Реальність стає все більше схожа на фотографії.
Сьюзен Зонтаґ, американська письменниця, літературний та художній критик

Свято на ім’я клезфест

У Києві пройшов фестиваль клезмерської музики
22 серпня, 2002 - 00:00

За традицією, «Клезфест в Україні-2002» — не просто зустріч кращих виконавців, але передусім навчання й обмін творчим досвідом. Близько п’ятдесяти учасників фестивалю з України, Молдови і Росії, Латвії, Естонії і Казахстану були старанними учнями майстер-класів, які вели славнозвісна виконавиця пісень мовою ідиш Адріана Купер (США), художній керівник бродвейського єврейського театру «Фольксбіне» Залмен Млотек і лідер традиційного клезмерського стилю кларнетист Мерлін Шепард (Англія). Гостями фестивалю були Еда Береговська — дочка дослідника єврейської народної музики Мойсея Береговського та архівіст з Чикаго Кирило Робінсон.

«Клезфест» став святом музики. У справжнього таланту багато властивостей. Одна з них — уміння перетворювати, здавалося б, добре знайоме на нове і небанальне, а часом і просто дивне. Щось подібне я відчув на «Клезфесті-2002», коли почув відому клезмерську мелодію «Де ти раніше був?» у виконанні хлопців з «Харків Клезмер бенду». Іскрометна і темпова мелодія не пливла, а літала по залу. Закликала зірватися з місця і розпочати танок. Про неї і про багато іншого в один iз фестивальних днів ми вели розмову з керівником «бенду» Станіславом Райком.

— Наш ансамбль народився навесні 1999 року, — розпочав свою розповідь Стас. — Його було створено при Харківському єврейському центрі «Бейт Дан», який працює за підтримки «Джойнта». Творче завдання — відроджувати клезмерську музику як яскраву складову єврейської культури. Спочатку нас було троє. Сьогодні п’ятеро. Крім мене в бенді виступають контрабасист Аббас Зульфугаров, акордеоніст Юрій Хаїнсон, кларнетист Геннадій Фомін і співак-соліст Михайло Крупніков. За два з половиною роки існування ми об’їздили з гастролями багато міст України, побували у Москві, Пітері, Таллінні. Дуже цікавими були наші поїздки до Угорщини. У Будапешті щороку проходить великий вечір «Клезмер і література». У його програмі спочатку виступ якогось популярного єврейського письменника чи поета, а потім — великий концерт. У ньому беруть участь місцеві виконавці й обов’язково гості з інших країн. На цих вечорах до нас виступали багато дуже відомих колективів. Тому нам треба було тримати марку, показати клас. І нам це вдалося. Другий наш виступ в Угорщині відбувся на Міжнародному фестивалі фольклору в Мішкольці. З єврейських колективів ми там були одні, а Україну крім нас представляв тільки Державний оркестр українського радіо.

— Наскільки я знаю, цей «захід» багато чим відрізнявся від клезфестів в Україні?

— Справа у тому, що на наші фестивалі запрошуються виконавці, що вже зарекомендували себе. А ідея лондонського форуму прямо перегукувалася з «Клезкемпами», що проводяться у США. За своєю суттю це великий і веселий табір, осіб так на п’ятсот, до якого можна приїхати всією сім’єю і долучитися до єврейської музичної культури. Але Америка є Америка. Сучасна клезмерська музика там сьогодні тісно переплітається з джазом. Послухайте будь-який американський фрейлахс, і ви зрозумієте, як він відрізняється від тих речей, які ми розучували у Києві з кларнетистом-віртуозом з Англії Мерліном Шепердом. Так ось лондонський фестиваль за духом і кількістю учасників був дуже схожий на американські, але музика виконувалася на ньому у традиційному ашкеназькому стилі. Наш євпаторійський семінар — це збори професіоналів. А у Лондон заради свого задоволення приїжджали аматори, які самі оплачують перебування на фестивалі. До речі, подібне відбувається і в інших країнах, щоправда з меншою кількістю учасників.

— Напевно, у клезмерській музиці велике значення має й висока загальна музична підготовка?

— Ви знаєте, як це не парадоксально, але класична освіта часом навіть заважає. Її канони часом тиснуть, як жорна. Адже клезмерська музика побудована на імпровізації. І цим вона набагато ближче до джазу. Але, звичайно, без уміння добре володіти інструментом, жодна класна музика неможлива.

— Скажіть, чи є, на Вашу думку, майбутнє у культури та євреєв, якi говорять на iдиш? Адже один час здавалося, що вона вже зовсім зникає.

— Клезмерська музика — частина ідишкайту. Мені розповідали про знаменитого письменника Башевіса Зінгера. Коли йому вручали Нобелівську премію, то запитали: «Чому Ви пишете мовою ідиш, вона ж вмирає?» І знаменитий письменник відповів: «Ви знаєте, про ідиш уже 500 років говорять, що вона вмирає, нехай говорять і далі». Це запитання у мене також могло б виникнути, якби я не побував на лондонському клезфесті. Коли я побачив 500 осіб, які об’єднані однією ідеєю — грати єврейську музику, співати пісні мовою ідиш, коли я побачив переповнений зал, незважаючи на зовсім недешеві квитки, це запитання відпало само собою. Я не думаю, що ідишкайт закінчиться коли-небудь. Я сподіваюся, що єврейська музика буде все більш і більш популярною.

— Ви згадали спільність за духом джазу і клезмерської музики. Ви шанувальник «чистої» клезмерської музики чи...

— Я із задоволенням слухаю групи, які грають постмодерн, але для мене все ж є ближчим традиціоналізм. Вважаю, що музиканти, які проживають у Східній Європі — колисці цього жанру — повинні починати з нього. Це те, що повинен уміти кожен. Інша справа, що ви можете піти далі туди, куди вас заведе ваша уява і фантазія. Але розпочинати навчання треба з традиції.

Михайло ЕЙВІН
Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів