Мужність робить нікчемними удари долі
Демокріт, давньогрецький філософ

Валентин СИЛЬВЕСТРОВ: «Читайте Шевченка, доки не пізно...»

Видатний композитор сучасності — про нинішні події на Майдані, моральний слух і те, які твори Тараса Григоровича обов’язково повинен прочитати Володимир Путін
29 грудня, 2013 - 09:32
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Наша розмова з Валентином Васильовичем — унікальна. Це перше інтерв’ю Маестро за останні декілька років. Говорили, звичайно ж, про Майдан. І трохи про музику. Наша розмова відбулася того дня, коли центральні станції метро були закриті у зв’язку з анонімним дзвінком про їх замінування. У переходах метрополітену юрмилися люди, не маючи можливості дістатися додому звичайним шляхом, на дорогах — завмерли машини у кілометрових заторах. Сніг, що підтанув удень, до вечора перетворився на одну суцільну ковзанку. Все це додавало особливої абсурдності тому вечору. Дорогою до видавництва «Дух і літера», де торік вийшла книга Сильвестрова «Дочекатися музики» і де повинне було відбутися наше інтерв’ю, ми встигли поговорити про замінування, про повалений пам’ятник, Леніну, про Майдан, про людей, владу і «Беркута». Валентин Сильвестров теж ходить на головну площу країни. Наприклад, однієї неділі його можна було зустріти біля Консерваторії. А ще, у зв’язку з ситуацією, що склалася, Валентин Васильович вирішив викласти в Інтернет кантату, написану їм ще в час Помаранчевої революції, — зараз вона не менш актуальна. На інтерв’ю композитор узяв із собою «Кобзар». З книги було видно, що її читають часто. Відкрив її на потрібній сторінці і сказав:

— «І мертвим, і живим, і ненарожденним...» —  це увертюра до наших подій. «Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде!». Цей текст треба читати сьогодні всім.

Так почалося наше інтерв’ю.

«ДВІ ПОЕМИ ЙОГО АБСОЛЮТНО УНІКАЛЬНІ — ЦЕ «КАВКАЗ» І «СОН»...»

— Отже, 170 років минуло, а Тарас Григорович Шевченко все ще актуальний, а в нинішніх подіях — особливо.

— В історії це унікальний випадок, коли поет став символом не лише боротьби за незалежність, але й символом України. Через слово. У нього навіть є рядок: «І на сторожі коло них поставлю слово». У Шевченка стосунки із словом — біблейські, його творчість взагалі тісно пов’язана з Біблією. Біблейське ставлення до слова — це важливо. У нього дуже дивна доля: він, в принципі, художник, але саме поезія була його бідою і долею. Якби він нею не займався, то прожив би нормальне життя, був би хорошим художником, у нього були б замовлення. А поети — вони мають справу зі словом. І вийшло так, що його поетичне слово не стало просто літературним, хоча начебто були всі передумови. А це немовби псалми, він псаломщик. Він не поет в такому літературному сенсі, як Пушкін, скажімо, або Лермонтов. Він — інший. Він не прагнув до краси складу, у нього було зовсім інше завдання.

У його поезії багато, можливо, недосконалості, але це якраз дало йому унікальність. Дві поеми його абсолютно унікальні — це «Кавказ» і «Сон». Ось читаєш зараз «Кавказ» — так  це ж те, що творив Путін... Просто кожне слово на своєму місці. І це не лише політична правда, Шевченко, коли говорить її, провіщає якесь нещастя. І я хотів би, аби «І мертвим, і живим...» почитали всі:

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде!

Розкуються незабаром

Заковані люди,

Настане суд, заговорять

І Дніпро і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших... і не буде

Кому помагати.

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступить

Сонце перед вами

І навіки прокленетесь...

Тобто, ось це ставлення нинішнього уряду до народу. Ось їм відповідь: «Схаменіться! Будьте люди...».

Я — музикант, я не політик. У мене вухо налаштоване на те, аби не було фальшивих нот. А що таке фальшива нота, якщо говорити не лише про музику? Це фальш у голосі, це неправдива мова... Ще два роки тому, коли неправедний суддя вів справу Юлії Тимошенко, я вже тоді все бачив — все виглядало непристойно. Це було судилище. Фальшивість суддів була очевидною. Я тоді дав інтерв’ю ТВі і сказав: я можу помилятися, але бачу обличчя опозиції і влади: обличчя опозиції — природні і правдиві, а обличчя влади — неприродні й брехливі.

Я чую фальшиві інтонації. Наприклад, інтонації президента. Окрім тих помилок, які свідчать, наприклад, про те, що він книжок давно не читав, інтонація видає у ньому малоосвічену людину. Людина з такою біографією не могла виграти вибори. Його біографія — це «шапки і сережки». Зрозуміло, що в певному віці людина може припуститися помилок, і це можна пробачити. Але ця непереборна любов продовжується. До шапок і сережок — зникла, але до чужих голосів — виникла. Він виграє президентські вибори, коли півкраїни проголосувало за Тимошенко...

На останніх програмах у Савіка Шустера обличчя представників влади були як у кошенят, що нашкодили. Штучні обличчя, мертві очі. Тут відверто демонструється безсовісність. Але наш президент зараз ще може все виправити, анулювати — це доки не остаточне свідчення про людину. З історії відомо, що у видатних, знаменитих святих часто була бурхлива молодість і навіть якісь злочини, але потім вони змінилися. Будь-яка людина може зробити так само. Вона може вийти на «живу дорогу»... Те, що зараз робить влада, погано пахне. У побуті будь-яка нормальна людина бачить, що її дурить якийсь приятель, а тут на всю країну президент дурить народ! Це ж видно!

Це все нагадує мені погану оперету, де опереткові негідники співають пісні про «покращення», «реформи». Наплодити стільки «Беркута» і кидати його на мирних громадян! Відчуття, що наш президент — не Президент України, а президент хижих птиць, орнітолог!

Невже не зрозуміло, що мінування станцій метро влаштували ці «бармалеї»? А тітушки? У спортсменів є честь, а тут суцільні безсоромники! Ви думаєте, що народ настільки безглуздий? Та почитайте ви Шевченко на дозвіллі! А Путін нехай почитає «Кавказ», нехай йому перекладуть російською, якщо він не розуміє!

«ПРЕЗИДЕНТОВІ ПОТРІБНО ПІТИ У МОНАСТИР МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ — НА ХЛІБ І ВОДУ»

— Ви говорите, що у Віктора Януковича ще є шанс стати на праведний шлях? Це як? Що він повинен зробити?

— Це кроки його совісті. А вона, я сподіваюся, має у нього бути, раз він хреститься у церкві. Є вимоги, які сьогодні Майдан озвучує нашому президентові, і є кроки, які він повинен зробити в першу чергу: покарати винних, відпустити невинних... Він повинен розуміти, що ті, хто його обслуговує — його партія — це холуї. Негідник — це підлягає покаранню, а холуй — це підневільна людина, залякана. Або ось Микола Азаров — нехай би рибу вудив на пенсії, він три слова українською мовою зв’язати не може. І ця людина говорить, що в ніч на 30 листопада на Майдані не було студентів. Виходить, у якихось холуїв є свої холуї, які й підносять брехливу інформацію, а ті, не перевіривши, несуть її далі.

У чому наш президент виграє? Вигляд, статура у нього хороші, солідний такий. Але придивишся до його дій, а ще й прислухаєшся до голосу — і виникають сумніви. Яка моя рекомендація? Вона трохи жартівлива: президентові потрібно піти у монастир Московського патріархату — на хліб і воду. Так він зможе врятувати свою душу. Душа — дорожча за  Межигір’я.

«НА МАЙДАНІ МИ БАЧИМО СПОКІЙНЕ ПРЕЗИРСТВО У ПОЄДНАННІ З ГУМОРОМ ЩОДО ЯНУКОВИЧА...»

— Але сьогодні ми вже бачимо Майдан і те, що «точку неповернення» вже пройдено, а, значить, Янукович повинен ухвалити якесь рішення. Які можливі сценарії подальшого розвитку Майдану і країни? Сьогодні там закумульована колосальна енергія, куди її спрямувати, як не розгубити?

— Я не знаю. Дії влади для українців виглядають негарно. Схаменіться! Для нормальної людини видно, яка це підлота. Тут вже великими буквами написано, що це ПІДЛОТА. І це мінування метро... Потрібно оголошувати в метро: «Через мінуванням Партією регіонів...». Потрібно вказувати, хто стоїть за цим усім. Це очевидно, це зрозуміло, кому це все вигідно. А фальшиві обличчя прокурорів і суддів — соромно це бачити.

Я був на Майдані і зараз, і 2004 року і бачив цю енергію. Люди різні, але у них немає злості, є, швидше, іронія й сарказм. Навіть спокійне презирство, я б сказав. Це коли ти не вважаєш за можливе навіть розмовляти з цією людиною. Тобто на Майдані ми бачимо спокійне презирство у поєднанні з гумором щодо Януковича.

І нехай Янукович не думає, що  будуть якісь розправи, якщо демократична влада переможе. Бо суть демократії саме в тому, що вона не кровожерлива. У цьому — і її слабкість, і її сила.

Від цих «бармалеїв» і «карабасів» можна чекати чого завгодно. Наприклад, вони можуть відкрити справу про державний переворот, і судді спокійно винесуть «правильну ухвалу». Єдина надія зараз на те, що наша ситуація відкрита для європейського простору.

«ЦЕ РЕВОЛЮЦІЯ БУРЖУАЗІЇ, ТОБТО МІСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ, СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ»

— На народних віче у неділю інколи виникає відчуття, що в опозиції немає єдиного загального плану дій у цій непростій ситуації. Більше того, здається, що часто одні не чують, що говорять інші, хоча всі вони стоять на одній сцені. Опозиція контролює ситуацію?

— Опозиція зробила головне — на її заклик відгукнулися тисячі людей, різних людей. Це революція буржуазії, тобто міського населення, середнього класу. Тому що, борони Боже, сільська революція — це Пугачов, це кров. А буржуа ще запитуватимуть — так чи ні, може, ти помиляєшся, може, подумаєш і виправиш? Отже опозиція робить свою справу.

«ЇХНЯ СПРАВА НА ТИСЯЧУ РОКІВ — СТОЯТИ У БИКІВНІ НА КОЛІНАХ І БЛАГАТИ ПРО ПРОБАЧЕННЯ»

— Після того як пам’ятник Леніну скинули, розгорілася дискусія. Говорили про те, що його потрібно було знести давно, ще 22 роки тому. А нинішня акція, це, звичайно, яскравий революційний жест, але не осмислений, не пережитий демонтаж.

— Пам’ятник знесли — це сумнівне досягнення революції, але досягнення. Влада ж змогла демонтувати пам’ятник Леніну на Майдані, могла б і цей так само спокійно прибрати. І помістити його в музей, бо він, можливо, має якусь скульптурну цінність. Це для кого його ставили, для комуністів? Адже пам’ятників Сталіну в Києві немає жодного. Навіщо ж тоді Леніну залишили, чим він кращий? Він обіцяв селянам землю і заводи, а вийшло смертовбивство суцільне. І цій людині пам’ятник встановлювати? А розстріл царської сім’ї без суду?

Наприклад, я пам’ятаю, що в школі нас водили в музей Шевченка. І там була окрема кімната — зараз її немає — «Ленін про Шевченка». Тепер зрозуміло, що це були провокації. Це не тому, що Ленін любив Шевченка, це була стратегія така, а потім і дії. Більшовики теж «любили» Шевченка, ставили йому пам’ятники, зокрема в Москві. Вони тим  «своїм»  Шевченком як циган сонцем крутили.

Комунізм — це море крові. Хто їх підтримує? У мене така теорія. Це ті люди, які щось втратили з розвалом Радянського Союзу, — обслуга, охоронці, кати. По обличчях тих, хто підтримує комуністів, все видно. Це не просто пенсіонери. А це пенсіонери, які щось втратили. Ти комуніст і ти знаєш, що ця партія натворила. Хоч перейменуй себе на соціаліста, не знаю. Їхня справа на тисячу років — стояти в Биківні на колінах з портретами Леніна і Сталіна і благати про пробачення.

«У МОЛОДИХ ЛЮДЕЙ НАДЗВИЧАЙНО ЗАГОСТРЕНЕ ЕТИЧНЕ ПОЧУТТЯ»

— Чому особисто ви ходите на Майдан?

— Я, як і будь-яка інша творча людина, за природою своєю, швидше, індивідуаліст. Але настає така мить, коли просто неможливо не вийти. І тут виникає дуже небезпечна ситуація. Одна справа, що я вийшов, як і інші дорослі люди, що вміють контролювати свої емоції. А зовсім інша справа — молоді люди, які особливо тонко відчувають несправедливість і брехню. Коли влада доводить людей мерзотними, осоружними, діями, які погано пахнуть і які видно неозброєним оком, тотальними, всюдисущими діями, то виникає таке обурення, що починаєш втрачати розум. А потрібно його зберегти. Політики повинні розуміти, що у молодих людей надзвичайно загострене етичне почуття — я пам’ятаю себе в молодості. Молоді люди можуть не витримати таких провокацій. Це небезпечно. Це потрібно розуміти. Можуть бути такі дії, як самоспалення або терористичні акти, не дай Боже. Отже «схаменіться, будьте люди», читайте Шевченка, поки не пізно.

«ЦЕЙ МАЙДАН — ІНШИЙ»

— У передмові до книги «Дочекатися музики» є такі ваші слова: «У мистецтві є речі неспростовні, персональні, а є речі, які пишуться в зоні «взагалі». Вони виконують службову функцію: одразу справити враження, одразу домогтися ефекту, з першого разу перемогти... « Ви говорите, перш за все, про мистецтво. Але, мені здається, ця «зона взагалі-роблення» поширюється на всі сфери нашого життя. Зокрема й на політичне і суспільне життя країни. Ви були на Майдані, речі якого плану там відбуваються?

— На Майдані відбуваються речі правдиві. Це момент істини. Були ж у нас різні майдани — і мовний, і підприємницький — але всі вони розсипалися, зійшли нанівець. Зараз же все не так. Цей Майдан — інший. Навіть за виглядом інший: він не приймає лише одну якусь категорію людей. Тут зібрана вся Україна. І дуже багато людей — якщо подивишся — більш освічених, ніж політики, зокрема з Партії регіонів. Народ вже переміг.

— Ви говорите, що музика народжується з мовчання. Мовчання, тиша — як точка відліку. А сьогодні є у людей, зокрема у тих, хто виступає сьогодні зі сцени на Майдані, усвідомлення важливості мовчання, тиші і, відповідно, цінності кожного сказаного слова?

— Звичайно. Узяти хоча б слова архієпископа Любомира Гузара, сказані ним 8 грудня на сцені Майдану: «Працюй так, ніби все залежить від тебе, а молися Господові так, ніби все залежить від Нього». Тут — цінність кожного слова.

До Президента звертаються не просто люди, але моральні авторитети — Мирослав Попович, Любомир Гузар та інші. Вони звертаються, а він не чує їх — він слухає своїх холуїв. Звертаються вільні люди культури, а Ви, пане Президенте, слухаєте Путіна з поганою репутацією.

«ТАКІ РЕВОЛЮЦІЙНІ РЕЧІ МАЮТЬ СВОЮ ЗОНУ ІСТИННОСТІ»

— Досвід показує: Помаранчева революція стала надзвичайно потужним джерелом натхнення для людей мистецтва. З’явилися книги, музичні твори,  театральні постановки, фільми, картини, присвячені тим подіям. А в нинішніх подіях ви бачите такий потенціал? Вони особисто вас надихають?

— Я був на Помаранчевій революції. Там, як і зараз, священики різних конфесій читали «Отче наш». І там я вперше почув гімн у виконанні такої маси людей і звернув увагу, що в гімні весь час говориться про козаків. Мене це здивувало: що, у нас тут самі лише козаки? І ще тоді був популярний реп такий — «Разом нас багато, нас не подолати». Я пішов додому і свій гімн про честь людську написав. Там є цитата з нашого гімну і з «Кавказу» Шевченка... А друга частина кантати — це «Разом нас багато, нас не подолати». Після цього — постлюдія: тихо грає оркестр, а хор шепоче «Отче наш». Того ж дня я записав цей ескіз на магнітофон.

Але коли була перемога, я зрозумів, що не можу показати цю річ. Тоді стільки холуїв музичних виникло, яких на Майдані не було, але після перемоги раптом з’явилися зі своїми музичними творіннями. І я подумав, що такі революційні речі мають свою зону істинності. Якщо є перемога, то потрібно почекати. Такі твори сильні, коли неясно — буде перемога чи ні. А коли є перемога, виникає проблема моральності,  що ти начебто підіграєш перемозі.

Зараз я витягнув цю кантату, бо перемоги ще немає, тому я спокійний за цей твір (кантату Сильвестрова можна послухати на сайті видавництва «Дух і Літера». — Ред.)  А коли буде перемога — нехай буде інша музика, бо ця музика тоді звучить неправдиво.

Можливо, у якогось музиканта зараз виникне мелодія, яка переживе століття і натхненням якої послужить саме ось ця ситуація. І це не обов’язково має бути «Марсельєза».

«ЯКЩО ТИ ЛЮБИШ І СЛУХАЄШ КЛАСИЧНУ МУЗИКУ, ТО РАБА ВИДАВЛЮВАТИ ІЗ СЕБЕ НЕ ТРЕБА — ВІН УЖЕ ВИДАВЛЕНИЙ, ЙОГО НЕМАЄ»

— Музичні твори, на вашу думку, можуть міняти свідомість? У розмові з «Днем» торік Леонід Грабовський, наприклад, сказав, що весь Іоганн Себастьян Бах й увесь Густав Малер — це твори, які допомагають людині вичавлювати з себе раба. Що повинно сьогодні звучати на Майдані, аби надихати і налаштовувати на одну хвилю?

— На Майдані... навіть не знаю. А вдома можна слухати все — починаючи з Михайла Глінки і Кирила Стеценка. Якщо ти любиш і слухаєш класичну музику, то раба видавлювати з себе не треба — він уже видавлений, його немає. Але на Майдані — там є специфіка, там такі речі не підуть. Можливо, там ще не дуже висока музична якість, можливо, вона ще не пробилася у свідомість. Але кожна пісня, яка стала популярною, — не одразу такою стала — потрібні повтори. Напевно, можна було б увімкнути на Майдані «Революційний» етюд Шопена. Він компактний, не такий масштабний, як Бетховен, усього десь дві хвилини. Якщо говорити про Бетховена, то тут є ідеологічний момент. Він звучав при Ющенку, коли була його інавгурація. І це теж було показово. Зіграли частину концерту Рахманінова, мелодію Скорика зіграли, Бетховена, фрагмент дев’ятої симфонії Бетховена. Щоправда, співали німецькою мовою, і це була помилка. Крім того, не провина Бетховена в тому, що ця мелодія була замішана в якихось великих бідах. А ось Шопена — так, можна було б.

«І ОСЬ ВІН ЗАСПІВАВ «ЧЕРВОНУ РУТУ», І ЦЯ ПІСНЯ ПРОЗВУЧАЛА ЯК НАЙБІЛЬШ ПАТРІОТИЧНА»

— Сьогодні можна почути про те, що Майдан перетворили на дискотеку або фестиваль. Тобто, окрім того, що музика потрібна людям, аби зігрітися вночі, її функції в цьому випадку зводяться до однієї — розважальної. Але ж це не зовсім так.

— Я, наприклад, був свідком чогось живого — коли весь Майдан заспівав «Ще не вмерла Україна». Це щось дуже особливе. Хочу сказати, що гімн України — дивовижний. Спочатку він начебто не справляє враження, але це лише на перший погляд. Насправді його створив Михайло Вербицький — церковний композитор середини ХІХ ст. Він жив в Австрійській монархії, мабуть, дуже любив Шуберта, у нього був мелодійний дар —  це помітно з його літургій. Він був церковним композитором. І ось цю патріотичну пісню він теж створив як церковний композитор. Це ж алілуя, розспів (наспівує). У гімнах ніде такого немає! Це унікальний твір: це — гімн України, але в ньому є ознаки літургійного початку. У цьому гімні затонула якась пам’ять про літургію, про всеношну. У цьому простому наспіві немов дме вітер, немов гілки дерев співають.

На самому початку, ще 24 листопада на тому, першому, Майдані під гітару співав музикант — переважно англомовні пісні. І ось він заспівав «Червону руту», і ця пісня прозвучала як найбільш патріотична. Бо, по-перше, у неї немає жодного слова про політику. По-друге, там хороший текст і правдива українська мова, жива. Крім того, мелодія, яка вдалася. Ось він проспівав — і стало зрозуміло: це саме та пісня. Сама мова, коштовність мови, пісні, мелодії — в цій пісні Івасюка все є.

«СОВІСТЬ — ЦЕ І Є МОРАЛЬНИЙ СЛУХ»

— Як люди мистецтва — ваші колеги — бачать сьогоднішні події?

— Ті колеги, з якими я спілкуюся, сприймають ці події так само, як і я. У своїх реакціях я зараз є не якимось музикантом, творчою особистістю, а людиною, яка не голосувала за Януковича. І півкраїни, загалом, не голосувало за нього. Мені тільки незрозуміло, як ці люди нинішньої влади не усвідомлюють до цього часу, що вони натворили. Я, повторюся, радив би Януковичу й усім іншим прочитати вірш Тараса Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм» і біблейську «Нагірну проповідь». А лише хреститися будь-який дурень може, а прочитати ці речі — тут потрібен не лише інтелект й освіченість, але й бажання, воля. Зараз поведінка нашого Президента — не поведінка політичного діяча. Це поведінка людини, яка займається якимись своїми справами, а вечорами не дивиться телевізор, а шкода.

Цю моральну фальш бачить будь-яка людина, яка має совість. Для цього не треба бути музикантом і мати ідеальний слух, аби чути всю фальш. Совість — це і є моральний слух.

P.S. Подивився по телевізору прес-конференцію Януковича після його повернення з Москви. Він вів розмову з журналістами серйозно і щиро. Однак у мене виникло відчуття, що його щирість має суто особисті мотиви. Наприклад, він справедливо говорить про сім’ю:  «...важливо, аби в сім’ї було все добре..» — але є питання —  можливо, він мав на увазі лише свою сім’ю — ось звідси, можливо, вся його щирість?...

P.P.S. А головний прокурор виглядав 20 грудня у парламенті як шахрай: що це за незалежна судова влада? Гнати в шию таких «прокурорів» і «суддів»! Ось «їх» і повинен був би розганяти «Беркут»...

А чому ніяк не можуть знайти і покарати винних за побої маніфестантів? Можливо, тому, що сам президент і «попросив» розігнати «Майдан»?.. Аналогічна сцена є в поемі Т. Шевченка «Сон», де побоїще на площі йде просто від кулака царя в обличчя першого міністра, а від першого міністра — далі, до «Беркутів» того часу.

Марія СЕМЕНЧЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 
2014-01-03 18:07:32
А де можна чути цей твір?
Новини партнерів