уже 500 років говорять, що вона вмирає, нехай говорять і далі». Це запитання у мене також могло б виникнути, якби я не побував на лондонському клезфесті. Коли я побачив 500 осіб, які об’єднані однією ідеєю — грати єврейську музику, співати пісні мовою ідиш, коли я побачив переповнений зал, незважаючи на зовсім недешеві квитки, це запитання відпало само собою. Я не думаю, що ідишкайт закінчиться коли-небудь. Я сподіваюся, що єврейська музика буде все більш і більш популярною.

— Ви згадали спільність за духом джазу і клезмерської музики. Ви шанувальник «чистої» клезмерської музики чи...

— Я із задоволенням слухаю групи, які грають постмодерн, але для мене все ж є ближчим традиціоналізм. Вважаю, що музиканти, які проживають у Східній Європі — колисці цього жанру — повинні починати з нього. Це те, що повинен уміти кожен. Інша справа, що ви можете піти далі туди, куди вас заведе ваша уява і фантазія. Але розпочинати навчання треба з традиції.

Михайло ЕЙВІН
Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів